Проблема шлюбу (Хорні К.)

Чому так рідко трапляються хороші шлюби — шлюби, які не душать розвиток партнерів, в яких поганий настрій одного не відбивається на всіх домашніх, а зустрічає доброзичливе розуміння? Можливо, сам інститут шлюбу несумісний з певними проявами людської природи? А можливо, шлюб — це лише ілюзія, яка ось-ось зникне, або ж це просто сучасні чоловіки не здатні наповнити його реальним змістом? Чи повинні ми в кожному конкретному випадку говорити про нашу власну невдачу, чи виною всьому є шлюб як такий? Чому шлюб так часто — це смерть любові? Чи повинні ми змиритися з цим як з об’єктивною неминучістю, чи ж причина всередині кожного з нас, де йде непримиренна боротьба сил, різних за змістом і впливом? Чи можемо ми розпізнати ці сили й у такий спосіб уникнути їхнього згубного впливу?

На перший погляд, проблема здається дуже простою — і зовсім без надійною. Одноманітність тривалого життя з однією і тією самою людиною породжує нудьгу і робить стосунки все більш нудними, особливо в сексі. Поступово партнери перенасичуються й охолоджуються, і, кажуть, це неминуче. Ван дер Вельде написав цілу книжку з добрими порадами про те, як позбутися сексуальної незадоволеності в шлюбі. Однак він не помітив головного — що має справу тільки з окремим симптомом, а не з хворобою. Адже побачити, що шлюб втратив свою душу і сяйво тільки через багаторічну одноманітність — значить подивитися на ситуацію дуже поверхово.

Не так вже й важко розпізнати причини, що лежать на поверхні, але як незатишно стає при одному погляді всередину. Не треба вчити ся у Фройда, щоб зрозуміти, що спустошеність шлюбу викликається не стільки втомою, скільки є результатом дії прихованих деструктив них сил, що спочатку таємно підточують його основи, а потім — зерно падає вже на родючий грунт розчарувань, недовіри, ворожості і ненависті. Найчастіше ми не хочемо помічати ці сили, особливо у своїй хаті, тому що почуваємо в них щось загрозливе. Адже одне тільки визнання їхнього існування змусить нас поставити до себе неприємні вимоги. І все ж нам доведеться зрозуміти їх і заглибитися в проблему, якщо ми справді хочемо розв’язати її з психологічної точки зору. При цьому головне питання, яке ми повинні поставити: з чого починається відраза подружжя одне до одного?

Насамперед існують деякі загальні причини, занадто звичайні, щоб на них докладно зупинятися. Вони йдуть від нашої людської обмеженості, добре відомої і мало залежної від того, чи дотримуємося ми Біблії, визнаючи себе грішниками, чи, наприклад, за Марком Твеном, вважаємо себе трохи дивними або науковою мовою — невротиками. Але, як би ми не оцінювали інших, із загального правила, яке кожному відоме, виняток — він сам. Чи доводилося Вам коли-небудь чути, щоб хтось, обдумуючи рішення одружитися, говорив: «У мене згодом розвинуться такі-то і такі-то неприємні риси»? А та чи інша недосконалість людини, будьте певні, неминуче виявиться за час довгого і тісного спільного життя. Спочатку це викликає лише холодну грудочку незадоволення, але потім, котячись по схилу гори часу, воно виростає в снігову лавину. Якщо чоловік, що буває дуже часто, тримається за ілюзію незалежності, він з таємною гіркотою буде реагувати на те, що його почуттів вимагають, що дружина зв’язує його. Вона, своєю чергою, почуваючи придушений бунт, буде реагувати на нього прихованою тривогою і страхом втратити чоловіка, і ця тривога змусить її інстинктивно підсилювати свої вимоги до нього. Чоловік відповість підвищенням дратівливості і стане в оборонну позицію. І так буде тривати, поки нарешті казан не вибухне, причому ніхто так і не зрозуміє причини. Вибух же може статися із зовсім не значного приводу. Порівняно зі шлюбом усі нетривалі стосунки, чи то проституція, флірт, приятелювання чи зв’язок — набагато простіші за своєю природою, тому що в них партнерам порівняно легше уникати гострих кутів один одного.

Підемо далі. Наше небажання напружувати себе як зовні, так і внутрішньо більше, ніж це абсолютно необхідно, належить до звичайних людських недосконалостей. Державний службовець, найнятий довічно, найчастіше не буде виявляти у справі особливого старання. Робота нікуди від нього не дінеться, йому не треба ні з ким змагатися і боротися за кар’єру, як професіоналам або навіть простим робітникам. Розгляньмо прерогативи шлюбного контракту з врахуванням того, як вони закріплені законом чи головними суспільними стандартами. Якщо глянути на проблему з психологічної точки зору, ми відразу побачимо, що довічне право на підтримку, дружбу, вірність і навіть сексуальну взаємодію накладає на шлюб тяжкий тягар, і легко помітити, що величезна небезпека криється тут саме у фатальній подібності з неможливістю звільнити державного службовця. Наша освіченість так мало стосується шлюбу, що більшість з нас навіть не знає, що закоханість ми одержуємо в подарунок, а гарний шлюб потрібно буду вати крок за кроком. Із давніх часів відомий чи не єдиний міст через прірву між законом і щастям. Цей міст — зміна нашого особисто ставлення в бік усвідомленої відмови від вимог до партнера. Я хочу пояснити, що під вимогами я розумію саме вимоги, а не бажання. На додаток до цих загальних складних обставин є безліч індивідуально зумовлених, різних за силою, характером та ймовірністю вияву, а також нескінченна кількість пасток, потрапляючи в які, любов перетворюється в ненависть. Ми не багато чого досягнемо, перелічуючи їх усі, тому краще зосередитися на деяких основних.

Прогноз несприятливий із самого початку, якщо для шлюбу обрано «неправильного» партнера. Чим пояснити, що вибираючи, з ким ми будемо ділити своє життя, ми так часто вибираємо невідповідну людину? Що відбувається в цьому випадку? Може, ми не розуміємо що нам насправді потрібно? Чи не вміємо розуміти інших людей? Чи закоханість настільки засліплює нас? Усе це, звичайно, може зіграти свою роль. Однак варто подумати і ще про одну суттєву обстави ну: не може бути вільний вибір завжди «неправильним». Певні якості партнера і справді відповідають нашим очікуванням, щось у ньому й справді обіцяє виконання наших бажань і, можливо, партнер виконує їх у шлюбі. Але якщо інші риси особистості при цьому не враховуються як непотрібні чи другорядні, ця «відчуженість» від партнера потім неминуче позначиться на стосунках. Отже, істотна помилка та кого вибору полягає в тому, що його зробили лише для того, щоб ви конати якусь окрему умову. Один-єдиний імпульс, одна-єдина пристрасть вирвалася на авансцену й усіх затьмарила собою. У чоловіка, наприклад, це може бути палке бажання назвати своєю дівчину, якої домагається безліч інших прихильників.

Це особливо невдала для любові умова, тому що зовнішня привабливість дружини для чоловіка швидко зникає за відсутності суперників і виникне знову тільки з появою на сцені нових прихильників, яких він несвідомо чекає. Партнер може здатися бажаним тому, що він (чи вона) обіцяє вгамувати нашу тугу за визнанням у матеріальному, соціальному чи духовному плані. В іншому разі наш вибір можуть визначити усе ще сильні інфантильні бажання. Я згадую про одного молодого чоловіка, надзвичайно обдарованого і заможного, який, втративши матір в чотирирічному віці, сам того не підозрюючи, у глибині душі мав бажання знову знайти її. Він одружився на пишній вдові з двома дітьми, яка має вигляд його матері, старшій за себе, причому її особисті якості та інтелект дуже поступалися його власним. Можна навести й інший випадок — з жінкою, яка у сімнадцять років вийшла заміж за чоловіка, на тридцять років старшого, тому що він і фізично, і психологічно був схожий на її батька, якого вона гаряче любила. Вона була досить щаслива з ним кілька років, незважаючи на відсутність статевих стосунків, і це тривало доти, доки вона сама не пере росла своє дитяче бажання. І лише тоді вона зрозуміла, що, зв’язана з чоловіком, який, незважаючи на свої приємні якості, небагато для неї

значить, вона насправді самотня. В усіх цих випадках, а їх величезна кількість, занадто багато в душі людини залишається порожнім, не заповненим. І спершу виконане бажання змінюється наступним роз чаруванням. Розчарування ще не рівнозначне нелюбові, але стане її джерелом, якщо тільки ми не наділені винятково рідкісним даром терпимості і не почуваємо, що стосунки на такій обмеженій основі стоять на шляху до можливості відшукати своє щастя. При цьому зовсім не важливо, наскільки ми цивілізовані і маємо успіх в контролі над свої ми інстинктами. Всередині нас, згідно з нашою природою, буде поступово наростати глуха лють проти людини чи сили, яка може завадити здійсненню наших життєво важливих бажань. Ця лють, навіть всупереч нашої волі, все одно вирветься назовні і буде помітно впливати на нашу поведінку, як би ми не намагалися забути про неї і не думати про можливі наслідки, і наш партнер неминуче відчує, що ставлення до нього стало більш критичним, недбалим і нетерпимим.

Я хочу додати сюди також ті випадки, в яких небезпека виникає не стільки від того, що ми пред’являємо все нові вимоги до любові, скільки від того, що самі ці вимоги суперечливі. Ми завжди вважаємо себе більш цілісними, ніж є насправді, тому що інстинктивно боїмося, і не безпідставно, що наша суперечливість загрожує нашій же особистості

i навіть самому життю. Суперечливість зазвичай яскравіше помітна в людях, емоційно неврівноважених, але цього разу про них говорити недоцільно. Тому що природа речей така, що внутрішня суперечливість наших вимог особливо легко і сильно виявляється у всіх людей у сексі. В інших сферах життя, наприклад, у роботі та міжособистісних стосунках, об’єктивні сили реальності формують у нас більш цілісну і

в той же час більш адаптивну позицію. Але навіть ті люди, які звикли в житті взагалі в усьому йти за суворими правилами, легко піддаються спокусі зробити секс місцем гри своїх суперечливих фантазій, і цілком природно, що ці сексуально забарвлені та суперечливі за своєю суттю очікування і фантазії так само будуть перенесені в шлюб.

Мені це нагадує один типовий випадок. Чоловік, дуже м’який, залежний і в чомусь жіночний, одружився на жінці, яка перевершує його привітністю і «масштабами», втілюючи в собі материнський тип. Це був щирий шлюб по любові. Однак бажання чоловіка були суперечливі. Він захопився жінкою легкою, кокетливою і вимогливою, словом, втіленням усього того, що перша дати йому не могла. Подвійність його бажань і зруйнувала шлюб.

Варто також згадати чоловіків, тісно пов’язаних зі своєю батьківською родиною, які, проте, вибрали дружин за контрастом зі своїм найближчим оточенням, зокрема, за національністю, зовнішністю, інтересами та суспільним становищем. Цей контраст, який спочатку притягує х, потім відлякує, і вони несвідомо починають шукати чогось більш звичного.

Можна згадати і про жінок, які бажають досягти високого становища і водночас не насмілюються здійснити свої амбіційні мрії. Вони шукають чоловіків, які б зробили це замість них. Чоловік мусить бу ти у всьому досконалим — знаменитим, освіченим, гідним захоплення. Багато жінок на цьому й заспокоюються. Однак часто буває, що дружину незабаром перестає задовольняти ситуація, коли її бажання здійснила не вона сама, а чоловік, її власне прагнення до влади не може змиритися з тим, що чоловік її затьмарює.

І, нарешті, є жінки, які вибирають жіночного, делікатного і слабкого чоловіка. Ними керує їхня маскулінна позиція, хоча вони можуть і не усвідомлювати цього. Вони нерідко приховують у собі також не усвідомлене прагнення до сильного грубого самця, що візьме їх силою. Таким чином, від чоловіка їх буде відвертати його нездатність виконати обох бажань одночасно, і вони будуть таємно зневажати його за слабкість.

Такі суперечності можуть породити нелюбов між подружжям різ ними шляхами. Ми можемо не любити нашого партнера за його не здатність дати нам те, що для нас дуже важливо, вважаючи при цьому його достоїнства чимось звичайним і зовсім їх не цінуючи. Згодом відсутнє стає привабливою метою, яскраво підзолоченою нашим «знанням», щщ це саме те, чого ми «насправді» хотіли зі самого початку. З іншого боку, ми можемо не любити його саме за те, що він справді виконав наші бажання, тому що результат цього виконання виявився несумісним з нашими внутрішньосуперечливими прагненнями.

У наших міркуваннях один факт дотепер залишався на другому плані, а саме, що шлюб — це сексуальні стосунки двох людей протилежної сталі Цей факт може бути джерелом найсильнішої ненависті, якщо ставлення до протилежної статі вже перекручене до моменту вибору дружини. Безліч подружніх розладів зумовлені конфліктом саме з цим, нами ж обраним партнером. Найлегше думати, що якби ми вибрали іншого, нічого подібного не сталося б. Ми зазвичай схильні не зважати на те, що вирішальну роль може відігравати наше загальне ставлення до протилежної статі, яке так само виявиться і у взаєминах із будь-яким іншим партнером. Іншими словами, часто, а може, й завжди, левова частка бід — результат особливостей власного розвитку. Бороть ба статей — це не тільки грандіозне тло для історичних подій протягом багатьох тисячоліть, але й кожен шлюб перетворює в бойовище. Та ємна недовіра між чоловіком і жінкою, яку ми часто бачимо в тій чи іншій формі, зовсім не обов’язково є результатом сумного любовного досвіду дорослої людини. Ми схильні так думати, але насправді ця не довіра йде з раннього дитинства. Подальший досвід, якого набувають у ранньому чи пізньому підлітковому віці, вже головно зумовлений навіть у самій своїй появі раніше виробленою психологічною настановою, хоча ми можемо й не до кінця усвідомлювати цей зв’язок.

Додамо декілька зауважень, щоб попереднє твердження було більш зрозумілим. Те, що любов і пристрасть приходять до людини не під час статевого дозрівання, — це, мабуть, одне з найбільш фундаментальних відкриттів, якими ми зобов’язані Фройду. Навіть дуже маленька дитина вже здатна жагуче почувати, бажати і вимагати. А оскільки дух її первинно чистий і ще не виснажений розчаруваннями, то, можливо, сила почуттів її настільки велика, що навіть розуміння їх просто недоступне дорослому. Якщо ми приймемо це як факт і визнаємо ще один очевидніший, зокрема те, що ми, як і всі інші тварини, перебуваємо під владою великого закону гетеросексуального напруження, тоді суперечливий постулат Фройда про Едипів комплекс, через який проходить у своєму розвитку кожна дитина, уже не буде здаватися нам таким дивним.

Саме на стадії Едипового комплексу дитина переживає фрустрацію, розчарування, знедоленість і безпомічні ревнощі. Ці почуття час то доповнюються переживаннями, пов’язаними з неправдою дорослих, покараннями і підозрами.

Шрами від цього раннього «любовного досвіду» залишаються на все життя і, безумовно, будуть виявлятися в подальших стосунках із протилежною статтю. Сліди Едипового комплексу дуже різні, однак утворюють легко пізнаваний візерунок у поведінці обох статей.

У багатьох випадках ми бачимо в чоловіків характерний слід від дитячих стосунків з матір’ю. По-перше, це страх перед жіночою забороною, тому що зазвичай саме мати піклується про дитину і саме від неї ми одержуємо уявлення не тільки про тепло, турботу і ніжність, але й про заборону. Згодом від цих заборон дуже важко звільнитися повністю. Створюється враження, що їхні сліди живі майже в кожному чоловікові, особливо коли ми бачимо, як полегшено розслаблюються чоловіки в чоловічому середовищі, нехай то спорт, клуб, наука чи навіть війна. Вони стають схожими на школярів, які втекли з-під нагляду! І природно, що ситуація «мати — син» найлегше відтворюється у стосунках з дружиною, яка найбільше відповідає ролі матері.

Друга особливість, яка відображає вічну залежність від матері, — це ідея святості жінки, яка набуває найбільш екзальтованого вираження в культі Діви. Таке уявлення про жінку зазвичай приємне і може навіть прикрасити повсякденне життя, але його зворотний бік досить небезпечний. У крайніх виявах це стосується переконання, що порядна чи гідна жінка — асексуальна, і бажати її означає її принизити. Ця концепція припускає, що не варто очікувати повноцінного сексуального життя з такою жінкою, навіть якщо дуже любиш її, і тому сексуального задоволення варто шукати у другосортних жінок, повій. Деколи це приводить до того, що чоловік любить і цінує дружину, але не може її бажати, тому що вона для нього — певною мірою заборонений об’єкт. Деякі дружини знають про такі уявлення чоловіка і не заперечують, особливо якщо фригідні самі, проти сформованих стосунків, але іноді це неминуче веде до відкритого або прихованого незадоволення обох сторін.

У цьому зв’язку хотілося б згадати третю рису, яка здається най більш характерною для ставлення чоловіків до жінок. Чоловік боїться не задовольнити жінку. Його лякають її вимоги взагалі і сексуальні, зокрема. Цей страх має корені певною мірою в біології статі, оскільки чоловік змушений щоразу доводити жінці свою потенцію, у той час як жінка може брати участь у статевому акті, зачати і народити, навіть якщо вона фригідна. З онтологічної точки зору цей вид страху також сягає коренями в дитинство, коли маленький хлопчик відчував, що повинен бути чоловіком, але боявся, що над його претензіями на маскулінність посміються і цим ранять його самоповагу, коли над його дитячими залицяннями сміялися і жартували. Сліди дитячого почуття незахищеності зберігаються в зрілому віці частіше, ніж ми схильні визнати, і зазвичай криються за умисним підкресленням власної мас кулінності як певної речі, яка має цінність сама по собі. Підвищена вразливість таких чоловіків видає себе у виявах непевності і нестійкості їхніх стосунків з жінками. У таких випадках шлюб може прояви ти збережену надчутливість у вигляді хворобливої реакції на будь-яку фрустрацію, яка йде від дружини. Якщо кохана доступна не тільки винятково для нього, якщо вона недостатньо добра до нього, якщо він не почуває, що задовольняє її сексуально, усе це може виявитися для базально невпевненого чоловіка важкою травмою і вплинути на його чоловічу впевненість у собі. Ця реакція, у свою чергу, збудить його інстинктивне бажання принизити дружину, щоб підірвати і її почуття впевненості в собі.

Ці приклади демонструють деякі типово чоловічі тенденції. Вони досить добре показують, що певна настанова стосовно протилежної статі може бути набута в дитинстві і згодом вона обов’язково про явиться в сексуальних стосунках, зокрема в шлюбі, притім відносно незалежно від того, яким буде партнер. Що менше така настанова була переборена в ході розвитку, то незатишніше буде чоловікові з дружиною. Наявність таких почуттів часто можуть не усвідомлювати, а їхнє джерело самостійно не усвідомлюють ніколи. Реакція на них може бути дуже різною. Вона може призвести до напруги і подружніх конфліктів, починаючи від прихованого невдоволення до відвертої ненависті, чи може змусити чоловіка шукати полегшення і знаходити його в напруженій роботі, у чоловічій компанії чи в компанії іншої жінки, вимоги якої його не лякають і в присутності якої він почуває себе вільним від тягаря зобов’язань. Але знову і знову ми переконуємося, що — на краще чи на гірше — подружні зобов’язання залишають ся міцнішими. Однак стосунки з іншою жінкою часто дають більше полегшення, задоволення і блаженства, ніж стосунки з дружиною.

Із сумнівних цінностей приданого, яке приносить в шлюб дружи на, згадаю лише фригідність. Можна сперечатися, чи є вона незмінною властивістю чи ні, але вона завжди вказує на розлад у стосунках з чоловіком. Незалежно від варіацій глибоко індивідуального змісту фригідності вона завжди виражає нехтування чоловіком — чи одним конкретним, чи всім чоловічим родом взагалі. Статистика фригідності дає великий обсяг результатів і видається дуже ненадійною, частково тому, що почуття не можна виразити в цифрах, а також тому, що важко оцінити, як багато жінок так чи інакше обманюють себе щодо своєї здатності насолоджуватися сексом. Мій досвід дає змогу мені припускати, що легкий ступінь фригідності поширений набагато більше, ніж це визнають самі жінки.

Коли я кажу, що фригідність — це завжди вираження нехтування чоловіком, я не маю на увазі підозрілість чи ворожість. Жінки з та ким ставленням до чоловіка можуть мати дуже жіночну фігуру, стиль одягу і манеру поведінки. Вони можуть справляти враження, що все їхнє життя «налаштоване тільки на мелодію любові». Я говорю не про це, а маю на увазі щось глибше — нездатність до справжньої любові, нездатність віддаватися щиро. Такі жінки або відверто прагнуть йти власним шляхом, або неусвідомлено проганяють від себе чоловіка своїми ревнощами, вимогами і занудством.

Як виникає таке ставлення? Ми передусім схильні звинувачувати у всіх гріхах наші традиційні і сучасні методи виховання дівчаток, що включають сексуальні заборони і статеву сегрегацію, яка не дає змоги їм побачити чоловіків у їхньому справжньому світлі. Вони здаються дівчаткам або героями, або чудовиськами. Однак реальні свідчення і міркування викривають поверховість такої концепції. Суть полягає в тому, і це встановлений факт, що посилення суворості у вихованні дівчаток зовсім не приводить до паралельного зростання фригідності. Як свідчить до свід, у всіх випадках, коли базові характеристики досить визначені, людську природу не можна істотно змінити ні заборонами, ні насильством.

Існує, ймовірно, лише один чинник, як дає змогу стверджувати аналіз, настільки сильний, що виявляється здатним конкурувати з по требою задоволення наших життєво важливих потреб, — це тривога. Якщо ми хочемо зрозуміти, чому вона з’являється, як розвивається і (наскільки це можливо) вловити її генезис, ми мусимо пильно поглянути на типову частку інстинктивних спонукань дівчинки. Зробивши це, побачимо, що через різні обставини роль жінки найчастіше видається дівчинці небезпечною і небажаною. Типові страхи раннього дитинства з його простим символізмом без особливих зусиль набувають прихованого значення. Що ще може означати страх перед громилами, зміями, дикими звірами чи, наприклад, грозою, якщо не звичайний жіночий страх перед гнітючою силою, здатною перемогти, прорватися усередину, зруйнувати? Існує і безліч інших страхів, що могли б бути інтерпретовані як пов’язані з раннім інстинктивним передчуттям материнства. З одного боку, маленька дівчинка інстинктивно боїться очікуваної в майбутньому таємничої і страшної події, а з іншого — вона боїться, що цього може ніколи з нею не статися.

Намагаючись уникнути цих далеко не простих переживань, дівчинка найчастіше йде найбільш типовим шляхом — відходом у бажану чи уявлювану чоловічу роль. Більш-менш чітко це виявляється в дівчаток від чотирьох до десяти років. У препубертатний і пубертатний період шумна хлоп’яча поведінка зникає, поступаючись місцем дівчачій. Однак сильні і нерідко досить помітні ззовні залишкові явища можуть впливати й у майбутньому, спотворюючи поведінку дівчини. Найчастіше це виявляється в амбіційності, прагненні до влади, образі на чоловіків, які завжди опиняються в порівняно більш привілейованому становищі. Звідси ж випливає войовничість відносно чоловіків, з найбільш ймовірним виявом у різних формах сексуального маніпулювання, і нарешті, це гальмування або повна заборона переживання сексуального задоволення з чоловіком.

Дещо може з’ясуватися, якщо ми спробуємо зрозуміти ці поверхнево окреслені джерела розвитку фригідності. Але якщо ми подивимося на шлюб як на ціле, то побачимо, що грунт, на якому виростає фригідність, і спосіб, яким вона виражається стосовно чоловіка, за своєю суттю набагато серйозніші, ніж сам симптом, який як втрачене задоволення комусь може здатися не таким вже й важливим.

Істотним є те, що таким несприятливим розвитком може бути порушена важлива функція жіночого організму — материнство. Я б не хотіла обговорювати ті складні шляхи, якими можуть розвиватися подібні фізичні й емоційні порушення, а обмежитися лише питанням. Невже гарний у своїй основі шлюб може постраждати від появи дитини? У цьому питанні частково вже закладено відповідь: дитина не може підірвати шлюбу, вона зміцнює його. Хоча, я б додала, що відповідь не гака вже й однозначна і залежить від внутрішньої структури конкретного шлюбу. А тепер поставимо питання інакше, специфічно. Чи можуть з появою дитини зіпсуватися хороші стосунки між подружжям?

Хоча такий наслідок здається біологічно парадоксальним, він справді може настати за певних умов. Наприклад, чоловік, підсвідомо сильно прив’язаний до матері, почне ідентифікувати з нею дружину, тому що вона теж стала матір’ю, і в результаті — йому стане складніше бачити в ній сексуальний об’єкт. Така зміна стосунків може прикриватися різними раціоналізаціями, зумовленими нібито тим, що дружи на втратила свою красу через вагітність, пологи чи годування. Саме такими раціоналізаціями нерідко ми намагаємося пояснити ті емоції заборони, що виникають з таємничих глибин нашої свідомості.

У жінки може виникнути інша ситуація, визначена особливостями її розвитку. Усі її жіночі прагнення фактично зосереджені на дитині, а отже, і в своєму дорослому чоловікові вона любить лише дитину — ту, яка реально живе в ньому, і ту, яку вона припускає від нього завести. Якщо така жінка народить дитину, чоловік стає їй вже не потрібним і навіть надокучає своїми вимогами.

Таким чином, при певних психологічних умовах дитина також може стати джерелом відчуження або втрати любові.

Настав час підводити підсумки, хоча я навіть не торкнулася багатьох інших можливих джерел конфлікту, наприклад, прихованої гомо сексуальності, оскільки розширення переліку тем для обговорення, в принципі, нічого не додасть до вищевикладеного психологічного під ходу й обґрунтованої ним точки зору.

Суть мого підходу полягає в такому: незалежно від того, чи гасне іскра любові сама по собі, чи втручається хтось третій, у будь-якому разі — те, що ми зазвичай вважаємо причиною руйнування шлюбу, на справді найчастіше лише наслідок чи результат прихованого від нас процесу поступового наростання нелюбові до партнера. Джерела цієї нелюбові мають мало спільного з тим, що, як ми вважаємо, дратує нас у партнері; набагато більшою мірою вони — результат недозволених конфліктів, що ми приносимо в шлюб з нашого дитинства.

Отже, проблеми шлюбу не можна вирішити ні вмовляннями, що стосуються обов’язку і самозречення, ні рекомендаціями дати необмежену волю інстинктам. Перше вже безглузде в наші дні, а останнє хтозна чи буде сприяти нашому щастю, тому що наражає на небезпеку наші головні цінності. Фактично питання варто поставити по-іншому: впливу яких чинників, що ведуть до виникнення нелюбові до партнера, можна уникнути, які можна пом’якшити? Очевидно, можна уникнути найбільш руйнівних дисонансів розвитку чи принаймні знизити їхню інтенсивність. Як було кимось справедливо помічено, удача в шлюбі багато в чому залежить від ступеня емоційної стабільності, набутої обома партнерами до шлюбу. Багато труднощів, звичайно, залишають ся неминучими. Напевно, у самій природі людини — очікувати виконання бажань як подарунка, замість того, щоб докладати зусиль до цього. Можливо, назавжди недосяжним ідеалом залишаться доброзичливі, тобто вільні від тривоги стосунки між статями. Але ми все ж повинні навчитися усвідомлювати певну суперечливість наших власних очікувань, як властивості, частково взагалі притаманній нашій природі, і розуміти неможливість виконання в шлюбі їх усіх. Ставлення людей до проблеми самообмеження буде змінюватися в ході історії ще не раз. Наші предки занадто обмежували вияви інстинктів. Ми, навпаки, боїмося цього надзвичайно. Бажана мета шлюбу, втім, як і інших стосунків, — знайти оптимум між цими позиціями, між обмеженнями і волею бажань. Однак, найістотніше самообмеження, яке справді загрожує шлюбу, — не те, яке полягає в реальних недосконалостях партнера. Ми можемо, зрештою, пробачити йому те, що він не здатний дати нам більше, ніж дозволяють межі його природних можливостей. Але в суворо моногамному шлюбі ми йдемо далі: ми зобов’язані рішуче відмовитися від пошуку і знаходження шляхів задоволення не тільки сексуальних, а й усіх наших бажань, яких партнер не вимагає, які не виконує. Нам доводиться залишити ці вимоги, глибоко приховані чи явні, які в іншому разі повністю отруїли б атмосферу абсолютно моногамного шлюбу. Отже, стандарт моногамії потребує перегляду, і ми маємо знову спробу вати неупереджено дослідити його походження, цінність і наслідки.

_____

Хорні К. Проблема шлюбу//Кутішенко В.П., Ставицька С.О. Психологія розвитку та вікова психологія. К., 2009., С.106-116.

Хорні К. Проблема шлюбу//Заброцький М.М., Савченко О.М., Тичина І.М. Психологія особистості: Навчальний посібник. – Житомир, 2005. – С. 56-60.