Завдання вікової психології. Місце вікової психології в системі наук (Поліщук В.М.)

Завдання вікової психології.

Стратегічні теоретичні завдання вікової психології.

1. Основні завдання:

1) порівняльний аналіз теоретичної думки, яка сформувалася на теренах колишнього СРСР та в Україні як суверенній державі, з метою з’ясування перспектив розвитку вікової психології, її місця в системі світового наукового знання, створення та вдосконалення концепції вікового розвитку особистості в нових соціально-економічних умовах, які склалися, починаючи з 1990-х років;

2) з’ясування психологічного змісту «дитинства» як феномену життєвого шляху;

3) вивчення впливу на розвиток людини культурно-історичних, етнічних, соціально-економічних чинників (мова; досягнення науково-технічного прогресу, мистецтва; суспільні норми поведінки тощо);

4) вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки;

5) розробка теоретичної моделі комплексної особистісної діагностики у віковому розвитку;

6) розробка концепцій психічного розвитку у світлі нових відкриттів психогенетики;

7) удосконалення методологічних основ наукових досліджень, експериментальне обґрунтування нових ідей, оперативне їх впровадження в практику педагогічної діяльності тощо.

2. Супутні завдання:

1) вивчення вікової динаміки психічних процесів і властивостей;

2) визначення чинників структурних змін, новоутворень, які виникають з віком у психічній діяльності людини;

3) з’ясування закономірностей переходу між віковими періодами; пошук нових закономірностей у віковому розвитку;

4) з’ясування індивідуально-типологічних, статевих відмінностей;

5) вивчення вікових можливостей у засвоєнні знань;

6) вивчення динаміки різних видів діяльності (гра, навчання, праця);

7) з’ясування вікових особливостей спілкування дітей і дорослих;

8) вивчення різнопланових відхилень у віковому та індивідуальному розвитку тощо.

Стратегічні прикладні завдання вікової психології.

1. Основні завдання:

1) створення навчально-методичної бази для управління процесом психічного розвитку дитини;

2) психологічне обґрунтування шкільних програм і підручників;

3) створення ефективної системи психологічної служби в країні;

4) з’ясування психологічних основ підростаючої особистості (співвідношення фізіологічного і психічного чинників; вікових та індивідуальних особливостей);

5) створення оптимальних умов для організації дитячої діяльності та спілкування;

6) розробка та обґрунтування інноваційних технологій для вивчення вікового розвитку та впровадження їх результатів у практику педагогічної діяльності;

7) формування педагогічної свідомості в громадян, основним показником якої є шанобливе ставлення до людей будь-якого віку: особистість необхідно сприймати такою, якою вона є (це дозволяє глибше зрозуміти її, що є передумовою взаємного співжиття, запобігання конфліктів, можливого надання допомоги тощо).

2. Супутні завдання:

1) організація консультативної допомоги суб’єктам навчально-виховного процесу;

2) розробка способів прогнозування психічних явищ;

3) локалізація навчально-виховних чинників ризику у віковому розвитку;

4) розробка методичних способів роботи з винятковими дітьми (обдарованими, інвалідами, соціально знедоленими, «ліворукими» тощо);

5) вивчення психологічного змісту затримок психічного розвитку та вироблення способів їх усунення;

6) подолання педагогічних стереотипів у громадян про віковий розвиток та ін.

Центральною ланкою в системі проблематики і завдань вікової психології є індивідуальне консультування (Ф. Парсон), яке почало формуватися на початку XX ст. (Бостон, США), а згодом була створена відповідна психологічна асоціація з власним друкованим виданням «Журнал консультативної психології» (1937).

Місце вікової психології в системі наук.

Уміння консультувати означає результативну реалізацію знань із вікової психології в практику педагогічної діяльності. Окреслимо деякі вихідні проблеми, які пов’язують вікову психологію з іншими науками та галузями психології (загальна характеристика):

1. Вікова психологія і філософія (вивчає сутність і структуру буття, джерела й можливості людського пізнання, основи його оцінювання, сенс життя, світоглядні та пограничні проблеми, основи різних наук):

1) особливості повсякдення (кризові явища в психології вчителя та окремої дитини; домінування директивної педагогіки і демократизація школи; психологія професійного виживання в несприятливих соціально-економічних умовах; наукове знання і спрощений досвід багатьох громадян про навчально-виховний процес; психологія педагогічних стереотипів);

2) пізнання навколишньої дійсності (директивна педагогіка і психологічні особливості діяльності вчителя-жінки, учителя-чоловіка; сенс життя і вміння самопізнання; особливості вікового світосприймання);

3) доведення доцільності та правомірності використання навчально-виховних інноваційних технологій (філософія освіти та ефективність знання з вікової психології в практиці педагогічної діяльності; обґрунтування актуальності методів навчання і виховання; критичний аналіз досягнень вітчизняної психології про особливості вікового розвитку з метою виокремлення її наукових і прикладних перспектив);

4) розробка методів прогнозування розвитку особистості та інші.

2. Вікова психологія і загальна психологія (вивчає загальні закономірності розвитку психіки, методи її пізнання; є фундаментальною основою всіх галузей психологічного знання):

1) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, аналіз продуктів діяльності, біографічний метод);

2) структура психічного (особливості вікового розвитку пам’яті, мислення, уяви, волі, почуттів, здібностей тощо);

3) природа психічного (можливості психіки, проблема обдарованості тощо) та інші.

3. Вікова психологія і генетична психологія, або психологія розвитку (вивчає об’єктивні витоки психічних явищ, перспективи їх розвитку в умовах конкретних життєвих реалій):

1) методи дослідження (спостереження, експериментально-генетичний метод);

2) динаміка психічних явищ (виникнення, становлення нових психічних механізмів);

3) вікові особливості задатків, проявів творчої діяльності;

4) вікова періодизація тощо.

4. Вікова психологія і психогенетика (вивчає роль спадковості та середовища у формуванні психічних і психофізіологічних властивостей людини):

1) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, близнюковий метод);

2) співвідношення біологічного і соціального чинників;

3) роль генотипу тощо.

5. Вікова психологія і соціальна психологія (вивчає закономірності між особистісної взаємодії в групах та психологічні характеристики самих груп):

1) .методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, опитування; соціометричне дослідження, парний рейтинг);

2) між особистісна взаємодія в учнівському та педагогічному середовищах (вікові особливості учнів і створення оптимального соціально-психологічного клімату в класі; особливості вікового сприймання учнями учителів; соціальні, групові, індивідуальні ролі учнів і педагогів);

3) соціальні впливи (організуючі та дезорганізуючі чинники групового впливу на окрему особистість);

4) процес спілкування (індивідуальне спілкування та спілкування в групі);

5) нормативна поведінка (типове і нетипове в поведінці; індивідуальні поведінкові прояви та їх тлумачення учнівською групою);

6) установка (попередні учнівські та батьківські уявлення про вчителя та їх вплив на процес шкільного навчання; рівень залежності особистісної позиції від громадської думки класу);

7) особистий приклад (вікові домагання та їх оцінка оточенням; формування під впливом оточення власних ідеальних образів для наслідування) тощо.

6. Вікова психологія і диференційна психологія (вивчає індивідуальні та групові відмінності в психіці та їх вплив на становлення особистості):

1) методи дослідження (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності);

2) образ Я;

3) самовизначення;

4) індивідуально-типологічні особливості (темперамент, характер, здібності);

5) перспективи індивідуального розвитку та інше.

7. Вікова психологія і вікова фізіологія (вивчає особливості розвитку біологічних систем організму на різних стадіях онтогенезу):

1) методи дослідження (спостереження, експеримент);

2) анатомо-фізіологічні особливості (акселерація, ретарданція тощо) та психічний розвиток;

3) вплив центральної нервової системи на діяльність і поведінку;

4) статеві особливості, психічний розвиток тощо.

8. Вікова психологія і психологія праці (вивчає психологічні проблеми трудової діяльності, зокрема інженерну психологію, наприклад: особливості мотивації в прийнятті певних рішень, взаємозв’язок між досвідом і новими знаннями, логіку побудови системи аргументації):

1) методи дослідження (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності);

2) природа психічного в трудовій діяльності;

3) вікові особливості та ефективність трудової діяльності;

4) вікові особливості та інформаційна взаємодія людини з технікою тощо.

9. Вікова психологія і педагогіка (наука про виховання, його цілі, методи, засоби та організаційні форми; вивчає різнопланові процеси свідомого й цілеспрямованого впливу на становлення особистості):

1) методи дослідження (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності);

2) вікові та індивідуальні особливості;

3) вікова періодизація;

4) життєвий шлях особистості;

5) обґрунтування системи вікового навчально-виховного впливу тощо.

10. Вікова психологія і педагогічна психологія:

1) інтегрована історія становлення як окремих галузей психологічного знання;

2) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, аналіз продуктів діяльності тощо);

3) вікові та індивідуальні особливості;

4) вікова періодизація;

5) вікові психологічні закономірності в процесах навчання і виховання (співвідношення навчання, виховання та психічного розвитку);

6) вікові особливості суб’єктів навчально-виховного впливу та психологія педагогічної діяльності тощо.

Вікова психологія пов’язана також з іншими психологічними галузями (медичною, спеціальною, порівняльною, спортивною, тендерною, психогігієною, історією психології тощо), однак це не позбавляє її права на свій предмет дослідження.

Відсутність у вчителя конкретних знань про віковий розвиток дитини дезорганізує його професійну діяльність, робить її нестерпною, оскільки заздалегідь налаштовує на невдачі, ускладнює взаємовідносини з усіма суб’єктами навчально-виховного процесу.

Отже, місце вікової психології в системі наук визначається комплексом мепірдологічних функцій:

1) теоретико-пізнавальної: пізнання психічної реальності, тобто з’ясування основних засад вікового розвитку особистості (закономірностей, чинників, умов);’

2) прогностичної: формування різнопланових прогнозів у віковому та індивідуальному розвитку;.

3) прикладної: вироблення практичних рекомендацій про шляхи реалізації наукових досягнень про віковий та індивідуальний розвиток;

4) контрольної: співвіднесення новітніх наукових знань із практикою педагогічної діяльності;

5) синтезуючої: систематизація знань інших наук про становлення особистості (філософії, педагогіки, соціології) та галузей психології (соціальної психології, експериментальної психології, психології індивідуальних відмінностей, історії психології тощо), тобто прикладна реалізація між предметних зв’язків з метою комплексного пізнання вікового та індивідуального розвитку.

Вимоги до проведення дослідження пов’язані з проблемою його якості, тому передбачають реалізацію системного підходу у вивченні психіки, тобто мають враховувати певний комплекс умов, оскільки отримана інформація може бути об’єктивною і суб’єктивною:

1) вікові та індивідуальні особливості учнів;

2) статеві відмінності учнів;

3) особливості зовнішнього середовища (діяльність експериментатора, рівень розуміння учнями інструкції для виконання завдання, особливості взаємної робочої обстановки — сприятливої чи несприятливої, температурний та світловий режими в аудиторії);

4) випадкові внутрішні (фізіологічні — стан здоров’я, втома, відчуття ситості, голоду тощо, психологічні — адаптація, мотивація, емоції, особливості навчання тощо) і зовнішні, зокрема технічні, коливання (результативність роботи апаратури, обчислювальної техніки тощо);

5) налаштованість учнів на співпрацю;

6) побудова програми дослідження (її зваженість, аргументованість, системність, доцільність);

7) збір емпіричної інформації для перевірки гіпотези;

8) кількісний та якісний аналіз отриманих даних (систематизація, класифікація, факторизація тощо);

9) необхідність прикладного змісту досліджень (фундаментальність і прогностичність).

Будь-яке дослідження, головним принципом якого є об’єктивність, має бути спрямоване на отримання додаткової інформації про віковий розвиток, яка конкретизує становлення особистості на окремо взятому віковому етапі, уникає деклараційних заяв про психологію дитини, які лише ускладнюють пізнавальну ситуацію.

_____

Поліщук В.М. Вікова і педагогічна психологія : навчальний посібник. – Вид. 3-тє, виправ. – Суми : Університетська книга, 2010. – 352 с.