«Кризи здоров’я» та психосоціальна допомога жінкам із діагнозом «рак молочної залози» (Олександра Бичковська)

Потрібно лікувати не хворобу, а хворого.

Гіппократ

 ВСТУП. Жодна людина не має можливості укласти договір про невтручання кризових ситуацій у її життя. Було б помилкою розраховувати на можливість уникнути криз, стресів, депресій та інших невтішних поворотів. Хоча людство чіпляється за цю ілюзію заради зручності та самозаспокоєння, вона робить нас надто уразливими, коли виникає справжня життєва криза. Цей термін використовується, коли ми стикаємось із надзвичайною, стресовою, приголомшуючою ситуацією. Однією із таких ситуацій, що, на жаль, останнім часом зустрічається доволі часто, є отримання інформації про важку, часто невиліковну хворобу. Саме вона викликає так звану «кризу здоров’я».

КРИЗИ, ПОРОДЖЕНІ ВАЖКИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ. Хронічне соматичне захворювання – це важка психічна травма не тільки для самого хворого, але і для всієї сім’ї. Як зауважує В. М. Заїка, «найбільш фруструючими кризовими чинниками є втрата, у зв’язку зі зміною здоров’я, якихось важливих життєвих і соціальних функцій (а значить і важливих психологічних ролей), відмова від важливих життєвих планів у зв’язку з неможливістю втілити їх у дійсність (тобто відмова від майбутніх ролей)» [[1], с.1].

Ю. Ю. Єлисєєв виокремлює декілька послідовних стадій, через які проходять сам хворий і члени його сім’ї [[2]]:

1.  Шок і невіра. Спостерігаються регресивна поведінка, необґрунтовані страхи, заперечення хвороби.


[1] Заика В. Н. Понятие «жизненного кризиса» в психологии и его инвариативность [Электронный ресурс] / Виталий Николаевич Заика // Сайт научно-производственной компании «Платиновые следы». – Режим доступа к ресурсу : http://www.platinov-s.com/index.php?name=psu&op=printe&id=30

[2] Психосоматические заболевания. Полный справочник / Е. В. Бочанова, Д. А. Гейслер, Т. В. Гитун и [др.] ; под ред. Ю. Ю. Елисеева. – М. : Эксмо, 2003.

_________________________________________________________

2.  Протест і страждання. Можливе відчуття вини, депресія, гнів, печаль, оплакування втраченого здоров’я і розбитих надій. Діти молодшого віку нерідко сприймають хворобу як покарання за погану поведінку, робляться жорстокими при зіткненні з викликаними нею обмеженнями або лікуванням. Підлітки бояться стати безпорадними або не «такими, як усі», винять у всьому батьків або лікарів.

3.  Відновлення. На цій стадії хворий упокорюється з обмеженнями, які викликає захворювання. Нормалізуються поведінка і взаємостосунки з оточуючими; з’являється віра в свої сили. Заперечення хвороби поєднується з побудовою планів на майбутнє. Сім’я теж пристосовується до нових умов. Проте люди з хронічними захворюваннями частіше, ніж здорові, страждають емоційними розладами. Психогенні розлади у дітей у таких випадках спостерігаються частіше, ніж у дорослих.

ОНКОХВОРІ ЯК ОБ’ЄКТ КРИЗОВОЇ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ. Однаково складною проблемою як з медичної, так і з психологічної точки зору є онкологічні захворювання. За останні роки фахівцями досягнуті певні успіхи в лікуванні злоякісних новоутворень, тому в цілому прогноз захворювань поліпшується. Разом із тим тривалість життя значного числа пацієнтів не може залишатися єдиним критерієм рівня онкологічної допомоги. А. В. Мартиненко наголошує, що онкологічного хворого слід розглядати як людину, що знаходиться в стресовій ситуації [[1], с.94].

Дослідники наголошують, що клінічна картина онкологічного захворювання не вичерпується симптомами, що відображають вплив власне патогенного чинника, але також обов’язково включає явне або приховане ставлення хворого до своєї хвороби [[2]]. Це дозволяє говорити, що в онкологічних хворих соматичне страждання поєднується з реакцією особистості, тобто стражданням етичним. При цьому питома вага і місце кожного з двох названих компонентів може бути різною, оскільки до чинників стресу, крім самого факту наявності злоякісної пухлини, слід відносити думки про майбутню операцію, її можливі спотворюючи наслідки, відсутність яких-небудь гарантій повного одужання та ін.


[1] Социальная работа в онкологии // Технологии социальной работы в различных сферах жизнедеятельности : учеб. пособие / Под ред. проф. П. Д. Павленка. – М. : ИНФРА-М, 2009. – 379 с. – (Высшее образование). – С. 94-100.

[2] Дудниченко А. С. О важности оценки психического состояния онкологических больных и членов их семей [Электронный ресурс] / А. С. Дудниченко, Л. Н. Дышлевая, А. Ю. Дышлевой // Проблеми медичної науки та освіти. Електронний журнал. – 2003. – №3. – Режим доступу : http://www.help-patient.ru/psychological_help/psychologists/psychical_status/

___________________________________________________________

Тривале важке захворювання, госпіталізація, відрив від звичного оточення, втрата соціального статусу, оперативне втручання, що зазвичай веде до інвалідності, загроза смерті та інші чинники руйнують звичні стереотипи поведінки, змінюють систему цінностей, перебудовують особу хворого і ставлять його перед проблемою адаптації до нових умов життя.

Н. Пезешкіан, аналізуючи психологічні особливості осіб, хворих на рак, вказує, що вони бояться не тільки болю, згасання і ранньої смерті, але й фізичних дефектів (наприклад, видалення частини тіла або органу, облисіння через хіміотерапію), а також соціальної ізоляції унаслідок тривалого перебування в лікарні та тривоги у близьких, що веде до обмеження контактів [[1], с.292]. Такий клієнт по суті сприймає захворювання як загрозу всій своїй істоті.

Саме в нашому суспільстві, з підкресленою роллю діяльності, втрата фізичних сил і здібності до професійної праці переноситься особливо важко. Рак у цілому не є таким захворюванням (не дивлячись на значну поширеність), що зустрічається повсякденно, як, наприклад, інфаркт міокарду або цукровий діабет, хоча останні не менш «небезпечні». Однак у нашому суспільстві мати онкологічне захворювання означає більше: рак – це щось невиліковне, це «послання смерті». Н. Пезешкіан підкреслює, що хворому виявляється не так просто поговорити про це з іншими людьми [[2], с.293]. Часто виникає навіть страх вимовити слово «рак», неначе на ньому лежить табу. Навіть лікарі нерідко не називають хворобу своїм ім’ям, і з пацієнтом не обговорюється можливий перебіг захворювання. Все описується у загальних рисах, пацієнт має про хворобу неточне уявлення; часто йому взагалі нічого не говорять, що ще більше посилює його сумніви, але ніяк не допомагає. Хворий відчуває себе покинутим.

Враховуючи вказані вище моменти, онкохворий схильний до відходу в роботу. Сфера «розум / діяльність» розвинута у нього сильно. Добра посада, сподівається він, дасть йому впевненість і визнання. Тому він важче переносить невдачі, що нерідко виявляються на роботі перед початком злоякісного захворювання.


[1] Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия : Пер. с нем. / Носсрат Пезешкиан. – [2-е изд.]. – М. : Ин-т позитивной психотерапии, 2006. – 464 с. – (Серия «Позитивная психотерапия»).

[2] Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия : Пер. с нем. / Носсрат Пезешкиан. – [2-е изд.]. – М. : Ин-т позитивной психотерапии, 2006. – 464 с. – (Серия «Позитивная психотерапия»).

_________________________________________________________

Так само важко переживає він втрату близької людини. Типовий західний раковий хворий дуже часто культивує виняткові відносини тільки з однією людиною, ігноруючи зовнішні контакти. Він охоче жертвує собою ради батьків, дітей або чоловіка. Він вкладає в ці відносини всього себе і готовий винести все, лише б не втратити партнера. Якщо через якусь причину справа доходить до розлучення, цей «удар долі» може вивести хворого з психофізичної рівноваги.

Н. Пезешкіан також вказує, що в онкохворих сфера фантазій буває обмеженою [[1], с.293]. Уява розвивається, здається, тільки у напрямі страхів, тривог, сумнівів. Хворі зі злоякісними пухлинами часто не мають усвідомлених уявлень про бажане, а якщо мають, то у них не вистачає мужності реалізувати те, що вони б хотіли зробити, те, про що мріяли. Експансивні наміри були у них пригнічені звичайно ще в дитинстві або ж їх мета, пов’язана із самопожертвуванням, не має меж.

Дослідники [[2]] також виокремлюють низку психопатологічних симптомів, які найбільш характерні для онкологічних хворих. До них відносяться: тривога, депресія, астенія, іпохондрія, апатія і дисфорія. Досвід клінічної практики свідчить про те, що значна частина пацієнтів справляється з емоційними труднощами і, пройшовши різні фази станів – тривоги, турботи, страху, депресії, нарешті досягає того або іншого ступеня адаптації. Проте далеко не кожний хворий зможе самостійно виробити для себе адекватну систему психологічної компенсації, без якої йому важко відновити нормальний (подібний колишньому) спосіб життя, повернутися до праці.


[1] Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия : Пер. с нем. / Носсрат Пезешкиан. – [2-е изд.]. – М. : Ин-т позитивной психотерапии, 2006. – 464 с. – (Серия «Позитивная психотерапия»).

[2] Дудниченко А. С. О важности оценки психического состояния онкологических больных и членов их семей [Электронный ресурс] / А. С. Дудниченко, Л. Н. Дышлевая, А. Ю. Дышлевой // Проблеми медичної науки та освіти. Електронний журнал. – 2003. – № 3. – Режим доступу : http://www.help-patient.ru/psychological_help/psychologists/psychical_status/

___________________________________________________________

Саме тому в організації допомоги хворим зі злоякісними новоутвореннями важливим є, поряд із клінічним одужанням, повернення їх до колишнього соціального статусу. Адже своєрідність клінічного перебігу злоякісних пухлин, особливості їх лікування, анатомо-функціональні порушення, що неминуче виникають після лікування, викликають важкий психологічний стрес та визначають проблему психологічної підтримки онкологічних хворих як досить важливу. Повноцінним життя онкологічного хворого можна вважати тоді, коли його стан його не обтяжує, хвороба не займає всі думки і не заважає займатися лікуванням та іншими важливими для нього справами й одержувати від цього задоволення. Саме ці ознаки є головним завданням психосоціальної допомоги хворим на рак.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ОНКОХВОРИМ. Дуже важко встановити загальні правила роботи з хворими на рак. І. Р. Харді розглядає низку можливостей психологічної дії [[1], с.175-188]. Він зазначає, що самі онкологи прийшли до висновку: хворі зі злоякісними пухлинами, хворі на ракову хворобу вимагають глибокої, вдумливої роботи з ними; в цьому випадку не можна обмежитися лише механічним проведенням необхідних лікувальних заходів. Так, наприклад, хворих не задовольняє безмовне виконання процедур при опромінюванні. Рано чи пізно вони будь-якими шляхами отримують відомості, що цікавлять їх, задовольняючи свій інтерес у ході бесід із сусідами по палаті, з родичами, переглядаючи енциклопедії та словники. Є хворі, які влаштовують «допити» всім, кого тільки зустрічають у лікарні, задають одні й ті ж питання лікарям, сестрам. Із результатів таких «опитувань», подібно до мозаїки, і складається у них уявлення про захворювання. Відмінності, суперечність, уникнення прямих відповідей на поставлені запитання породжують у хворого сумніви, недовіру і можуть спричинити за собою цілу низку ятрогенних шкідливих дій.

Важливим є і питання про те, чи повідомляти хворому діагноз чи ні. І. Р. Харді [[2]] зауважує, що для невиліковного хворого це може виявитися дуже шкідливим, він може втратити будь-яку надію. Може наступити депресія, більш того, навіть самогубство. Водночас, не сказавши хворому правди, ми збережемо його активність, бажання жити, інтерес до життя, але не зможемо запобігти можливо таким подіям у його житті, як вступ до шлюбу та ін. Крім того, він може нехтувати і необхідністю серйозного лікування. Саме тому питання про те, що потрібно повідомити хворому і наскільки далеко можна зайти в такому повідомленні, повинне розв’язуватися індивідуально, у кожному окремому випадку. Не можна поступатися проханням хворого, на зразок, «Мені Ви можете сказати», «Я все витримаю» і т.д. У повсякденному житті можна знайти безліч форм такого повідомлення: «Пухлина», «Якщо не лікуватимемо, може стати гірше», «Пухлина, але операція може допомогти», «Передраковий стан» і т. ін.


[1] Харди Роверк И. Врач, сестра, больной : психология работы с больными / И. Роверк Харди / [пер. с венг. М. Алекса; под ред. проф. М. В. Коркиной]. – [3-е, стереотип. изд.]. – Budapest : Akademia Kiad, 1974. – 290 с.

[2] Харди Роверк И. Врач, сестра, больной : психология работы с больными / И. Роверк Харди / [пер. с венг. М. Алекса; под ред. проф. М. В. Коркиной]. – [3-е, стереотип. изд.]. – Budapest : Akademia Kiad, 1974. – 290 с.

__________________________________________________________

Для того, щоб знати, як працювати з конкретним хворим, лікарям доцільно взаємодіяти і з іншими фахівцями медико-соціальної допомоги, зокрема, психотерапевтом, психологом, соціальним працівником. Хоча, на жаль, не завжди ці посади є у штаті клінічних лікарень.

Так, Н. Пезешкіан, пропонує для уточнення психологічного стану хворого використовувати «Опитувальник для онкологічного хворого», який нами наведено у дод.  Д. Крім того, науковці, спираючись на свої дослідження та досвід спільної роботи з лікарями різної спеціалізації, котрі працюють з онкологічними хворими, пропонує чотири форми переробки конфліктів, які надають добру можливість для діагностики, терапії та прогнозу захворювання:

1.  Безнадійність пацієнта може бути подолана при обговоренні питань типу «Звідки я – навіщо я?» і питань про значення життя, значення хвороби.

2.  Соціальну ізоляцію легше всього подолати, якщо налаштувати людину на спілкування з партнером, дітьми, сім’єю, друзями та знайомими залежно від конкретної ситуації.

3.  Стресову ситуацію можна подолати, проаналізувавши актуальні досягнення на роботі, що травматично впливають на пацієнта.

4.  Стабілізацію фізичних чинників, з одного боку, можна забезпечити відповідною хіміотерапією, методиками релаксацій і правильним харчуванням, з іншого – збалансованістю відносин у вище названих сферах [[1], с.296].


[1] Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия : Пер. с нем. / Носсрат Пезешкиан. – [2-е изд.]. – М. : Ин-т позитивной психотерапии, 2006. – 464 с. – (Серия «Позитивная психотерапия»).

__________________________________________________________

Є. І. Мойсеєнко, обґрунтовуючи роль соціального працівника в онкології, рекомендує включати до його функцій такі:

–  проведення в лікувально-профілактичній установі діагностики соціальних і психологічних проблем хворих на онкологічні  захворювання, осіб, вилікуваних від них, а також членів їхніх сімей;

–  розробку і реалізацію спільно з лікарем, психологом і педагогом індивідуальних планів соціальної реабілітації клієнта; участь у проведенні заходів щодо їх соціального захисту та підтримки, трудового і побутового влаштування, продовження навчання;

–  інформування клієнтів або їхніх законних представників про стан здоров’я, діагноз і прогноз;

–  надання інформації клієнтам і членам їхніх сімей про права і пільги у зв’язку з онкологічним захворюванням;

–  надання психологічної допомоги клієнтам, а також членам їхніх сімей;

–  організація та участь у проведенні медико-соціальної експертизи клієнтів із онкологічними захворюваннями;

–  організація роботи терапевтичних співтовариств хворих на онкологічні захворювання та осіб, вилікуваних від них, а також членів їхніх сімей;

–  взаємодія із засобами масової інформації та населенням щодо роз’яснення сучасних можливостей онкології, формування в суспільстві  адекватного ставлення до осіб, хворих на онкологічні захворювання і вилікуваних від них, раннє виявлення онкологічних захворювань та їхню профілактику;

–  сприяння інтеграції діяльності державних і суспільних організацій та установ щодо надання допомоги онкологічним хворим;

–  проведення соціологічних досліджень із проблем онкологічної допомоги клієнтам та ін. [[1], с.28-29].

РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ ЯК ЧИННИК КРИЗИ ЗДОРОВ’Я. Статистика свідчить, що перше місце серед онкозахворювань жіночого населення займає рак молочної залози (РМЗ). За останні 30 років в Україні кількість хворих від 17 осіб на 100 тис. людей збільшилась до 62 [[2]]. Разом із тим аналіз наукових джерел свідчить про те, що розробка психокорекційних та реабілітаційних технік і методик, які б сприяли психологічній адаптації жінок, у яких виявили РМЗ та які перенесли травмуючу операцію з приводу РМЗ,  потребує окремої уваги. Більшість хворих, які перенесли радикальне лікування з приводу раку молочної залози, вкрай потребують психолого-психіатричної допомоги, адекватне проведення якої не тільки сприяє помітному поліпшенню самопочуття і соматичного стану, але і суттєвому підвищенню якості життя [[3]].


[1] Моисеенко Е. И. Медико-социальные аспекты помощи детям с онкологическими заболеваниями : автореф. … д-ра мед. наук. : спец. 14.00.14 «Онкология» / Евгения Ивановна Моисеенко. – М. : Онкологич. научн. центр им. Н. Н. Блохина, 1997. – 48 с.

[2] Петролюк З. Б. Психологічні проблеми жінок, хворих на рак молочної залози / З. Б. Петролюк // Онкология. – 2008. – № 1. – С. 132-136.

[3] Право на жизнь. Информация для пациенток. – К. : Благотворительный Фонд «Здоровье женщины и планирование семьи», 2007. – 34 с.

_____________________________________________________________

Слід підкреслити, що психологічні чинники важливі на усіх етапах лікування та реабілітації жінки. Найважливішими психологічними аспектами є ставлення до хвороби та особливості психоемоційної сфери. Вони визначають якість життя, впливають на внутрішню картину хвороби. Ставлення до хвороби у свою чергу визначає особливості поведінки жінки, зокрема, своєчасність виконання призначень, що, у випадку онкопатології, може мати визначальний вплив на подальший розвиток і протікання етапів лікування та реабілітації.

Водночас здебільшого жінки, коли виявляють у себе злоякісну пухлину, впадають у паніку. А підтвердження лікарем діагнозу сприймають як вирок із думками: «Чому саме я?», «Як жити далі?», «Життю – кінець», «Що буде з рідними після моєї смерті?», «Як повідомити про проблему близьким?», «Хвора я нікому не потрібна»… Це спричинено недостатньою поінформованістю про хворобу і психологічною неготовністю до життєвих криз, які можуть спіткати будь-кого у неочікуваний час [[1]]. Адже життя продовжується і виявлення хвороби, особливо на перших стадіях, не має спричиняти дискомфорт у подальшому плануванні та позитивному сприйманні власного життя. Тим більше, що часто підозри на РМЗ жінки при самообстеженні не підтверджуються.

Коли жінка готується до запису в онкологічну лікарню, де досвідчені лікарі упродовж декількох місяців будуть проводити лікування, яке включає операцію, променеву терапію, хіміотерапію і т.д., їй необхідно внутрішньо зібратися, сконцентруватися і налаштуватися на подолання проблем. Від психологічного стану залежить успіх лікування.


[1] Петролюк З. Б. Психологічні проблеми жінок, хворих на рак молочної залози / З. Б. Петролюк // Онкология. – 2008. – № 1. – С. 132-136.

___________________________________________________________

Усвідомлення діагнозу та лікування онкологічного захворювання молочної залози супроводжується для жінки великими стражданнями. В першу чергу після постановки діагнозу розвивається важкий психологічний стрес. При цьому можна виокремити певні прояви відреагування на нього: це раптова слабкість у тілі, прояв надмірних емоцій, відчуття нереальності, заперечення подій, що відбуваються, гостре переживання страху смерті, підвищена тривожність, гнів, самозвинувачення або пошук винних, як спроба опанувати власний страх. У жінки також розвивається стрес переживання зміни соціальної ситуації, формування нової системи комунікацій, пошуку нової ролі у сімейних взаємовідносинах [[1]]. Подібні зміни провокують формування нової внутрішньої позиції стосовно ситуації, що склалася.

Описано вплив хвороби на психіку в проявах формування надцінного ставлення до свого здоров’я, іпохондричність. На певному етапі жінка переживає стан депресії, пов’язаний із почуттям втрати самоідентичності та самоповаги, душевний біль, втрату цілі та віри, почуття самотності та непотрібності. В такому стані відбувається перегляд цінностей та установок, формується новий погляд на себе і на світ.

Зробити життя жінки, хворої на рак молочної залози, щасливим нелегко, тим більше у випадку, коли вона не була щасливою до хвороби. Але хвороба –  це гарний привід задуматися про сенс життя і про те, що робить його повним і щасливим.

ПСИХОЛОГІЧНА САМОРЕАБІЛІТАЦІЯ ЖІНОК ІЗ РМЗ. Благодійний Фонд «Здоров’я жінки і планування сім’ї» пропонує такі рекомендації жінкам щодо психологічної самореабілітації на різних етапах лікування РМЗ [[2]].


[1] Петролюк З. Б. Психологічні проблеми жінок, хворих на рак молочної залози / З. Б. Петролюк // Онкология. – 2008. – № 1. – С. 132-136.

[2] Право на жизнь. Информация для пациенток. – К. : Благотворительный Фонд «Здоровье женщины и планирование семьи», 2007. – 34 с.

__________________________________________________________

Перший етап – при виявленні РМЗ:

—      спробувати відкинути страх перед захворюванням (він занадто великий лише тому, що в суспільстві існує думка, що це найбільш страшне захворювання і з ним пов’язана висока смертність, а також тому, що у жінки немає ніякої інформації – як бути далі та що робити);

—      спробувати як можна більше дізнатися про своє захворювання, щоб зменшити тривогу і страх;

—      знайти відповіді на багато хвилюючих питань щодо лікування хвороби;

—      спробувати довіритися своєму лікарю і дотримуватися його порад;

—      бути мужніми і сильними, приймаючи це Найважливіше рішення в житті;

—      спробувати не вдаватися до невідомих, нетрадиційних методів лікування, умовляючи себе, що все саме собою пройде;

—      не кидати все на самоплив;

—      виконуючи призначення фахівців, сформулювати для себе план дій і дотримуватись його;

—      задуматися над тим, що б жінка хотіла від життя;

—      зрозуміти, як сильно жінка потрібна своїй родині та близьким.

Це допоможе жінці налаштуватися на лікування і досягти одужання.

Другий етап – при лікуванні РМЗ слід порадити жінці:

—      не прирівнювати до себе почуті від «добрих людей» випадки з негативним розвитком подій – все буде інакше, бо кожна жінка унікальна;

—      не замикатися в собі, не накопичувати свої страхи й сумніви, що виникають від нестачі інформації та позитивного спілкування;

—      навчитися фільтрувати численні поради від друзів, знайомих, сусідів; якщо відчувається дефіцит інформації, щоб зрозуміти та осмислити ситуацію, краще розібратися в ній, вгамувати інформаційний голод, звернувшись до лікаря або фахівця (не слід боятися задавати питання, радитися);

—      намагатися бути уважною до себе, навчитися «прислухатися» до свого організму, його потреб; навчитися піклуватися про себе так само, як жінка піклується про близьких, коханих і дорогих їй людей;

—      повірити в те, що вона може бути здоровою, що відчуття повноти і радості життя обов’язково повернеться до неї – це багато в чому залежить зараз від неї, але для цього необхідно зайняти активну позицію, взяти участь у своєму лікуванні;

—      спробувати зрозуміти, що немає необхідності сприймати хворобу як покарання, випробування, спокутування провини, а тому і справлятися з нею самостійно; бути відкритою для людей, які можуть зрозуміти, з якими можна поговорити про свої переживання, але не перекладати на їхні плечі вирішення своїх проблем, не потрапляти в залежність;

—      багато спілкуватися, бо це дуже корисно, особливо з людьми, що мають персональний досвід боротьби з хворобою; продуктивне позитивне спілкування – джерело позитивних емоцій, а взаємна підтримка – потужний акумулятор життєвих сил та енергії;

—      не лякатися своїх емоцій, хай навіть негативних – тривог, сліз, страху; вони  цілком природні; не варто ховати їх, не «заганяти  вглиб»; не вважати, що вона сама винна у цій ситуації; слід повірити, що з часом все обов’язково зміниться на краще;

—      намагатися уникати стресових ситуацій, спробувати усунути зайві конфлікти – особисті, виробничі; слід окреслити те, що зараз важливо, а на інше дивитися «крізь пальці»;

—      використовувати можливості своєї психіки, вірити в успіх і щодня працювати для його досягнення;

—      уявити, що хвороба – зовнішній ворог, і спрямувати всі сили на боротьбу з ним. Фізичний і емоційний стан людини нерозривно пов’язані, а тому від здатності вирішувати свої емоційні проблеми залежить багато в чому і фізичний стан. Особистість володіє сильним позитивним потенціалом, який має дуже важливе значення в боротьбі з хворобою;

—      вчитися відпочивати, не лаяти себе за втому і слабкість. Використовувати свій вільний час для спілкування з природою, відпочинку та релаксації;

—      шукати для себе додаткові джерела позитивних емоцій – заняття, які приносять задоволення, заспокоєння. Щоденне відчуття повноти і радості життя, дароване великими і маленькими радощами, дасть таке необхідне «покращення якості життя»;

—      варто скласти «План індивідуального одужання», визначити та сформулювати в ньому чіткі мету та завдання: на 3 місяці, на 1 рік, на 5 років; або на 6 місяців, на 3 роки, на 10 років. Постаратися побачити своє життя в перспективі;

—      обов’язково звернути увагу на найменші позитивні зміни у своєму стані. «Святкуйте кожну маленьку перемогу, кожен маленький успішний крок на шляху до одужання»

На третьому етапі – у післяопераційний період жінці доцільно:

—    розробити з допомогою психолога-спеціаліста індивідуальний план відновлення порушеного психічного і морального стану та здійснювати його;

—    відвідувати спеціальні курси, спілкуватися з жінками, які вже пройшли реабілітацію;

—    відвідати оздоровчий санаторій;

—    пройти спеціальні індивідуальні та групові психотерапевтичні сесії, спрямовані на розуміння і подолання емоційних проблем, які супроводжують захворювання, вдосконалення механізмів адаптації та    підвищення стрес-опірності жінок після лікування з приводу раку молочної залози;

—    займатися арттерапією;

—    створити благополучну сімейну обстановку і проводити більше часу із рідними;

—    використовувати свій вільний час для спілкування з природою, відпочинку та релаксації.

ПСИХОСОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА ПОДРУЖЖЮ, ЩО ЗІШТОВХНУЛОСЯ ІЗ ПРОБЛЕМОЮ РМЗ. Досить важливе місце в соціальній роботі з онкологічними хворими займає взаємодія з членами сім’ї хворої жінки та її найближчим оточенням. Першочерговими заходами в цій групі можна назвати вирішення психологічних проблем, оскільки психологічна дезадаптація хворих і членів їхніх сімей несприятливо впливає як на лікування, так і на якість їхнього життя. З іншого боку, деякі лікарі-онкологи та психологи переконані, що від ставлення до своєї хвороби значною мірою залежить мікроклімат у сім’ї: чим менше жінка драматизує ситуацію, тим більше в неї шансів отримати підтримку від сім’ї та близьких [[1]].

Таким чином, усестороннє вивчення психосоціального функціонування родин, у яких жінка перенесла операцію на рак молочної залози, має практичне значення для психологів і соціальних працівників, котрі надають кваліфіковану психосоціальну допомогу та підтримку таким жінкам і членам їхніх родин.

А. Зануздана розглядає два сценарії розвитку подій у житті подружньої пари після повідомлення про діагноз жінки: захворювання на РМЗ загострює конфлікт між членами родини (якщо він виник до захворювання); або ж залагоджує конфлікт та посилює зв’язок між членами родини у випадку, коли стосунки були стабільними у період до захворювання [[2]].


[1] Карпиловская С. Я. Опыт работы психолога в группе поддержки больных раком молочной железы / С. Я. Карпиловская // Соціальна робота. – 2003. – № 4. – С. 47-51.

[2] Зануздана А. Психосоціальні проблеми чоловіків, дружини яких перенесли операцію на рак молочної залози / Анна Зануздана // Соціальна політика і соціальна робота. – 2005. – № 4 (32). – С. 59-67.

___________________________________________________________

Дослідниця також зауважує, що вивчення подружніх пар, у яких жінка перенесла операцію на РМЗ, свідчать, що комунікація є найбільшою проблемою у стосунках із партнером. Якість комунікації всередині родини – це важливий чинник ресоціалізації у період психосоціальної реабілітації. Особливо гостро при онкологічному захворюванні виявляється необхідність говорити про сексуальні проблеми. Непорозуміння між партнерами, недостатня поінформованість про сексуальні проблеми та наслідки лікувальної терапії для жінки можуть спричинити відмову подружжя від сексуальних стосунків. Саме тому при сексуальній реабілітації після онкологічного захворювання дослідники рекомендують включати до цього процесу обох членів подружжя.

З огляду на виявлені психосоціальні проблеми можна порадити психологам і соціальним працівникам, що займаються консультуванням жінок, хворих на РМЗ, та членів їхніх родин:

—        залучати до консультування обох членів подружжя;

—        у процесі консультування надавати значну увагу питанню інформування обох членів подружжя про захворювання, особливо у сфері сексуального життя після операції;

—        під час консультування спрямовувати зусилля на покращення комунікації між подружжям: спонукання до обговорення життєвої ситуації «тут і тепер», життєвих цінностей і цілей, допомогу у прийнятті подружжям факту захворювання, змін та наслідків, викликаних ним;

—        важливим завданням консультування має бути заохочення до відкритості та висловлення емоцій чоловіком і дружиною. Члени подружжя мають навчитися говорити про власні як позитивні, так і негативні почуття, це допоможе подолати замкнутість, відчуття ізольованості, заперечення негативних і травмуючи емоцій обома членами подружжя;

—        враховувати, що консультування може мати характер психоосвітнього тренінгу, який навчає подружжя займати активну життєву позицію у ситуації кризи та приймати адекватні щоденні рішення. Це допоможе підсилити у чоловіка та дружини відчуття їхнього контролю у процесі боротьби із захворюванням [[1]].


[1] Зануздана А. Психосоціальні проблеми чоловіків, дружини яких перенесли операцію на рак молочної залози / Анна Зануздана // Соціальна політика і соціальна робота. – 2005. – № 4 (32). – С. 59-67.

___________________________________________________________

ВИСНОВОК. Отже, психологічні проблеми раку молочної залози мають визначальний вплив на якість життя жінки та на прогноз хвороби. Найбільш хвилюючим є стан внутрішнього напруження, протиріччя особистісних прагнень і бажань жінки та обмежень і заборон, які виникають після операції. Напруження, що посилюється, коли жінка не бачить реального виходу із важкої ситуації, стан фрустрації виявляються намаганням «зірвати зло» на комусь, хто навіть не причетний до цієї проблеми, або ж схильністю звинувачувати себе у всьому, що відбувається, і виявляти депресивні реакції, або ж намаганням зменшити значущість неприємностей чи не помічати їх.

У жінки змінюються цінності та пріоритети, сенс життя, функції та плани на майбутнє. Вивчення цих проблем є необхідним для розробки програм надання психологічної допомоги та реабілітації, а також визначення специфіки програм на різних етапах хвороби з урахуванням індивідуально-психологічних властивостей жінок та соціально-психологічної ситуації.

Питання для самоконтролю

В чому специфіка такого типу криз, як «кризи здоров’я»?

Які чинники обумовлюють переживання онкохворими ситуації психологічної кризи? Які ознаки характеризують психосоціальний стан таких клієнтів?

Яких загальних правил необхідно дотримуватися при роботі з онкохворими, щоб зберегти їх психологічний комфорт?

Які загальні та специфічні характеристики визначають «кризу здоров’я» у жінок, хворих на РМЗ?

Чому так важливо, щоб жінка, хвора на РМЗ, займалася психологічною самореабілітацією?

Яку психосоціальну допомогу соціальний працівник може надати сім’ї, що зіштовхнулася із проблемою РМЗ?

 Література для поглибленого вивчення питання

Вершинина С. Ф. В помощь онкологическим больным / С. Ф. Вершинина, Е. В. Потявина. – СПб., 2005. – 90 с.

Вплив супровідної терапії на психоемоційний стан хворих на рак молочної залози / Н. Е. Прохач, І. А. Громакова, П. П. Сорочан [та ін.] // Журн. АМН України. – 2008. – Т. 14. – № 2. – С. 390-398.

Демин Е. И. Возможности улучшения качества жизни онкологических больных / Е. И. Демин, В. А. Чулкова // Вопросы онкологи. – 2002. – № 1. – С. 42.

Мартыненко А. В. Теория медико-социальной работы : учеб. пособие / А. В. Мартыненко. – М. : Московский психолого-социальный институт, 2006. – 160 с.

Медико-социальная помощь / Российская энциклопедия социальной работы. – М., 1999. – 193 с.

Медицина и социальная работа : Методологический семинар / [Гл. ред. Е. И. Холостова; Отв. ред. и сост. А. В. Мартыненко]. – М. : Ин-т соц. работы, 1998. – 73 с.

Психосоматика : практ. рук. / М. Воронов. – К. : Ника-Центр, 2002. – 254 с.

Социальная работа в учреждениях здравоохранения. – М., 1992. – 115 с.

Терентьєв И. Г. Нервно-психические расстройства у больных раком молочной железы / И. Г. Терентьев, А. В. Алясова, В. Д. Трошин. – Нижний Новгород : Нижегородская гос. академия, 2004. – 264 с.

Черносвитов Е. В. Социальная медицина : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. В. Черносвитов. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 304 с.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс