Теоретичні основи та стратегії психосоціальної допомоги у ситуації кризи (Леся Вольнова)

Якщо криза дає про себе знати,

слід зайняти активну життєву позицію,

і в першу чергу щодо самого себе.

Л. Б. Шнейдер

ВСТУП. Людина, котра знаходиться в кризовому стані, досить часто не бачить виходу з проблемної ситуації. Водночас, як ми вже зазначали, переживання кризи це не лише почуття безвихідності, що спричиняє за собою важкі переживання, з іншого боку – у цей момент людина максимально відкрита новому досвіду. Як в окремого індивіда, так і в сім’ї завжди є внутрішній ресурс, однак до нього не завжди є (або не завжди можна знайти) доступ. Саме тому необхідно допомогти клієнту (сім’ї) в розкритті свого внутрішнього потенціалу – в цьому і суть психосоціальної допомоги.

СТРАТЕГІЇ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ. Психосоціальна допомога полягає в емоційній, смисловій та екзистенціальній підтримці людини або співтовариства у важких ситуаціях, які виникають у ході їх особистісного чи соціального буття [[1], с.87].

Л. А. Пергаменщик [[2]] та Л. Б. Шнейдер [[3]] вважають за можливе стратегії психосоціальної допомоги розділити на чотири категорії:


[1] Сафонова Л. В. Содержание и методика психосоциальной работы : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. В. Сафонова. – М. : Изд. центр «Академия», 2006. – 224 с.

[2] Пергаменщик Л. А. Кризисная психология. Курс лекций / Л. А. Пергаменщик. – Минск, 2003. – 150 с.

[3] Шнейдер Л. Кризисные состояния у детей и подростков: направления работы школьного психолога. Курс лекций / Лидия Шнейдер // Школьный психолог. – 2009. – № 19.

________________________________________________________

1.  Соціальна підтримка. Для виходу людини з кризового стану має значення соціальне оточення. На кого може людина розраховувати в ситуації психологічного розладу, які нові проблеми у відносинах у сім’ї та на роботі (навчанні) виникли в цьому стані – все це слід враховувати при проведенні кризових заходів. Сюди слід віднести наявність мережі груп самодопомоги, формування підтримки з боку громадських організацій.

Приклад

Бажана вагітність завмерла на 13-му тижні. Страх втрати частини себе, відчуття вини за своє нездоров’я привели до замкнутості в собі, постійного придушення емоцій на болючу тему. Агресія на чоловіка за те, що він байдужий до мене і того, що відбулося.

Після декількох місяців пересилила себе і стала спілкуватися на проблемну тему з «товаришами по горю» в групах самодопомоги. Поступово зрозуміла, що це трапляється з багатьма і всі якось намагаються із цим жити, потроху заспокоїлася. Значенням існування стало подальше обстеження, робота над своїм здоров’ям і спроби знов завагітніти.

2.  Цілісне ставлення до здоров’я. Людина представлена на арені життєвих пристрастей у своїй цілісності, що припускає в складній ситуації необхідність задіяти всі резерви людського організму та особистості: фізичну активність, правильне харчування, духовний розвиток, використовування гумору. Увага до усіх сторін людської особистості дозволяє активізувати такі здатності до відновлення людини, які були приховані навіть від неї самої.

Приклад

У нашому житті довгі 20 років були любов і щастя. Потім раптово – швидкоплинна хвороба чоловіка, його смерть. Було відчуття, що і моє життя уривається. Здавалося, що я не зможу нести одна таку ношу: переїзд з міста М., двоє дітей, починати все ніби з нуля. Переді мною два роки стояло питання: «Як жити далі?». Після сильного схуднення (в перший рік після смерті чоловіка) набрала вагу пристойно — 12 кг. Лікарняні через кожні три місяці, втрата інтересу до життя. Лікарі призначили строгу дієту – серце давало збої; дали третю групу інвалідності. Так тривало три роки, поки я випадково не познайомилася з уривками книги Поля Брегга «Чудо голодування». Мені вдалося придбати цю книгу. Читаючи її, я багато роздумувала. І зі мною стали відбуватися зміни. Книга ця про життя взагалі. За її допомогою я навчилася управляти процесами свого життя і собою теж. Це було боляче. Я зрозуміла, що «отруєна» життєвими спогадами та їжею (їжа мене заспокоювала, мабуть). Я розумію зараз, що, знаходячись без їжі, — а це дуже важко упродовж доби — будила до діяльності свої вольові механізми, життєві ресурси. Так через рік у мене заблищали очі, я стала сміятися, з’явився інтерес до життя.

3.  Бібліотерапія, коли людина має власні ресурси до відновлення, але віднаходить їх за допомогою книг і/чи статей. Створення інформаційного поля дозволяє усвідомити, що її переживання та труднощі не унікальні, «нормальні» в ситуації, що склалася, і це дає їй можливість здійснити самопідтримку.

 Приклад

В …-му році я втрачаю своїх дітей: старший син пропадає в черговому плаванні. Через рік гине молодший син в автокатастрофі. Здавалося, що життя моє зупинилося. Немає слів, щоб описати, як мені не хотілося жити далі без своїх дітей. Я звернулася за підтримкою до Л. Хей – її праці «Зціли своє життя. Зціли своє тіло. Сила усередині нас». Роздягнула розділ «Подолати больову межу» («Травма смерті», «Усвідомлення болю», «Прощення – шлях до свободи», «Зміна старих програм» та ін.). Це стимулювало дуже інтенсивну внутрішню роботу і допомогло відновити втрачену рівновагу життєвих сил.

4.  Власне психосоціальна допомога. Психосоціальна допомога включає групи підтримки дорослих і дітей, які переживають горе, зняття фобічних реакцій за допомогою роботи з травматичними образами та індивідуальні методи психологічної допомоги і підтримки. Особливе місце в системі психосоціальної допомоги займають спеціально створені методи кризового втручання (психологічний та психобіографічний дебрифінг тощо).

ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗОВИХ СТАНІВ. Для того, щоб ефективно вибрати стратегію взаємодії з клієнтом і методи дії на нього, на початковому етапі потрібно провести поглиблену співбесіду, при необхідності із застосуванням психодіагностичних методик. Тобто перший етап взаємодії з кризовим клієнтом полягає в більш глибокому проникненні в його особистість, розширенні уявлень про його проблемне поле.

Підбір методів обумовлений метою психодіагностичного дослідження і може включати (за В. В. Козловим [[1], с.22] та Л. В. Сафоновою [[2], с.203]) такі етапи:

1.  Збір інформації. На цьому етапі слід допомогти клієнту ідентифікувати і виразити відчуття та пов’язати їх зі змістом. Це дозволить понизити емоційну напругу і, крім того, зробить можливим визначення кризи через окремі події та проблеми. Тобто «гора», яку клієнт марно намагається «зсунути із місця», розпадеться на окремі «шматки», до яких можна підступитися. Слід пам’ятати, що клієнт, який знаходиться в кризовому стані, завжди бажає отримати негайне полегшення. Це іноді викликає спокусу скоріше перейти від дослідження проблеми до її вирішення. Однак тоді важлива інформація може бути упущена, а клієнт, не усвідомивши її, може повторити в подальшому власні помилки. Етап завершується ідентифікацією кризової події та її умовним виокремленням.


[1] Козлов В. В. Социальная работа с кризисной личностью. Метод. пособие / В. В. Козлов. – Ярославль, 1999. – 238 с.

[2] Сафонова Л. В. Содержание и методика психосоциальной работы : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. В. Сафонова. – М. : Изд. центр «Академия», 2006. – 224 с.

________________________________________________________

2.  Формулювання та переформульовування проблеми. Така робота необхідна, оскільки клієнт у своєму формулюванні не завжди може врахувати / визнати важливі аспекти кризи (наприклад, заперечення алкоголізму, а наголошення на сімейних конфліктах); у формулюванні клієнта проблема може бути занадто глобальною, її буде потрібно поділити на більш дрібні; крім того, клієнт може змішувати актуальні та «історичні» проблеми.

На цьому етапі важливо також з’ясувати, що клієнт вже робив для вирішення проблеми, адже повторення неефективних способів вирішення може стати частиною картини кризи. Відділивши проблему від неефективних способів її вирішення, можна її переформулювати і підійти до неї по-новому. Крім того, це дозволить оцінити проблему вже не як абсолютно нерозв’язну, клієнт зрозуміє, що може з нею справитися хоча б частково.

Якщо ж визначення проблеми застопорюється, то варто перейти від узагальненого визначення до більш конкретному (або навпаки); перевірити, чи не пропущена якась дійова особа при визначенні проблеми; дослідити, чи немає якихось прихованих моментів або відомостей.

3.  Проведення спеціального психологічного діагностичного дослідження. На цьому етапі за змістом конкретного випадку підбираються методики на вивчення психоемоційного стану, вищих психічних функцій і мотиваційної сфери особистості. Крім того, можуть бути застосовані опитувальники та тести для виявлення загальних характеристик кризової ситуації, типових форм реагування клієнта на неї. До таких методик належать, зокрема, «Шкала оцінки впливу травматичної події» (дод.  А.1), методика «Прогноз» для оцінювання нервово-психічної стійкості (дод.  А.2), методика «Духовна криза» Л. В. Шутова, А. В. Ляшук (дод.  А.3), «Шкала безнадійності Бека» (дод.  А.4), «Методика визначення домінуючого стану» (дод.  А.5), «Батьківська анкета для оцінки травматичних переживань дітей» (дод.  А.6), «Опитувальник способів подолання», адаптований за методикою WCQ (дод.  Б) та інші.

Крім того, особливості кризової ситуації можуть обумовити застосування низки спеціальних діагностичних методик для вивчення емоційної, вольової чи інтелектуальної сфери особистості, її сімейного мікроклімату тощо. Такі методики, як правило, підбираються залежно від запиту клієнта та специфіки кризової ситуації.

4.  Оцінка структури кризового чинника і виявлення можливостей для реабілітації. Тут консультант повинен встановити первинну психотравмуючу подію, що привела до стану психічного дисбалансу, який може включати як суб’єктивні реакції на подію, так і більш ранні спроби справитися з ситуацією. З допомогою консультанта клієнт може виявити, що він володіє багатьма корисними навичками. Оцінюються також реальний кризовий стан клієнта, ступінь його нездатності до звичної життєдіяльності та здійснюється визначення психологічного реабілітаційного потенціалу.

5.  Формулювання психологічного експертного висновку. Практично психодіагностичне обстеження клієнта завершується наданням йому оцінки ситуації та спільною розробкою подальших кроків діяльності (включаючи її мету, завдання та графік найближчих зустрічей). Хоча іноді на цьому етапі варто відмовитися від спроб вирішення проблеми. Слід налаштувалися на роботу із самою проблемою. Часто це ключовий момент роботи, тому що невдалі рішення здійснюють істотний внесок у розвиток кризи.

Підсумовуючи, варто наголосити на необхідності уникнення ситуацій, коли висновки психодіагностичного обстеження мають швидше констатуючий, описовий характер. Їх обов’язково потрібно доповнювати рекомендаціями і прогнозами, які так необхідні при подальшій роботі.

ПРИНЦИП СУПРОВОДУ ЯК ОСНОВА ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ КРИЗОВІЙ ОСОБИСТОСТІ. Л. Ф. Сафонова наголошує, що втрату звичного життєвого світу і частини себе у ситуації кризи неможливо заповнити лише матеріальною підтримкою, професійною перепідготовкою чи закликом узяти себе в руки [[1], с.83]. Основною формою надання такої допомоги, на думку дослідниці, може стати спеціально організований процес – соціально-психологічний супровід кризової особистості.


[1] Сафонова Л. В. Содержание и методика психосоциальной работы : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. В. Сафонова. – М. : Изд. центр «Академия», 2006. – 224 с.

________________________________________________________

Супровідособлива форма пролонгованої психологічної і соціальної допомоги – патронажу. Патронаж у даному випадку розуміється як цілісна та комплексна система соціальної підтримки і психолого-педагогічної допомоги, що надається в рамках діяльності соціально-психологічних служб. На відміну від корекції він припускає не «виправлення недоліків і переробку», а пошук ресурсів особистості (чи сім’ї), опору на власні можливості та створення на цій основі психологічних, соціальних і педагогічних умов для відновлення продуктивних зв’язків зі світом людей.

У кожному конкретному випадку завдання супроводу визначаються особливостями особистості, якій надається допомога, та ситуації, в якій здійснюється супровід. Діяльність супроводжуючих продовжується доти, поки не буде пройдений кризовий період. Результатом соціально-психологічного супроводу особистості повинна стати нова життєва якість – адаптивність, тобто здатність самостійно досягати відносної рівноваги у відносинах із собою та оточуючими як у сприятливих, так і в екстремальних життєвих ситуаціях.

В соціально-психологічному супроводі, що розгортається в часі, можна виокремити три етапи: діагностико-аналітичний (слугує основою для постановки мети); власне діяльнісний (відбір і застосування методичних засобів); контрольно-аналітичний (аналіз кінцевих і проміжних результатів, що дозволяє коректувати хід роботи) [[1], с.84-85]. Розкриємо коротко їх сутність.


[1] Сафонова Л. В. Содержание и методика психосоциальной работы : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. В. Сафонова. – М. : Изд. центр «Академия», 2006. – 224 с.

_________________________________________________________

Діагностико-аналітичний етап передбачає оцінку ситуації: встановлення контакту, з’ясування, що відбувається, визначення, чи має місце гостра криза, і встановлення робочого контакту для подальшої діяльності. При цьому використовуються: бесіда з клієнтом, тестування, анкетування, спостереження, аналіз документації.

Власне діяльнісний етап присвячується вирішенню специфічних проблем кризової ситуації клієнта. Перш за все, проводиться робота зі зняття гостроти переживання, формування адекватної самооцінки; здійснюється допомога в усвідомленні як зовнішніх, так і внутрішніх проблем, які привели до кризи і перешкоджають зміні дезадаптивних форм поведінки на адаптивні, а також формування стресодолаючої поведінки в процесі індивідуальної та групової роботи. Особливу увагу слід надати побудові нових взаємостосунків клієнта з оточуючими, тобто формуванню мережі психосоціальної підтримки. Окрім роботи з родичами і найближчим оточенням необхідний пошук можливостей надання підтримки з боку людей зі схожими проблемами або які знаходяться в аналогічних ситуаціях (робота з групою осіб, що пережили кризу). Крім того, ефективне рішення проблем людини, що знаходиться в кризовій ситуації, вимагає комплексного підходу та залучення можливих учасників подій: лікарів, психологів, юристів, а також фахівців таких установ, як Центр зайнятості населення, Управління соціального захисту населення, Центр соціального обслуговування населення та ін. Фахівець із соціальної роботи виступає при цьому в ролі посередника з метою активізації підтримуючих систем, залучення уваги формальних підтримуючих систем до проблем клієнта.

Контрольно-аналітичний етап період осмислення результатів діяльності за рішенням тієї або іншої проблеми, обговорення досягнутого прогресу, аналіз змін (у поведінці, відновленні когнітивного контролю над ситуацією, психологічного стану). Якщо проблему можна вважати вирішеною і клієнт відчуває надію та здатність у подальшому поліпшувати ситуацію самостійно, то цей етап може стати заключним. Якщо змін не спостерігається або вони незначні, цей етап може стати стартовим у проектуванні процесу супроводу (відбувається повернення на перший етап або даються рекомендації щодо відвідин групи взаємодопомоги).

Безперечно, визначені етапи є лише напрямами для роботи, оскільки конкретний зміст кризової допомоги визначається ситуацією і сутністю кризового стану. Така узагальненість стосується і деяких інших стратегій кризової допомоги, сутність яких ми розглянемо нижче, а специфіку використання у певних кризових ситуаціях буде представлено нами у другому та третьому розділах посібника.

КРИЗОВА ІНТЕРВЕНЦІЯ. Теорія криз, а також модель допомоги людям, які переживають кризу, відносно молода. Ф. Ліндеманн і Дж. Каплан поклали початок дослідженням ефективного розв’язання кризи, а також стратегіям кризових інтервенцій і надання психологічної допомоги в середині ХХ ст. Їх послідовники розробили різні моделі допомоги, головне завдання яких – швидко подолати гострі переживанням, тривалість яких не перевищує 4-6 тижнів, забезпечити негайну емоційну підтримку.

Кризове втручання (інтервенція) визначається як екстрена і невідкладна психологічна швидка допомога, спрямована на повернення людини до адаптивного рівня функціонування, запобігання психопатології, зниження негативної дії травматичної події [[1], с.94]. Кризова інтервенція включає спеціалізовані методи допомоги (в тому числі терапевтичне втручання), що сприяють як витримці критичного моменту, так і поглибленню внутрішньої роботи та самопізнанню.

Мета інтервенції полягає не стільки в тому, щоб розв’язати проблему, скільки в тому, щоб зробити можливою роботу над нею, оскільки багато проблем, які виникають у кризі, неможливо вирішити негайно. Р. Рапопорт вважає, що при кризовому втручанні повинні бути реалізовані, як мінімум, такі завдання: 1)  зняття симптомів; 2)  відновлення докризового рівня функціонування; 3)  усвідомлення тих подій, які приводять до стану дисбалансу; 4)  виявлення внутрішніх ресурсів клієнта, його сім’ї та різних форм допомоги ззовні для подолання кризи [[2],  с.86-87].

У ході аналізу літератури [[3];  [4]] нами було виокремлено такі принципи кризової інтервенції: емпатійний контакт, пошана до клієнта, невідкладність, короткочасність і простота, високий рівень активності консультанта, обмеження мети, реалістичність, фокусованість на основній проблемі, симптомо-центрований контроль. Інтервенція ґрунтується на припущенні про те, що дисфункціональні реакції, які виникли під час кризи, не є патологічними чи незворотними, а тому допомога спрямована на дію в ситуації «тут і тепер».


[1] Овчинникова Ю. Г. К проблеме интервенций в ситуации кризиса личности: от теории к практике  / Ю. Г. Овчинникова // Культурно-историческая психология. – 2010. – № 3. – C. 93-98.

[2] Козлов В. В. Социальная работа с кризисной личностью. Метод. пособие / В. В. Козлов. – Ярославль, 1999. – 238 с.

[3] Байкова И. А. Характеристика основных принципов кризисной интервенции [Электронный ресурс] / Ирина Анатольевна Байкова // Белоруская медицинская академия последипломного образования. – Режим доступа : http://www.belmapo.by/downloads/psihoterapiay/lekcii/xarakter_krisisn_intervencii.doc

[4] Психологическая помощь в кризисной ситуации [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://studin.ru/all/psihologiya/psihologicheskaya-pomosh-v-krizisnoy-situacii/vvedenie

_________________________________________________________

Л. В. Сафонова наголошує, що кризова інтервенція припускає роботу з інтенсивними відчуттями та актуальними проблемами, шляхом допомоги у виразі сильних емоцій; зменшенні сум’яття завдяки процесу повторення; відкриття доступу до дослідження гострих проблем; формування розуміння поточних проблем для підтримки клієнта; створення фундаменту для прийняття людьми пережитого досвіду [[1],  с.88].

Провідними методами кризової інтервенції є психотерапія (кризова психотерапія) та кризове консультування [[2];  [3]]. Специфічною формою кризової інтервенції є також телефонне консультування [[4]]. За рубежем кризове втручання проводиться не тільки державними медико-психологічними установами – кризовими центрами і кабінетами, але й волонтерами релігійних і добродійних організацій, що пройшли спеціальну підготовку (типовий приклад – «Добрі самаряни» у США, які працюють із суїцидентами).

Особливості використання вказаних методів кризового втручання визначаються конкретною кризовою ситуацією та типом кризового стану. Зміст та методику роботи з окремими кризовими ситуаціями нами представлено у другому та третьому розділах посібника. Нижче ми наводимо лише загальну характеристику методів кризової інтервенції, що дозволить зорієнтувати в їх особливостях.

Зазначимо, що в науковій літературі під кризовою психотерапією розуміють психотерапевтичну допомога людям, які знаходяться в кризовому стані [[5]]. При цьому такий варіант кризового втручання вибирається лише тоді, коли людина знаходиться не просто у кризовому стані, а в ситуації «патологічної кризи». Сюди можна віднести різноманітні «сімейні кризи», кризи ідентичності, пов’язані з різкими змінами суспільного ладу, а також кризові стани в структурі стресових і постстресових розладів. Вони можуть супроводитися патологічними або непатологічними психогенними реакціями, у тому числі невротичними, невротичною депресією, психопатичними або патохарактерологічними реакціями. Головним чинником, який визначає «патологічність» кризових станів, а також специфічність саме кризової психотерапії є суїцидальні тенденції клієнта.


[1] Сафонова Л. В. Содержание и методика психосоциальной работы : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. В. Сафонова. – М. : Изд. центр «Академия», 2006. – 224 с.

[2] Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвасарского]. – [2-е изд.]. – СПб., 2000. – 1024 с. – (Золотой фонд психотерапии).

[3] Байкова И. А. Характеристика основных принципов кризисной интервенции [Электронный ресурс] / Ирина Анатольевна Байкова // Белоруская медицинская академия последипломного образования. – Режим доступа : http://www.belmapo.by/downloads/psihoterapiay/lekcii/xarakter_krisisn_intervencii.doc

[4] Моховиков А. Н. Телефонное консультирование / А. Н. Моховиков. – М. : Смысл, 2001. – 269 с.

[5] Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвасарского]. – [2-е изд.]. – СПб., 2000. – 1024 с. – (Золотой фонд психотерапии).

_______________________________________________________

Кризова психотерапія застосовується в трьох основних формах: індивідуальній, сімейній і груповій. За своїм характером вона близька до когнітивно-поведінкової психотерапії та включає три етапи: кризова підтримка, кризове втручання та підвищення рівня адаптації [[1]]. Терапевтичні програми кризової психотерапії застосовуються залежно від актуальності суїцидальних переживань. Так, клієнтам із високим суїцидальним ризиком надається кризова підтримка; щодо клієнтів, які знаходяться у фазі виходу з гострої кризи, здійснюється кризове втручання; посткризові клієнти без суїцидальних тенденцій, які знаходяться в умовах стресової високоактуальної ситуації, включаються в заняття із тренінгу навичок адаптації.

При кризовій психотерапії застосовуються різні методи і технічні прийоми короткострокової когнітивно-поведінкової психотерапії (зокрема, описані в роботах А. Бека [[2]], Б. Д. Карвасарського [[3]], Р. Кочюнаса [[4]], К. Рудестама [[5]] та ін.), проводиться індивідуальний поведінковий тренінг – тренінг соціальних навичок, вирішення проблем, самоконтролю, комунікативний тренінг (наприклад, за В. В. Бойко [[6]], І. В. Вачковим [[7]], К. Л. Мілютіною [[8]] та ін.), здійснюється реконструкція порушеної мікросоціальної сфери клієнта та когнітивної перебудови його уявлень про причини і шляхи виходу з кризи (рефреймінг за Р. Бендлером, Дж. Гріндером [[9]]).


[1] Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвасарского]. – [2-е изд.]. – СПб., 2000. – 1024 с. – (Золотой фонд психотерапии).

[2] Бек А. Когнитивная терапия депрессии / Аарон Бек, А. Раш, Брайан Шо, Гэри Эмери. – М., 1979. – 169 с. (Золотой фонд психотерапии).

[3] Карвасарский Б. Д. Психотерапия : учебник для студ. мед. ВУЗов / Борис Дмитриевич Карвасарский. – М. : Медицина, 1985. – 304 с.

[4] Кочюнас Р. Психотерапевтические группы: теория и практика / Римас Кочюнас. – М. : Академ. Проект, 2000. – 240 с.

[5] Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика / К. Рудестам. – СПб. : Питер, 2000. – 384 с. – (Серия «Мастера психологии»).

[6] Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других / В. В. Бойко. – М. : ФилинЪ, 1996. – 472 с.

[7] Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники : учеб. пособие / И. В. Вачков. – [2-е изд., перераб. и дополн.]. – М. : Ось-89, 2000. –224 с. – (Практическая психология).

[8] Мілютіна К. Л. Теорія і практика психологічного тренінгу / К. Л. Мілютіна. – К. : МАУП, 2006. – 175 с.

[9] Бендлер Р. Рефрейминг: ориентация личности с помощью речевых стратегий / Ричард Бендлер, Джон Гриндер ; [перев. с англ. И. М. Ребейко]. – Воронеж : НПО «МОДЭК», 1995. – 256 с.

________________________________________________________

Кризове психологічне консультування – це професійна допомога клієнту в пошуку вирішення проблемної ситуації. Його метою і завданнями є: емоційна підтримка  й увага до переживань клієнта; розширення свідомості та підвищення психологічної компетентності; зміна ставлення до проблеми (від «глухого кута» до «вибору рішення»); підвищення стресової та кризової толерантності; розвиток реалістичності та плюралістичності світогляду; підвищення відповідальності клієнта і вироблення готовності до творчого освоєння світу [[1]].

Кризове психологічне консультування проводиться за загальною схемою, визначеною для такого виду психологічної допомоги (наприклад, за Р. С. Нємовим [[2]]). Низка спеціальних проблем психологічного консультування, пов’язаних із кризовими ситуаціями (реакціями страху і фобіями, депресією та суїцидальними намірами, при переживанні вини, втрати, при алкоголізмі, психосоматичних розладах, сексуальних проблемах, розлученні чи втраті роботи, бесіді з вмираючою людиною та ін.), представлені у роботах А. М. Єлізарова [[3]], Р. Кочюнаса [[4]], С. В. Петрушина [[5]] та ін. Тому зараз на них ми зупинятися не будемо.

Телефонне консультуванняце телефонна допомога для людей в кризовому стані [[6]]. В сучасному світі, сповненому стресів та емоційної напруженості, що викликають кризові стани та суїцидальні тенденції, служби телефонного консультування є однією з важливих форм психологічної підтримки. Анонімність і конфіденційність є не тільки організаційними, але й основними етичними правилами телефонної допомоги. Крім того, на Телефоні Довіри контакт із абонентом носить тільки вербальний характер. Ці особливості диктують свої методи і прийоми роботи.

У «Керівництві з телефонного консультування», складеному Кризовим центром (Санта-Клара, США) пропонується чотири стадії кризового телефонного консультування: прийняття (встановлення контакту з клієнтом), проблема (допомогти абоненту у визначенні та проясненні проблеми і конфлікту, пов’язаного з проблемою), альтернативи (полегшити клієнту дослідження можливих альтернатив, їх можливі наслідки), прийняття рішення (підвести до закінчення розмови) [[7]]. Ці стадії визначаються тією метою, на досягнення якої спрямовані. Абоненти можуть прагнути різних цілей у різний час і тому ми повинні плавно переходити з однією на іншу і повертатися назад, якщо це необхідно. Деякі абоненти можуть відразу «перестрибувати» через дві стадії, якщо вони просто шукають альтернативи в своїй проблемі, яку вже усвідомили, або якщо вибір вже зроблений. Єдина стадія, яку обов’язково необхідно досягати – це прийняття рішення.


[1] Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвасарского]. – [2-е изд.]. – СПб., 2000. – 1024 с. – (Золотой фонд психотерапии).

[2] Немов Р. С. Основы психологического консультирования : учеб. для студ. педвузов / Р. С. Немов. – М. : ВЛАДОС, 1999. – 394 с.

[3] Елизаров А. Н. Основы индивидуального и семейного психологического консультирования : учеб. пособие / А. Н. Елизаров. – [2-е изд., перераб. и дополн.]. – М. : Ось-89, 2005. – 352 с.

[4] Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / Римас Кочюнас. –  М. : Академ. проект, 1999. – 240 с.

[5] Петрушин С. В. Мастерская психологического консультирования / С. В. Петрушин. – М. : ПЕР СЭ, 2003. – 143 с. (Библиотека психотерапии и консультирования под редакцией профессора В. В. Макарова).

[6] Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвасарского]. – [2-е изд.]. – СПб., 2000. – 1024 с. – (Золотой фонд психотерапии).

[7] Руководство по телефонному консультированию / [перевод : Зуева А., Лепеха Т., ред. : Лешукова Е., Зуева А.]. – М. : НПО «ЭГОС», 1994.

_________________________________________________________

Телефонна психотерапевтична бесіда обов’язково включає також два основні моменти – емпатійне слухання та власне психокорекційна робота. Щодо певних прийомів емпатійного слухання, то низка із них описані І. Атватером [[1]] та можуть бути вживані у телефонній бесіді. До них належать, зокрема, з’ясування («Будь ласка, поясніть це» чи «В цьому полягає проблема, як Ви її розумієте?»), перефразовування («Як я зрозумів Вас…», «Якщо я правильно розумію, Ви говорите…», «Іншими словами… Ви вважаєте…» та ін.), віддзеркалення («Мені здається, що Ви відчуваєте…», «Ви дещо (дуже, трохи) засмучені»), резюмування («Як я розумію, Вашою основною ідеєю є…», «Те, що Ви в даний момент сказали, може означати…») і т.д.

Для успішного проведення власне психокорекційної роботи можна використати прийоми короткострокової психотерапії, зокрема: структуризація ситуації, подолання винятковості ситуації, включення ситуації в контекст життєвого шляху, зняття гостроти ситуації, терапія успіхами і досягненнями, формулювання ситуації, пошук джерела емоцій, фокусування на ситуації, інтерпретація, планування, вербалізація почуттів консультанта, утримання паузи. Більш детальніше названі прийоми описані в роботах А. Г. Амбрумової [[2]] та Н. А. Усатової [[3]].


[1] Атватер И. Я вас слушаю. Советы руководителю как правильно слушать собеседника / И. Атватер. – М. : Экономика, 1988. – 111 с.

[2] Амбрумова А. Г. Предупреждение самоубийств / А. Г. Амбрумова, С. В. Бородин, А. С. Михлин. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – 164 с.

[3] Усатова Н. А. Экстренное психологическое консультирование по телефону  : материалы к спецкурсу [Электронный ресурс] / Н. А. Усатова // Институт психотерапии и клинической психологии : [сайт]. – М., 2000-2009. – 59 с. – Режим доступа к ресурсу : http://www.psyinst.ru/library.php?part=article&id=1219

____________________________________________________________

Слід зауважити, що телефонними консультантами на вітчизняних «телефонах довіри» кризових служб працюють переважно професіонали (клінічні психологи та лікарі-психотерапевти, що пройшли спеціальну підготовку із кризової допомоги та кризового консультування). Робота волонтерів практикується лише в деяких зарубіжних службах. Саме тому ми не будемо розглядати специфіку телефонного консультування більш детально. При необхідності з деякими основами можна ознайомитися при вивченні вище згаданої літератури, а також робіт Г. Хемблі [[1]], О. М. Моховикова [[2]] та ін.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДЕБРИФІНГ ЯК ФОРМА КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ. Як ми вже зазначали вище, психологічна допомога у кризових ситуаціях може набувати форм соціально-психологічного супроводу та кризового втручання. Останнє, в свою чергу, має свої методи і форми, однією з яких і є психологічний дебрифінг. Специфіку його використання ми знаходимо в роботах Л. А. Пергаменщика [[3],  с.67-73] та Л. Б. Шнейдер [[4]]. Спираючись на них, спробуємо описати його основні моменти.

Загалом психологічний дебрифінг є формою кризової інтервенції, особливим чином організованим обговоренням у групах людей, що спільно пережили стресову, кризову подію. 

Метою групового обговорення є мінімізація психологічних страждань. Вона визначає і завдання дебрифінгу: «опрацьовування» негативних вражень, реакцій і відчуттів; когнітивна організація досвіду, що переживається (усвідомлення травматичної події, реакцій і симптомів, які її супроводжують і нею викликані); зниження індивідуальної та групової напруги; зменшення уявлень про унікальність і патологічність власних відчуттів і реакцій; нормалізація станів/самопочуття (поява можливості обговорити кризову ситуацію та поділитися один з одним своїми переживаннями); мобілізація внутрішніх і зовнішніх ресурсів і посилення групової підтримки, солідарності та розуміння; підготовка до переживання тих симптомів або реакцій, які можуть виникнути через декілька днів чи тижнів; визначення засобів подальшої допомоги та інформування учасників групової дискусії, куди і до кого можна звернутися у разі потреби.


[1] Хэмбли Г. Телефонная помощь. Руководство для тех, кто желает помогать по телефону / Гордон Хэмбли ; пер. Ю. Донец ; ред. А. Н. Моховиков. – Одесса : ФСПП «Перекресток», 1993.

[2] Моховиков А. Н. Телефонное консультирование / А. Н. Моховиков. – М. : Смысл, 2001. – 269 с.

[3] Пергаменщик Л. А. Кризисная психология. Курс лекций / Леонид Абрамович Пергаменщик. – Минск, 2003. – 150 с.

[4] Шнейдер Л. Кризисные состояния у детей и подростков: направления работы школьного психолога. Курс лекций / Лидия Шнейдер // Школьный психолог. – 2009. – № 21.

_______________________________________________________

Оптимальний час для проведення дебрифінгу – не пізніше 48 годин після події. Чисельність групи варіюється в межах 15. Серцевина дебрифінгу – фасилітоване групове обговорення, яке включає говоріння, слухання, прийняття рішень, навчання, проходження порядку денного і доведення зустрічі до задовільного для членів групи закінчення.

Структура психологічного дебрифінгу включає три частини і сім фаз.

Частина перша – опрацьовування основних відчуттів і вимірювання інтенсивності стресу.

Вступна фаза: проведення знайомства, розміщення учасників за столом, повідомлення мети, завдань і правил зустрічі.

Фаза фактів: короткий опис людиною того, що з нею відбулося під час інциденту. Учасники можуть описати, як вони побачили обговорювану подію і яка була часова послідовність етапів її сприйняття. Ведучий повинен заохочувати питання, що допомагають прояснити і відкоректувати об’єктивну картину фактів і подій, які є у розпорядженні членів групи.

Фаза думок: фіксація на думках з приводу події, їх аналіз та обговорення («Якими були ваші перші думки? Коли це відбулося? Коли ви повернулися на місце дії? Коли виявилися залученими?»). В кінці цієї фази можуть бути проговорені враження учасників, які вони пережили на місці події.

Фаза реагування: дослідження відчуттів. У ході розповіді про пережиті відчуття у членів групи створюються відчуття схожості, спільності та природності реакцій. Групове обговорення знімає унікальність пережитого. Питання, які сприяють створенню відчуття спільності, можуть бути такими: «Як ви реагували на подію?», «Що для вас було найжахливішим з того, що трапилося?», «Чи переживали ви у вашому житті раніше що-небудь подібне?».

Частина друга – детальне обговорення симптомів і забезпечення відчуття спокою і підтримки.

Фаза симптомів. Добре мати карту симптомів, де вони детально описані, бажано карту повісити в кімнаті, щоб кожен учасник дебрифінгу міг підійти і додати щось до симптомів, якщо він не знайшов їх у себе раніше.

Підготовча фаза: керівник або один із його помічників, який вів запис обговорення, повинен спробувати синтезувати реакції учасників. Корисно використовувати записи, які відновлюють у пам’яті реакції, уточнюють їх і роблять більш точними і послідовними спогади.

Частина третя – мобілізація ресурсів, забезпечення інформацією та формування планів на майбутнє.

Фаза реадаптації: обговорюється та планується майбутнє учасників групової дискусії, намічаються стратегії подолання негативних симптомів. Група повинна обговорити та прийняти рішення про подальшу свою поведінку: про необхідність організації наступного дебрифінгу або як мінімум відзначити його вірогідність, якщо інцидент був особливо травматичним або залишилися деякі проблеми; налагодити контакти (обмін телефонами тощо).

Відновлення роботи психологічного дебрифінгу може мати місце після двох тижнів або навіть двох місяців. Цей процес вже менш структурований, аніж перший, і його головне завдання – прослідкувати прогрес у відновленні нормальної життєдіяльності учасників групового обговорення.

ПОДОЛАННЯ ЯК МОДЕЛЬ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ. Безперечно звернення до фахівця сприятиме більш ефективному та конструктивному вирішенню кризової ситуації. Однак не слід забувати, що значна частина людей або взагалі не звертаються до спеціаліста, або звертаються, вичерпавши власні ресурси і/або усвідомивши недостатність власних зусиль. Тому слід звернути увагу і на стратегії подолання кризи самою особистістю.

Поняттю «психологічне подолання» в зарубіжній психології відповідає поняття «сорing» (від англ. «соре» – долати) і за змістом воно ближче до поняття «адаптація», яке у вітчизняній психології до останнього часу застосовувалося частіше. С. К. Нартова-Бочавер, тлумачить психологічне подолання як індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією відповідно до її власної логіки, значущості в житті людини та її психологічних можливостей [[1],  с.23].

Стратегія подолання виникає, включається (або не включається): при зіткненні особистості з новими для неї вимогами; коли раніше засвоєні та звичні форми реагування вже не спрацьовують; коли суб’єкт стикається з неможливістю реалізації своїх планів і намірів, прагнень та цінностей. Головна мета подолання утримати людину в стані психічної рівноваги, коли вона потрапляє в ситуацію невизначеності.

Визначають такі модуси психологічного подолання: спрямоване на вирішення проблеми або на зміну власних установок щодо ситуації. Поряд із цим існує багато класифікацій, які іноді доповнюють одна одну, іноді суперечать. Найбільш відомим є погляд


[1] Нартова-Бочавер С. К. «Coping behavior» в системе понятий психологии личности / С. К. Нартова-Бочавер // Психологический журнал. – М., 1997. – Т. 18, № 5. – С. 20-51.

_________________________________________________________

З. Фрейда, згідно з яким для попередження розвитку тривоги та для її подолання у ситуації кризи вирішальне значення мають психологічні захисні механізми: витіснення, заміщення (перенесення), проекція, раціоналізація, регресія, символізування, уникнення, відмова (заперечення) та фантазування [[1]]. Однак учений підкреслював, що вони лише тимчасово знижують або пригнічують інтенсивність тривоги і страху, але не знімають їх.

Більш розгорнену класифікацію запропонував Х. Вебер: реальне (поведінкове або когнітивне) вирішення проблеми; пошук соціальної підтримки; перетлумачення ситуації на свою користь; захист і відкидання проблем; ухилення й уникнення; співчуття до самого себе; зниження самооцінки; емоційна експресія [[2],  с.245]. Опитувальник для визначення вказаних способів подолання поданий нами у Додатку Б.

Вказана класифікація не єдина. У Бернському опитувальнику «Способи подолання критичних ситуацій» перераховані тридцять стратегій, що пов’язані з певною сферою особистості – поведінкою, емоціями чи когнітивними схемами [[3],  с.16]. Співвіднісши їх із типами долаючої поведінки, визначеними М. Лацарусом  [[4],  с.34-35] ми узагальнили ці стратегії у табл. 1.

Звичайно кожна зі стратегій оцінюється як конструктивна чи деструктивна суто суб’єктивно, однак об’єктивно їх можна визначити за встановленими Л. А. Пергаменщика критеріями ефективності стратегій подолання:

–  ситуаційний критерій – процес подолання можна вважати завершеним тоді, коли ситуація для суб’єкта втратила свою негативну значущість;

–  особистісний критерій – відбувається помітне пониження рівня невротизації особистості, що виражається у зниженні депресії, тривожності, дратівливості та психосоматичної симптоматики;

–  адаптаційний критерій. Надійним критерієм ефективності копінг можна вважати ослаблення відчуття вразливості до стресів, підвищення адаптаційних ресурсів [[5],  с.17].


[1] Фрейд З. Психология бессознательного : сб. произв. / З. Фрейд. – М. : Просвещение, 1989. – 448 с.

[2] Технологии психологической помощи в кризисных и чрезвычайных ситуациях : учебно-метод. комплекс. – СПб. : РГПУ им. А. И. Герцена, 2008. – 249 с.

[3] Пергаменщик Л. А. Кризисная психология. Курс лекций / Леонид Абрамович Пергаменщик. – Минск, 2003. – 150 с.

[4] Юрьева Л. Н. Кризисные состояния / Людмила Николаевна Юрьева. – Днепропетровск : Арт-пресс, 1998. – 164 с.

[5] Пергаменщик Л. А. Кризисная психология. Курс лекций / Леонид Абрамович Пергаменщик. – Минск, 2003. – 150 с.

_________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                        Таблиця 1

Типи долаючої поведінки


Сфера

 

Поведінка

 

Когнітивні схеми

 

Емоції

Тип долаючої поведінки

Поведінка, спрямована на вирішення проблеми альтруїзм, конструктивна діяльність, концентроване розслаблення, солідарність, пошук виходу із ситуації, що склалася, звернення за підтримкою переключення, збереження самовладання, гумор, іронія, аналіз проблеми, релігійність, осмислення, підвищення самооцінки емоційна розрядка, оптимізм
Регресія компенсація самоізоляція сприйняття ситуації в чорному кольорі, ігнорування діяльності жалість до себе, придушення, самозвинувачення, пошук винних
Заперечення активне уникнення, відволікання ізоляція
Інерція прийняття (стоїцизм), розумове «пережовування» пасивна співпраця, упокорювання, фаталізм
Афектні реакції обурення, лють

ВИСНОВОК. Підсумовуючи можна констатувати, що психосоціальна допомога в кризових ситуація – не нова форма терапії, але швидше новий спосіб взаємодії з людиною, котра знаходиться в кризовому стані. Розвиток почуття колективної відповідальності, цінності життя всіх членів групи, моральної чутливості до болю і страждання іншої людини сприяв оформленню цієї форми взаємодії з людиною. Оскільки кризова допомога відносно нова, то і низка її аспектів розроблені ще не достатньо. Вище ми зробили спробу теоретично обґрунтувати напрями, форми і методи кризової допомоги. У другому та третьому розділах посібника нами представлено низку авторських досліджень, присвячених окремим кризовим станам і методиці роботи з ними.

Питання для самоконтролю

В чому сутність психосоціальної допомоги і які стратегії визначають її характер?

В чому полягає значення, а також і специфіка діагностичного обстеження при взаємодії соціального педагога/працівника з кризовим клієнтом?

Чому принцип супроводу вважається основою психосоціальної допомоги кризовій особистості?

Коли виникає потреба у здійсненні кризового втручання (інтервенції) при роботі з проблемами клієнта? В чому специфіка такої допомоги?

Які чинники обумовлюють вибір конкретних методів кризової інтервенції – кризової психотерапії та кризового консультування?

З якими клієнтами соціальному педагогу/працівнику доцільно проводити психологічний дебрифінг як форму кризового втручання?

Оцініть відомі вам способи подолання критичних ситуацій з точки зору їх ефективності та доцільності.

 Література для поглибленого вивчення питання

Життєві кризи особистості : У 2 ч. / [за ред. В. М. Донія, Г. М. Несен, Л. В. Сохань та ін.]. – К., 1998. – Ч. 1 : Психологія життєвих криз особистості. – 360 с.

Искусство исцеления души: Этюды о психологической помощи : пособие для практ. пс-гов / Е. П. Кораблина, И. А. Акиндинова, А. А. Баканова, А. М. Родина. – СПб. : РГПУ им. А.И. Герцена, 2001. – 319 с.

Криворучко П. П. Основи психологічної допомоги : навч. посіб. / П. П. Криворучко, О. Ф. Хмеляр ; Нац. акад. оборони України. – К., 2009. – 215 с.

Крукович Е. И. Кризисное вмешательство : учебн.-метод. пособие / Е. И. Крукович, В. Г. Ромек. – Мн. : БГУ, 2003. – 92 с.

Малкина-Пых И. Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях / И. Г. Малкина-Пых. – М. : Эксмо, 2008. – 928 с.

Методы современной психотерапии : учебное пособие / [сост. Л. М. Кроль, Е. А. Пуртова]. – М. : Независимая фирма «Класс», 2000. – 480 с. – (Библиотека психологии и психотерапии, вып. 90).

Мілютіна К. Л. Психологія успіху : навч. посіб. / К. Л. Мілютіна. – К. : Главник, 2008. – 144 с. – (Психол. інструментарій).

Психологическая помощь людям, пережившим психотравмирующее событие [Электронный ресурс] / О. В. Вихристюк, Л. В. Миллер, Е. В. Орлова, Е. А. Лескина // Психологическая наука и образование. Электронный журнал. – 2010. – № 5. – С. 228-239. – Режим доступа к журналу : www.psyedu.ru

Ромек В. Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях / В. Г. Ромек, В. А. Конторович, Е. И. Крукович. – СПб. : Речь, 2005. – 256 с.

Титаренко Т. М. Життєві кризи: технології консультування : навч. посіб. Ч. 1 / Т. М. Титаренко. – К. : Главник, 2007. – 144 с. – (Психол. інструментарій).

Титаренко Т. М. Кризове психологічне консультування / Т. М. Титаренко. – К. : Главник, 2004. – 96 с. – (Психол. інструментарій).

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс