Залежна поведінка (Вольнова Л.М.)

Вольнова Л.М. Профілактика девіантної поведінки. – К. – 2009.

IMG_18271. Залежна/адиктивна поведінка (від англ. addiction — схильність, згубна звичка) – поведінка з відхиленнями, що характеризується прагненням до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримку інтенсивних емоцій [1].

Адиктивна поведінка частіше означає, що хвороба як така, ще не сформувалася, а має місце порушення поведінки, у відсутності фізичної і індивідуальної психологічної залежності [46, с.5].

Психологічні особливості осіб з адиктивними формами поведінки [2]:

–          понижена переносимість труднощів повсякденного життя, разом з доброю переносимістю кризових ситуацій;

–          прихований комплекс неповноцінності, що поєднується з перевагою, що зовні проявляється;

–          зовнішня соціабельність, що поєднується зі страхом перед стійкими емоційними контактами;

–          прагнення говорити неправду;

–          прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

–          прагнення йти від відповідальності в прийнятті рішень;

–          стереотипність, повторюваність поведінки;

–          залежність;

–          тривожність.

 

Види адиктивної поведінки неповнолітніх

Хімічні

Залежність від психоактивних речовин:

–     алкоголь;

–     наркотики;

–     ліки (транквілізатори, барбітурати);

–     нікотин

Нехімічні

Залежність від видів діяльності, активності:

–     переїдання;

–     голодування;

–     колекціонування;

–     сексуальна залежність;

–     азартні ігри;

–     комп’ютерні ігри;

–     Інтернет;

–     релігійний фаенатизм;

–     фанатичні рухи в музиці, спорті;

–     перегляд серіалів, ток-шоу;

–     співзалежність тощо

2. Залежність від психоактивної речовини – стан психічний, а іноді фізичний, який виникає у результаті взаємодії між живим організмом і психоактивною речовиною, що характеризується поведінковими та іншими реакціями, котрі завжди включають нав’язливе бажання вживати психоактивну речовину постійно чи періодично, щоб відчути її психічний ефект, а іноді, щоб уникати неприємних відчуттів, які виникають у її відсутність (за визначенням Комітету експертів ВООЗ [3]).

Під психічною залежністю розуміють стан, при якому психоактивна речовина викликає відчуття задоволення і психічного підйому; потрібне періодично відновлюване або постійне введення цієї речовини для того, щоб випробувати задоволення або уникнути дискомфорту [4].

Фізичною залежністю позначають адаптивний стан, який виявляється інтенсивними фізичними розладами (синдром абстиненції), коли припиняється введення відповідної психоактивної речовини або іншого засобу [5].

Люди, у яких розвивається толерантність щодо препарату, потребують збільшенні дози для підтримки досягнутого раніше, бажаного ефекту.

Мотивація вживання психоактивних речовин має декілька форм [6]:

–       Атарактична мотивація полягає в прагненні застосувати речовини з метою пом’якшення або усунення явищ емоційного дискомфорту (тривоги, депресії, внутрішньоособових конфліктів і т.д.).

–       Мотивація гедонізму виступає продовженням і розвитком атарактичної: атарактична приводить емоційний стан в норму з пониженого, а гедонізм сприяє підвищенню нормального (не пониженого) настрою (отримання задоволення, відчуття радості, ейфорії).

–       Мотивація з гіперактивацією поведінки близька до гедонізму, але грунтується не на ейфоризуючому, а на активуючому ефекті речовини (прагнення людини вивести себе із стану пасивності, байдужості, апатії і бездіяльності).

–       Субмісивна мотивація відображає невміння протистояти тиску оточуючих, нездатність відмовитися від пропонованого оточуючими прийому психоактивних речовин, яка є слідством специфічних особових особливостей суб’єкта з рисами боязкості, соромливості, конформності, тривожності.

–          Псевдокультурна мотивація грунтується на світоглядних установках і естетичних пристрастях. Поведінка індивіда при цьому носить характер причетності до традиції, культури, вибраного коло осіб. При псевдокультурній мотивації важливим є не стільки саме вживання речовин, скільки демонстрація цього процесу оточуючим.

 

 

 

Таблиця 1

Основні наслідки зловживання психоактивними препаратами

Психоактивна речовина

Можли-вість інтокси-кації

Можливість виникнення залежності

Ступінь ризику органічних уражень або смерті

Ступінь ризику важких соціальних або економічних наслідків

Ступінь ризику важких психічних порушень або змін в поведінці

Опіати Висока Висока Низька Висока Від низької до помірної
Барбіту-рати Помірна Від помірної до високої Від помірної до високої Від помірної до високої Низька
Бензодіазепі-ни Помірна Низька Низька Низька Низька
Стимулятори: кокаїн, амфе-таміни Висока Висока Помірна Від низької до помірної Від помірної до високої
Алкоголь Висока Помірна Висока Висока Висока
Каннабіс (коноплі) Висока Від низької до помірної Низька Від низької допомірної Низька
Полінаркома-нія Висока Висока Висока Висока Висока

3. Залежність від Інтернету – неконтрольована потреба знаходитися весь час в режимі on-line («на лінії»).

Критерії залежності від Інтернету:

–       відчуття себе дуже поглиненими інтернет;

–       потреба того, щоб проводити всю більшу кількість часу в інтернеті для отримання задоволення;

–       нездатність контролювати своє користування інтернет;

–       відчуття тривоги або роздратування, коли намагаються відірвати від інтернет;

–       використання інтернет як засобу втечі від проблем або поліпшення свого настрою;

–       обман членів сім’ї або друзів, приховування того, скільки часу вони зайняті інтернетом;

–       ризик через інтернет втратити значущі відносини, роботу, учбові або професійні можливості;

–       продовження повертатися до інтернет навіть після того, як витрачено надмірні суми грошей на оплату інтернет-послуг;

–       формування замкнутості, коли відсутня нагода користуватися інтернет;

–       перебування «на лінії» довше, ніж спочатку планувалося [7].

4. Азартні ігри (гемблінг) – залежність, пристрасна тяга до азартних ігор. Основою такої поведінки є феномен «жадання гострих відчуттів».

Ознаки, характерні для осіб, залежних від азартних ігор [46]:

–          постійна залученість, збільшення часу, що проводиться в ситуації гри;

–          зміна кола інтересів, витіснення колишніх мотивацій ігровою, постійні думки про гру, переважання в уяві ситуацій, пов’язаних з ігровими комбінаціями;

–          «втрата контролю», що виражається в нездатності припинити гру як після великого виграшу, так і після постійних програшів;

–          стани психологічного дискомфорту, роздратування, стурбованості, що розвиваються через порівняно короткі проміжки часу після чергової участі в грі, з важковизначуваним бажанням знову приступити до гри. такі стани за рядом ознак нагадують стани абстиненції у наркоманів, вони супроводяться головним болем, порушенням сну, стурбованістю, пониженим настроєм, порушенням концентрації уваги;

–          характерне поступове збільшення частоти участі в грі, прагнення до все більш високого ризику;

–          періодично виникають стани напруги, що супроводяться ігровим «драйвом», все долаючим прагненням знайти можливість участі в азартній грі;

–       швидко наростаюче зниження здатності чинити опір спокусі. Це виражається в тому, що особи, що вирішили раз і назавжди покінчити з іграми, при щонайменшій провокації (зустріч із старими знайомими по грі, розмова на цю тему, участь в звичайній, неазартній грі і ін.), як правило, відновлюють участь в азартних іграх.

5. Сексуальні адикції (парафілії) — це порушення статевої поведінки, що характеризуються постійними і інтенсивними сексуальними імпульсами, фантазіями або поведінкою, пов’язаною з неживими предметами, дітьми, дорослими, байдужими до цієї людини, або коли людина випробовує сексуальне задоволення від власних страждань або приниження інших.

Сексуальна адикція проходить наступні фази (Короленко Ц.П., Дмітрієва Н.В.)[8]:

а)  Надмірна зайнятість думками на сексуальну тематику, що носить обсесивний (нав’язливий)характер. Постійне повернення до цих думок призводить до того, що вони займають все більшу кількість часу, стаючи улюбленою темою роздумів. Міняється сприйняття багатьох речей. Оточуючі починають розглядатися крізь призму зайнятості мислення і уяви сексуальною тематикою. В них бачаться перш за все сексуальні об’єкти. Інші заняття розглядаються як необхідні, але неприємні, від яких не одержуєш задоволення. Цей період може бути різним за часом, він може супроводитися не конкретними діями, а виникненням певних переваг, думок про способи їх реалізації і фіксацією їх в свідомості.

б)  Стадія ритуалізації поведінки з розробкою схем, що приводять до сексуальної поведінки (включаючи думки і фантазії), при яких одна подія слідує за іншою в певній послідовності. Адикція включає сексуальні реалізації і стає повсякденним ритуалом, при якому для її здійснення резервується спеціальний час. Вступ до циклу ритуальної поведінки не терпить відволікання з боку оточуючих. Ритуалізація зайнятості сексом більш важлива, ніж конкретна реалізація, оскільки вона зв’язана зі зміненим психологічним станом свідомості, що викликає психологічний релакс.

в)  Фаза компульсивної сексуальної поведінки з явищем втрати контролю, властивим для інших адикцій. Вступивши в цю фазу, адикт не може контролювати свої дії, залишаючи після себе «слід», ризикуючи розкрити себе або нанести собі психологічне або фізичне пошкодження. Він безсилий відносно попередження своєї поведінки. Йому важко зупинитися. Контроль над різними видами сексуальної активності втрачається.

Після реалізації компульсивного характеру з’являються нереалізовувані обіцянки, зв’язані з розумінням необхідності зупинитися. Така поведінка супроводиться подальшим посиленням комплексу неповноцінності.

г)  Етап катастрофи або відчаю, наступаючий після неприємностей, обумовлених певними подіями, наприклад, покаранням або захворюванням. В цей період наростають негативні відчуття до себе, провокуючі загострення аутодеструктивного інстинкту і появи думок про самогубство.

Різновиди парафілій, що можуть проявлятися у неповнолітніх [9]:

–       Гіперсексуальність є однією з базових характеристик, які спричиняють формуванню переважної більшості сексуальних девіацій і парафілій. Вона характеризується значним підвищенням цінності сексуального життя для людини і витіснення інших цінностей. У разі девіацій гіперсексуальна поведінка стає не стільки засобом для досягнення задоволення, але і самоціллю.

–          Фетишизм – це сильні сексуальні імпульси, сексуально збудливі фантазії або сексуальні дії, що повторюються, з використовуванням неживого предмету. При цьому виключаються всі інші стимули. Як правило, цей тип розладу виникає у людини ще в юнацькому віці. Фетишем може служити все, що завгодно, але частіше всього жіноча нижня білизна, туфлі і чоботи.

–          Трансвестичний фетишизм, також відомий як трансвестизм це нав’язлива потреба або бажання одягатися в одяг протилежної статі, для того, щоб випробувати сексуальне збудження. Чоловік починає займатися переодяганням в дитинстві або юності. В повсякденному житті такий чоловік поводиться з характерною для своєї статі маскулінністю, а коли залишається один, переодягається в жіноче плаття.

–          Ексгібіціоністце людина, яка постійно відчуває прагнення показати свої геніталії іншій людині, майже завжди — представнику протилежної статі, або її збуджують фантазії на цю тему. Ексгібіціоніст може діяти у відповідності зі своїми імпульсами, але рідко намагається займатися сексом з людиною, перед якою він оголяє себе. Частіше всього ексгібіціоніст хоче викликати шок або здивування. Деколи він виставляє свої геніталії напоказ у визначеному місці в певний час. Його імпульси посилюються, коли він не зайнятий роботою або випробовує стрес. Як правило, цей тип розладу виникає у людини у віці до 18 років і переважає у чоловіків.

–          Людина, займається вуаєризмом, переживає постійне і сильне сексуальне бажання, коли спостерігає за голими, нічого непідозрюючими людьми або підглядає за тим, як інші займаються сексом. Вуаєрист, як правило, не прагне сам займатися сексом з тими людьми або тією парою, за якими він підглядає. Відчуття небезпеки і ризику, що його знайдуть, часто посилює збудження вуаєристів. Вуаєризм, як правило, виникає у віці до 15 років і продовжується досить довго.

–          Людина, схильна до фроттеризму, відчуває постійний і сильний потяг доторкатися і тертися об людину, що не збирається займатися з нею сексом, і діє відповідно до своїх імпульсів. Фроттеризм, як правило, починається в підлітковому віці або раніше, часто він виникає як наслідування іншим людям, що скоюють даний акт. Після того, як люди страждаючі цим розладом, досягнуть 25 років, вони все рідше вдаються до таких вчинків.

6. Для порушень харчової поведінки характерно [10]:

–          Заклопотаність контролем ваги власного тіла;

–          Спотворення образу свого тіла;

–          Зміна цінності харчування в ієрархії цінностей.

Види порушень харчової поведінки:

а)  Нервова анорексія — психічний розлад, відзначений прагненням до максимальної худоби і втрати ваги.

Діагностичними критеріями нервової анорексії є:

а) зниження на 15% і збереження на пониженому рівні маси тіла для досягнення індексу маси тіла Кветелета 17,5 балів (індекс визначається співвідношенням ваги тіла в кілограмах до квадрата зросту в метрах);

б) спотворення образу свого тіла у вигляді страху перед ожирінням;

в) навмисне уникнення їжі, здатної викликати збільшення маси тіла [11].

Частіше всього розлад починає виявлятися в 14-19 років.

Люди з анорексією такого виду майже всі, без виключення, дотримують дієту. Інша половина страждаючих анорексією худнуть, штучно викликаючи у себе блювоту після їди, або застосовуючи послаблюючі або сечогінні засоби; при тому вони можуть навіть об’їдатися. Іноді вони витрачають масу часу на роздуми, що їсти, а що не їсти, а також на читання літератури на дану тему. Звичайно вони мають низьку думку про свою фігуру, вважають себе непривабливим.

Поширена наступна інтерпретація: анорексія є способом вирішення проблем шляхом зниження ваги. Більшість дівчат з невротичною анорексією має стійке переконання, що вони «погані, потворні, неуспішні». Дана поведінка також зв’язана з тим, що сучасні засоби масової інформації буквально нав’язують як ідеал образ худорлявої красуні.

Допомога при нервовій анорексії:

–          Коригування неправильної системи харчування, що загрожує здоров’ю людини.

–          Намагання встановити ті психологічні і ситуаційні чинники, які привели до появи таких проблем.

–          Родичі і друзі також здатні допомогти людині позбутися розладу.

б)  Булімія — розлад, відзначений частою обжерливістю, за якою слідує штучно викликана блювота або інші екстремальні компенсуючі дії. Також відомий як синдром обжерливості з подальшим очищенням шлунку.

Виділяють декілька діагностичних критеріїв нервової булімії:

а) постійна заклопотаність їжею і непереборна тяга до їжі, навіть в умовах відчуття ситості;

б) спроби протидіяти ефекту ожиріння від їжі, що з’їдається, за допомогою таких прийомів, як: викликання блювоти, зловживання послаблюючими засобами, альтернативні періоди голодування, використовування препаратів пригнічуючих апетит;

в) нав’язливий страх ожиріння [12].

Частіше всього розлад починає виявлятися в 15-21 рік.

На виникнення цього розладу, як правило, домінуючий вплив має сім’я. Неприйнятні якості в батьках часто проектуються на булімічну дитину, яка стає накопичувачем всього «поганого». Несвідомо ідентифікуючись з цими проекціями, дитина є носієм сімейної жадності або імпульсивності. В результаті фокус уваги зміщується з конфліктів між батьками на «проблемну дитину». Дослідження підтверджують, що об’їдання дійсно є захистом проти несвідомого страху втратити контроль і бути покинутим.

Часто молоді люди починають об’їдатися, а потім штучно викликати у себе блювоту або вдаватися до використовування легких послаблюючих засобів, після того, як вони чують про таку поведінку від своїх друзів або із засобів масової інформації [13].

Етапи допомоги:

–          Допомогти людині позбулася порочної схеми «обжерливість — очищення шлунку» і встановити правильний режим харчування;

–          Працювати над вирішенням проблем, що лежать в основі формування неправильної схеми харчування. При цьому, як правило, вчать клієнтів визначати, які думки звичайно підштовхують їх до обжерливості: «Я не контролюю себе», «Я виглядаю товстим» і т.д. Також допомагають страждаючим булімією позбутися відчуття безпорадності, підвищити свою самооцінку і перестати прагнути будь що стати досконалим.

–          При цьому застосовуються не тільки терапевтичні методи, але і ведеться роз’яснювальна робота. Багато програм комбінують декілька стратегій лікування, включаючи індивідуальну інсайт-терапію, групову терапію, біхевіоральну терапію і застосування антидепресантів.

в)  Обжерливість — розлад режиму харчування, при якому людина регулярно об’їдається, не супроводжуючи це ніякими компенсуючими діями.

Об’їдання звичайно відбуваються таємно. Такі люди дуже швидко поглинають величезну кількість продуктів з мінімальним жуванням; вони схильні вибирати висококалорійні продукти з солодким смаком і м’якою структурою, наприклад, морозиво, печиво, смажені пиріжки і бутерброди. Обжерливість звичайно починається з відчуття нестерпної напруги.

7. Фанатизм – захоплення якою-небудь діяльністю, що досягає крайнього ступеня вираженості з формуванням культу і створенням ідолів, з повним підкоренням людини і розчиненням індивідуальності [51].

Частіше фанатичне відношення формується в таких сферах, як релігія (релігійний фанатизм), спорт (спортивний фанатизм) і музика (музичний фанатизм).



[1] Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М., 1999. – С.356.

[2] Клиническая психология: Учебник / под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб, 2002. – С. 543.

[3] Профилактика злоупотребления психоактивными веществами и борьба с ними / Под ред. М. Госсон, М. Грант. – Женева: ВОЗ, 1993. – ХІІ. – 131 с. – С. 22.

[4] Виничук Н.В. Психология аномального поведения. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 2004. – 198 с. – С.88.

[5] Виничук Н.В. Психология аномального поведения. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 2004. – 198 с. – С.88.

[6] Клиническая психология: Учебник / под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб, 2002. – С. 549.

[7] Комер Р. Патопсихология поведения. Нарушения и патологии психики. – СПб., М., 2002. – С.484-485.

[8] Комер Р. Патопсихология поведения. Нарушения и патологии психики. – СПб., М., 2002. – С.484-485.

[9] Виничук Н.В. Психология аномального поведения. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 2004. – 198 с.

[10] Менделевич В.Д. клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М., 1999.– С. 383.

[11] Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М., 1999. – С. 384.

[12] Менделевич В.Д. клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М., 1999. – С. 385.

[13] Комер Р. Патопсихология поведения. Нарушения и патологии психики. – СПб., М., 2002. – С.308-310.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий