Делінквентна поведінка (Вольнова Л.М.)

1. Злочинність – відносно масове, історично мінливе соціально-правове явище суспільства, яке складається зі всієї сукупності злочинів, здійснених у певній країні за певний період часу.

Для виявлення специфіки злочинності необхідно звернути увагу на такі її риси:

–       утворюється з конкретних зовнішніх актів поведінки, а саме злочинів, скоюваних індивідами – дієздатними особами, які досягли певного віку;

–       дії (бездіяльність) злочинця завдають об’єкту домагань – пануючим суспільним відносинам – реальну і притому досить суттєву шкоду. Адже злочин в законодавстві характеризується не просто як протиправна дія, а перш за все як суспільно небезпечна;

–       злочин є «боротьба ізольованого індивіда». Злочинці в жодному суспільстві не утворюють класу чи соціальної групи, хоча існує значна організована злочинність, діють впливові злочинні об’єднання, клани, мафія.

2. Злочинність неповнолітніх означає порушення закону неповнолітніми, тобто молодими людьми у віці до 18 років.

3. Делінквентність — це психічна готовність до правопорушення, це асоціальні за своє спрямованістю, повторювані вчинки і дії, формування негативно орієнтованих особових установок.

4. Делінквентна поведінка – (від лат delinquens — «проступок, провина») – протиправна поведінка особи; дії конкретної особи, що відхиляються від встановлених в даному суспільстві і зараз законів, загрожують благополуччю інших людей або соціальному порядку і кримінальні в крайніх своїх проявах. Особа, що проявляє протизаконну поведінку, кваліфікується як делінквентна особа (делінквент), а самі дії, — деліктами.

5. Класифікація злочинів:

За ступенем тяжкості:

–       тяжкі;

–       менш тяжкі;

–       ті, які не становлять для суспільства небезпеки.

За формами вини:

–       зумисні;

–       необережні;

За об’єктом домагань, цілями і мотивами злочинців:

–       антидержавні;

–       корисливі;

–       насильницькі і ін.;

За кримінологічною основою:

–       первинна   \

–       вторинна – злочинність

–       рецидивна  /

6. Типи особистості злочинця:

Ситуативнийтип – характерна:

–          незначна вираженість негативної поведінки;

–          вирішальний вплив ситуації, що виникає не з вини індивіда;

–          стиль життя таких підлітків характеризується боротьбою позитивних і негативних впливів.

Ситуативно-криміногеннийтип особистості формується і діє в суперечливому середовищі. Характерно:

–          порушення моральних норм правопорушення незлочинного характеру і сам злочин в значному ступеню обумовлені несприятливою ситуацією;

–          злочинна поведінка може не відповідати планам суб’єкта бути із його точки зору ексцесом;

–          такі підлітки скоюють злочини часто в групі в стані алкогольного сп’яніння не будучи ініціаторами правопорушення.

Для послідовно-криміногенноготипу особистості злочинця властиві такі риси:

–          формування особистості в умовах інтенсивної протиправної та аморальної поведінки оточуючих (сім’ї, товаришів);

–          відсутність почуття соціальної відповідальності, звичка до некритичної оцінки своєї поведінки;

–          активність поведінки в ситуації скоєння злочину, як правило скоєння злочину без зовнішніх причин.

За детерміацією поведінки виділяють такі групи делінквентних осіб:

–          ситуативний правопорушник (протиправні дії якого переважно спровоковані ситуацією);

–          субкультурний правопорушник (порушник, що ідентифікувався з груповими антисоціальними цінностями);

–          невротичний правопорушник (асоціальні дії якого виступають слідством інтрапсихічного конфлікту і тривоги);

–          «органічний правопорушник» (скоює протиправні дії внаслідок мозкових пошкоджень з переважанням імпульсивної, інтелектуальної недостатності і ефективності);

–          психотичний правопорушник (скоює делікти внаслідок важкого психічного розладу — психозу, затьмарення свідомості);

–          антисоціальна особа (антигромадські дії якої викликані специфічним поєднанням особових рис: ворожістю, нерозвиненістю вищих відчуттів, нездатністю до близькості).

_____

Вольнова Л.М. Профілактика девіантної поведінки. – К. – 2009.