Теорія соціального научіння (Скрипченко О.В., Долинська Л.В.)

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. — К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

IMG_1828Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми суспільства, тобто як відбувається її соціалізація.

Соціалізація — це процес входження дитини в суспільство, становлення її повноцінним його членом.

Прихильники цієї теорії стверджують, що всі індивідуальні відмінності в розвитку дитини є результатом научіння.

Теорія соціального .научіння розробляється трьома поколіннями вчених. Представники першого — Н. Міллер та Дж. Доллард — трансформували ідеї 3. Фройда, замінивши принцип задоволення принципом підкріплення, під яким вони розуміють усе, що стимулює повторення раніше виниклої реакції. Научіння — це підсилення зв’язку між основним стимулом і відповіддю, яка виникає завдяки підкріпленню. Будь-якої форми поведінки можна набути через наслідування.

Завдання батьків вони вбачали в соціалізації дітей, в підготовці їх до життя, і особливу роль у цьому процесі відіграє мати, яка подає перший приклад людських стосунків.

Стосунки між батьками і дітьми в рамках цієї концепції вивчав американський психолог Р. Сіре. Він вважав, що природу дитячого розвитку визначає практика дитячого виховання.

Р. Сіре виділяє три фази розвитку дитини:

— фаза рудиментарної поведінки, — базується на вроджених потребах та научінні в перші місяці життя;

— фаза первинних мотиваційних систем — научіння в сім’ї (основна фаза соціалізації);

— фаза вторинних мотиваційних систем — научіння поза сім’єю у зв’язку зі вступом до школи.

Центральним компонентом научіння в першій фазі Р. Сіре вважає психологічну залежність, яка проявляється тим, що дитина боїться бути одна і прагне привернути до себе увагу. Залежність є складною мотиваційною системою, яка не вроджена, а формується і є ефективним методом виховання у дитини правил соціального життя. В результаті взаємодії дитини з матір’ю виробляються такі вторинні підкріплення, як посмішка, дотик, слова та відповідна реакція на них, а також соціальні очікування. І дитина, і мати відповідають на позу, посмішку, тембр голосу саме тими реакціями, які відповідають очікуванням іншого. Засвоюючи елементарні рольові функції, дитина своєю поведінкою стимулює маму до певних дій.

 На розвиток дитини впливає також соціальне середовище. В це поняття Р. Сіре включає стать дитини, становище в сім’ї, рівень освіти батьків, психологічний клімат у сім’ї. Він стверджує, що ймовірність здорового розвитку дитини вища, якщо мати задоволена життям.

Таким чином, перша фаза розвитку дитини зв’язує біологічну спадковість новонародженого з його довкіллям, вводить немовля в навколишнє середовище та є основою для розширення його взаємодії з зовнішнім світом.

Друга фаза розвитку дитини триває від 1,5 року до вступу до школи. Первинні потреби ще є основним мотивом поведінки дитини, але поступово вони перетворюються у вторинні, дитина перестає бути настільки залежною від матері, розвивається ідентифікація себе з батьками.

P. Сіре виявив, що для формування залежної поведінки має знамення участь у спілкуванні з дитиною кожного з батьків і виділив п’ять форм залежної поведінки:

  1. Пошук негативної уваги, що складається в результаті низьких вимог матері та сильної участі у вихованні батька і проявляється в привертанні уваги опозиційною поведінкою, тобто неслухняністю, ігноруванням вимог.
  2. Пошук постійного підтвердження, що пов’язаний з високими вимогами досягнень з боку обох батьків та проявляється у формі вибачень, потребі захисту, допомоги, втішань, схвалення.
  3. Пошук позитивної уваги від оточуючих як наслідок терпимості батьків, схвалення та рідкого покарання з їх боку.
  4. Перебування біля інших дітей чи дорослих як форма незрілої, пасивної, але позитивної за своїм змістом залежності.
  5. «Дотик та утримання» як форма залежності у вигляді дотиків, обіймів і т.п.

Дві останні форми призводять до розвитку інфантилізації.

Третя фаза розвитку дитини (шкільні роки) характеризується зниженням залежності від сім’ї та підвищенням — від вчителів та ровесників.

Основна ідея концепції Р. Сірса полягає у тому, що розвиток дитини — це результат практики виховання і научіння.

Важливим напрямком у рамках теорії соціального научіння є дослідження критичних періодів соціалізації, які, власне, тим самим знову зробили спробу розв’язати проблему співвідношення спадковості і досвіду в розвитку дитини. Представники цього напрямку (Лоренц, Харлоу, Гезелл) стверджують, що вплив досвіду залежить від часу його дії: в певні періоди життя дитини він є значним, а в інші малопомітним. Найбільш глибоким є досвід ранніх років, коли формуються перші соціальні зв’язки, емоційна прив’язаність (навіть для дітей тварин найважливішою є потреба в контактах, а не в їжі).

Виділяються два критичних періоди соціалізації:

  1. на першому році життя у дитини формується психологічна залежність, встановлюються зв’язки з близькими йому людьми;
  2. у 2—3 роки, коли в поведінці з’являються елементи незалежності. Такою ознакою, соціалізуючим елементом г соціальна посмішка дитини, «комплекс пожвавлення».

Цей вік є критичним, або сензитивним для навчання і якщо воно не відбувається в цей період, то потім буде неефективним, а тому розумовий, фізичний і емоційний розвиток дітей слід здійснювати з самого раннього віку.

Багато прихильників знайшов також біхевіористичний підхід в рамках теорії соціального научіння. Так, Б. Скіннер вважає, що поведінка людини повністю визначається впливом зовнішнього середовища.

Ймовірність того, що певний акт поведінки повториться знову, вважає Б. Скіннер, залежить від підкріплення, яке підсилює поведінку та може бути як позитивним (дитина готується до уроків, щоб отримати похвалу дорослих), так і негативним (дитина готується до уроків, щоб уникнути покарання).

Підкріплення може бути також первинним (їжа, вода, температура) і умовним (це стимул, який спочатку був нейтральним, а потім, поєднуючись з первинним, отримав функцію підкріплення, наприклад, гроші, схвалення, знаки любові, уваги і т.п.).

Негативне підкріплення і покарання не тотожні: якщо перше підсилює поведінку, то друге — стримує, і може здійснюватись при позбавленні позитивного підкріплення чи застосуванні негативного (покаранням за погану поведінку може бути позбавлення дитини обіцяної винагороди).

Покарання дає інколи ситуативний, але короткочасний ефект, а тому Скіннер пропонує замінити покарання акцентуванням на чомусь хорошому у дитині і тим самим закріплення його.

Деякі психологи (Дж. Аронфрід) не погоджуються з тезою про те, що процес соціалізації може успішно відбуватись без покарання і вважають його такою ж необхідною формою соціалізації, як і заохочення.

Ще один напрямок теорії соціального научіння — це научіння через спостереження та наслідування, який розробляв А. Бандура. Для того, щоб у дитини сформувалась за допомогою наслідування нова форма поведінки, необхідно, щоб вона була уважною до моделі, яка чимось вирізняється та має функціональне значення,— мала розвинену пам’ять, певні рухові навички для відтворення того, що сприймається, та позитивну мотивацію до наслідування.

У цілому, в психологічних дослідженнях цього напрямку, прослідковується тенденція зміщення акцентів з погляду на дитину як об’єкт, що знаходиться під впливом сім’ї та культури, на визнання її активної сутності та активної взаємодії з довкіллям. У зв’язку з цим особлива увага приділяється, аналізу ролі сім’ї та соціальних інститутів в розвитку дитини (У. Бронфенбреннер), розглядаються причини відчуження, «вікової сегрегації» сучасної молоді, що проявляється в її нездатності знайти своє місце в суспільстві. Корені цього психологи вбачають в особливостях життя сучасної сім’ї: високій зайнятості батьків на роботі, низькому матеріальному рівню життя, збільшенні засобів масової інформації, та, як наслідок, зниження потреби в спілкуванні, від чого страждає, перш за все, психічний розвиток дітей.

Та якщо аналізувати глибше, то справжнім чинником, який по суті призводить і до дезорганізації сім’ї, є спосіб життя всього суспільства, яке не визнає сім’ю та дитину своєю найвищою цінністю.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий