Словник І

Ігрова діяльність – різновид онтогенетичних діяльностей, в якому значимим є сам процес виконання ігрових дій, а не кінцевий результат, та який має на меті засвоєння суспільного досвіду окремим індивідом. В дорослому віці набуває форм інтелектуальної, ділової чи спортивної гри.

Ідеалформа прагнення особистості, що відображає її потребу діяти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Ідентифікація (лат. identificare — ототожнювати) – ототожнення; установлення схожості чого-небудь з чимось. Поняття ввів З. Фрейд. Ідентифікація розглядається як найважливіший механізм соціалізації, який проявляється в прийнятті індивідом соціальної ролі при входженні в групу, в усвідомленні ним групової приналежності, формуванні соціальних установок тощо.

Ідентифікація (в психології) – 1) механізм соціалізації, що діє на основі уподібнення дитини значимому дорослому; 2) механізм психологічного захисту, який працює як привласнення, перенесення людиною значимих якостей іншої особистості на свою психічну сферу.

Ідентичність (лат. identicus – тотожність, однаковість) – почуття самототожності, власної істинності, повноцінності, співпричетності до світу та інших людей (за Е. Еріксоном).

Ідентичність (психосоціальна тотожність) – баланс, узгодженість між внутрішніми психічними якостями особистості та її соціальними ролями, діяльністю й поведінкою.

Індетермінізм — позиція, протилежна до принципу детермінізму, стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про внутрішній світ людини за її поведінкою; єдино можливим методом при цьому проголошується самоспостереження або інтроспекція.

Імітація дитяча – здатність дитини копіювати рухи, жести, міміку голос іншої особи. Імітація здебільшого виявляється в ігровій діяльності та спілкуванні дитини.

Імпульсивність дитяча – особливість дитячої поведінки дитини, що виявляється в її слабкому контролі та вольовій регуляції, вчинки зумовлюються переважно безпосередніми бажаннями та примхами. Інволюція особистісна – процес «зворотного» розвитку окремих якостей особистості, їх спрощення та згортання.

Імпульсивний – схильний діяти під впливом раптового спонукання, імпульсу, поривчастий.

Індивід (індивідуум) (лат. individuum – неподільне) – людина як окремий представник біологічного виду Homo sapiens, носій вродженої бази для формування особистості (за О. Леонтьєвим). У понятті виражені дві основні ознаки: 1) неподільність, або цілісність суб’єкта; 2) наявність у нього особливих – індивідуальних – властивостей, що відрізняють його від інших представників того ж виду.

Індивідуалізація (як механізм соціалізації) – свідомі пошуки та вияви своїх неповторних специфічних особистісних якостей.

Індивідуальність – сукупність своєрідних неповторних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших осіб. Індивідуальність проявляється на індивдному рівні – фізичні та фізіологічні ознаки (зовнішність, зріст) і особистісному – психологічні якості (інтелект, характер, здібності тощо).

Індивідуальні особливості психічного розвитку (в контексті вікової та педагогічної психології) – варіації вияву вікових норм психічного розвитку стосовно конкретної людини.

Індивідуальний стиль діяльності – вироблена і закріплена своєрідність здійснення особистістю певної діяльності. Індивідуальний стиль діяльності формується під впливом таких факторів, як властивості нервової системи людини, умови її навчання та виховання, особливості початку діяльності та адаптація до неї.

Індивідуальний стиль інтелектуальної діяльності – новоутворення пізнавальної сфери юнацького віку, що виявляється як стійка своєрідна система набуття, накопичення, переробки та використання особистістю інформації.

Інтеграція особистісна (лат. integration – відновлення, заповгнення) – 1) поєднання цілей, переконань, життєвих прагнень людини в струнку логічну систему; досягнення інтеграції є показником особистісної зрілості, 2) механізм соціалізації, що діє як прагнення до максимально повного вираження особистісних рис людини у її взаємодії з іншими особами.

Інтеграція психіки — закономірність психічного розвитку, що полягає у зміцненні та розширенні зв’язків між окремими психічними утвореннями.

Інтелект (лат. intellectus – пізнання, розуміння, розум) – відносно стійка структура розумових здібностей та надбань людини – це здатність людини мислити. До складу інтелекту відносять перцептивні, мнемічні, мислені, імажинативні якості людини, особливості її уваги тощо; таким чином, інтелект виступає як інтегроване поняття.

Інтелектуалізаціязахисний механізм, дія якого проявляється в специфічному способі аналізу проблем, які поставлені перед особистістю, що характеризується надмірним перебільшенням ролі розумових компонентів при повному ігноруванні емоційних, афективних, почуттєвих складових аналізу. У дії механізму інтелектуалізації життєво важливі події і факти стають об’єктом “спокійного і холоднокровного” розгляду й обговорення, що викликає подив і нерозуміння оточення (наприклад, хворий раком вираховує імовірність виживання; мати детально і “байдужо” розповідає про загибель дитини). Інтелектуалізація не веде до повного подолання негативних переживань.

Інтелектуальна готовність до навчання в школіодин з компонентів готовності, що припускає певний рівень розвитку пізнавальних процесів.

Інтервенція дія з метою позитивних змін, наприклад подолання небажаної поведінки (корекція поведінки, реабілітація особи).

Інтересусвідомлюваний людиною мотив, що є емоційним проявом пізнавальних потреб та виявляється у бажанні більше дізнатися про об’єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки — до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) процес переходу зовнішніх дій у внутрішні.

Інтеріоризація – процес та результат переходу зовнішніх вимог, знань у внутрішні психічні досягнення індивіда.

Інтерпретаційні методирізні прийоми пояснення виявлених в результаті обробки даних закономірностей та їх зіставлення з раніше встановленими фактами. Виділяють генетичний спосіб інтерпретації (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділення окремих фаз, стадій, критичних моментів і т.д.) і структурний спосіб (встановлення структурної зв’язку між усіма характеристиками особистості).

Інтенсифікація (від фр. intensification — напруження і роблю) – стимуляція, посилення, збільшення напруженості, продуктивності, дієвості; передбачає досягнення необхідних результатів за рахунок якісних факторів, тобто за рахунок напруження розумових можливостей особистості.

Інтерв’ю (англ. interview – зустріч, бесіда) – метод психології, що виявляється в отриманні інформації про певні психологічні особливості людини шляхом її усного опитування за заздалегідь підготовленим планом.

Інтимність (лат. intimus – найглибший, внутрішній) – супроводжує ранню зрілість; вбачає сексуальність, тісні стосунки з іншими і здатність довірятися іншій людині.

Інтимність (за Р. Стернбергом) – компонент кохання, що виявляється у психологічній привабливості іншої людини як особистості.

Інтимно-особистісне спілкуваннярівень, на якому основною метою спілкування є задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні; від партнерів очікуються психологічна близькість, емпатія, довіра. Інтимно-особистісний рівень характеризується особливою психологічною близькістю, співпереживанням, проникненням у внутрішній світ інших людей, насамперед близьких. Основний принцип такого спілкування — емпатія.

Інтроверсія (лат. intro – усередину і verto – повертаю, обертаю) – характеристика індивідуально-психологічних відмінностей людини, а саме показує спрямованість особистості на явища власного суб’єктивного світу (відчуженість від людей).

Інтроверсія – властивість особистості, що характеризується переважною спрямованістю психіки людини на свій внутрішній світ. Інтроверсія є протилежною екстраверсії.

Інтроспекція (лат. introspecto – дивлюся усередину) – метод самоспостереження, вивчення психіки Я, її процесів шляхом суб’єктивного спостереження за діяльністю власної психіки (див. також Самоспостереження).

Інтуїтивністьознака людини, яка має звичку думати одразу про кілька речей, яких тепер може ще й не бути, які будуть згодом, пізніше. Спрямовує свої думки в майбутнє, планує і передбачає перспективи розвитку подій, бо заглиблюється саме в суть явищ. Вважає, що майбутнє скоріше інтригує, ніж тривожить, більше в захопленні тим, що буде, а не тим, що є. Надає вільності творчим вигадкам, уяві. Неусвідомлене відчуття дає можливості відшукувати нові ідеї, які наштовхують на правильні дії. Може абсолютно несподівано зробити винахід, якого ще не існувало. Знаходить відповіді на питання способом здогадування, при цьому не володіючи ґрунтовними, достатніми фактичними даними.

Інфантилізм (лат. infantilis – дитячий) – збереження в психіці та поведінці дорослої людини якостей, властивостей, рис і особливостей, що характерні для більш ранніх періодів її розвитку (притаманні дитячому віку), «надмірна дитячість»; затримка в розвитку. Інфантилізм зазвичай виявляється у несамостійності рішень та дій, надмірному почутті незахищеності, залежності, зниженій критичності до себе, неадекватному егоцентризмі.

Іпохондрія (гр. hypochёondria, букв. – підребер’я) – надмірна зацикленість людини на стані свого здоров’я, стурбованість через уявні хвороби або перебільшення реальних проблем фізичного стану людини. Іпохондрія більш характерна для людей похилого віку.

Історична психологія — вивчає походження та розвиток пізнання, світосприймання, засвоєння звичаїв у різних епохах.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий