Чинники агресивності дітей (Шинкарук-Корзун Л.)

Чинники агресивності дітей

Актуальна проблема сьогодення — агресивність дітей. Вийшовши на вулицю, їдучи у транспорті чи стоячи в черзі в магазині, ми дедалі частіше помічаємо прояви агресії, як у дорослих, так і у дітей. У кожної особистості агресія різна: вербальна, пряма, непряма, фізична тощо. Виникає безліч запитань: чому агресія настільки поширена? Які чинники стимулюють агресію? На одне з цих запитань я спробую дати відповідь.

Чинники агресивної поведінки:

  • соціальні;
  • соціально-психологічні;
  • педагогічні;
  • індивідуально-психологічні.

До соціальних чинників, які зумовлюють агресивну поведінку, належать соціальні, політичні, економічні проблеми, суспільна мораль та моральні цінності. Це культ насильства, що утвердився в сучасному мистецтві, лібералізація статевої моралі. Особливу роль у цьому контексті відіграють засоби масової інформації. ЗМІ створюють своєрідний інформаційний світ, на основі якого людина, а надто — молода, виробляє певний світогляд: спосіб і стиль життя, поведінки.

Американський психолог Бандура та його колеги ще в 1960-х роках зібрали значну кількість даних про вплив телевізійного насильства на соціальну поведінку. У ході експерименту діти спостерігали в коротких фільмах поведінку різного рівня агресивності. Одна група дивилася фільм, у якому агресивну поведінку схвалювали; друга — в якому за неї карали; третій групі демонстрували фільм із неагресивною поведінкою; четверта взагалі не переглядала фільму. Діти, які бачили винагороду за агресію, після перегляду поводились агресивніше у своїх іграх, а ті діти, які бачили приклад покараної агресії, були не такими агресивними. Дослідження показали, що тривала демонстрація насильства по телебаченню може призвести до:

— наростання агресії;

— послаблення чинників, що стримують агресію;

— притлумлення чутливості до агресії.

Індивідуально-психологічні чинники. Результати експерименту Бандури щодо впливу демонстрації агресії на телебаченні та впливу друкованих видань на особистість підлітка підтвердилися у дослідженнях сучасних українських психологів. У 1999/ 2000 навчальному році на базі львівських шкіл було проведено експеримент, у якому взяли участь 64 підлітки. Група з 30 осіб (експериментальна) дивилася фільм «Поліцейський маніяк — 2» зі сценами вбивств, а група з 34 осіб (контрольна) не дивилася жодного фільму. Після демонстрації стрічки в експериментальній групі показники за шкалами дратівливості та спонтанної агресивності значно зросли. Проте на невеличку групу осіб (15 %) демонстрація агресії мала позитивний вплив, вона дозволила їм зняти надмір власної агресивності та збудливості (при попередньому замірюванні за шкалами спонтанної агресивності,, реактивної агресивності та дратівливості показники у цих підлітків були вищими, ніж у решти). У контрольній групі, яка не дивилася фільму, при повторному діагностуванні показники за шкалами дратівливості та спонтанної агресивності знизилися.

Серед соціально-психологічних чинників агресивної поведінки відзначимо взаємодію такої особистості із сім’єю та досвід спілкування з батьками в дитинстві. ,

Сім’я — своєрідний «психологічний посередник» між дитиною та суспільством, у процесі адаптації в родині дитина формує характер, який стане основою адаптації в суспільстві. Без власного досвіду дитина не може співвіднести правильність нав’язаних моделей поведінки з реальністю. Діти навчаються через спостереження за поведінкою інших людей і наслідують своїх батьків. Цей процес зветься моделюванням.

Значну роль у соціальному навчанні дитини, крім спостереження, наслідування та моделювання, відіграють заохочування та покарання (посилюють чи послаблюють поведінкові тенденції). А. Бандура виділив три види заохочувань та покарань: підкріплення поведінки оточенням; ставлення до самого себе; спостереження за заохоченням та покаранням іншої людини. Таким чином, заохочування та покарання здатні регулювати агресивну поведінку. Водночас, самі покарання (фізичні, моральні чи психологічні) дітей дорослими — це теж акт агресії, який може стати моделлю агресивної поведінки. Узагальнимо сімейні фактори, що впливають на формування агресивних тенденцій поведінки дитини:

  • брак тепла, батьківської турботи;
  • незацікавленість дітьми, байдуже ставлення до них;
  • неприйняття дитини, демонстрація поганого ставлення до неї;
  • відсутність контролю за дитиною, а також зневага до агресивної поведінки;
  • непослідовність у покараннях;
  • застосування фізичних покарань.

Що ж до педагогічних чинників виникнення агресивної поведінки, то тут варто звернути увагу на соціально-педагогічну занедбаність, важковиховуваність, що призводить до шкільної та соціальної дезадаптації. Особливо несприятливим для розвитку особистості є поєднання ворожого ставлення вихователів, навчання і виховання за авторитарним типом, а також пасивної або бунтівної позиції дитини.

Аналізуючи індивідуально-психологічні чинники, що спричиняють агресивну поведінку, А. Фурманов вирізняє чотири групи агресивних дітей, які мають специфічні психологічні особливості.

ДІТИ, СХИЛЬНІ ДО ПРОЯВУ ФІЗИЧНОЇ АГРЕСІЇ

Це активні, діяльні та цілеспрямовані діти, рішучі, схильні до ризику, безцеремонні та авантюрні. їхня екстравертованість (товариськість, розкутість, впевненість у собі) пов’язана із прагненням до суспільного визнання. Зазвичай це підкріплюється гарними лідерськими рисами, вмінням об’єднати однолітків, правильно розподілити між ними групові ролі, повести за собою. Водночас вони люблять демонструвати свою силу і владу, домінувати над іншими людьми та поводитися щодо них дещо садистично.

ДІТИ, СХИЛЬНІ ДО ПРОЯВУ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ

Цих дітей вирізняє психічна неврівноваженість, постійна тривожність, сумніви та невпевненість у собі. Вони активні та працездатні, але в емоційних проявах схильні до зниженого фону настрою. Ззовні часто викликають враження сердитих, недоступних задавак, однак при ближчому знайомстві перестають бути скутими та відгородженими і виявляються на диво товариськими та балакучими. Для них характерний постійний конфлікт усередині особистості, який провокує стан напруження та збудження.

Ще однією особливістю таких дітей є низька фрустраційна толерантність: найменші неприємності вибивають їх із колії. Вони сенситивні, тому навіть слабкі подразники легко викликають у них вибухи роздратованості, гніву та страху. Особливо сильно ці негативні емоції виявляються при будь-яких реальних або уявних випадках зниження їхньої значущості, престижу або ударах по їхній гідності. При цьому вони не вміють і/або не вважають за потрібне приховувати свої відчуття та ставлення до інших та виражають це в агресивній вербальній формі.

Спонтанність та імпульсивність у них поєднуються з образливістю й консерватизмом, переважанням традиційних поглядів, які відгороджують їх від переживань і внутрішніх конфліктів.

ДІТИ, СХИЛЬНІ ДО НЕПРЯМОЇ АГРЕСІЇ

Таких дітей вирізняє надмірна імпульсивність, слабкий самоконтроль, недостатня соціалізація потягів та низька осмисленість своїх дій. Вони рідко замислюються про причини своїх вчинків, не можуть передбачити їхніх наслідків, їм важко витримувати затягування та непевність. У дітей із низькими духовними інтересами посилюються примітивні потяги. Вони охоче віддаються чуттєвим насолодам, прагнуть до миттєвого та негайного задоволення потреб, не зважають на обставини, моральні норми, естетичні стандарти та бажання інших. Непрямий характер агресії є наслідком двоїстості їхньої натури: з одного боку, їм властиві сміливість, рішучість, схильність до ризику та суспільного визнання, з іншого — фемінні риси характеру: сенситивність, м’якість, поступливість, залежність, нарцисизм (прагнення звернути на себе увагу екстравагантною поведінкою). Окрім того, через сенситивність діти дуже погано сприймають критику та зауваження, тому люди, які їх критикують, викликають у них відчуття роздратування, образи та підозрілості.

ДІТИ, СХИЛЬНІ ДО ПРОЯВУ НЕГАТИВІЗМУ

Вони надзвичайно вразливі. Основні риси характеру — егоїзм, самозакоханість, надмірне самовираження. Усе, що зачіпає їхню особистість, — викликає відчуття протесту. Тому і критику, і байдужість вони сприймають як образу та, оскільки мають низьку фрустраційну толерантність і нездатні володіти емоціями, починають одразу ж висловлювати своє негативне ставлення. Водночас ці діти розсудливі, дотримуються традиційних поглядів, зважують кожне своє слово, і це часто відгороджує їх від непотрібних конфліктів та інтенсивних переживань. Щоправда, вони нерідко змінюють активний негативізм на пасивний, замовкають та розвивають контакт.

Отже; проблема прояву рис агресивності трапляється доволі часто, як у ДНЗ, так і в загальноосвітніх школах на всій території нашої держави. Цей психічний стан провокує насильницькі, злочинні дії, а акти доброти, ніжності, гуманності, доброзичливості трапляються дедалі рідше. Ми маємо допомагати вирішувати цю проблему не тільки словом, а й ділом.

_____

Шинкарук-Корзун Л. Чинники агресивності дітей//Психолог – 2009. — №41(377), листопад, С.6-8.


P.S. Рекомендую почитати: Агрессивные дети (Лютова Е.К., Монина Г.Б.)

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс