Последнее обновление: 01.01.2017 в 20:10
Подпишись на RSS
rss Подпишитесь на RSS, чтобы всегда быть в курсе событий.

Комментарии

Присоединяйтесь к обсуждению
  • благоустроитель: За статью премного благодарен, все по делу, достаточно много кто это использует
  • бобр: Было бы интересно узнать поподробнее
  • Интерны 2014: когда-нибудь увижу нечто подобное и на своем блоге
  • стилист: Спасибо за статью оказалась очень полезной.
  • необычный: полностью поддерживаю, такие же мысли были.

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 128 с. Поделиться в соц. сетях Нравится

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Цель: выявление сформированности внутренней позиции школьника, его мотивации учения. Поделиться в соц. сетях Нравится

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

13 Июнь 2013

Психосоціальна допомога жінкам, які перебувають у місцях позбавлення волі (Інна Ковальчук)

Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний посібник / наук. ред. та керівник проблем. групи – Л. М. Вольнова. – К. , 2012. – 275 с.

IMG_1829Будь-яка проблема таїть дар для тебе.

Ти шукаєш проблеми,

оскільки потребуєш їхніх дарів.

Р. Бах

 ВСТУП. Відбування покарання у місцях позбавлення волі є для більшості людей значним психологічним стресом, який обумовлений зміною умов життя, обмеженням свободи пересування і контактів із родичами та близькими людьми, особливостями тюремної субкультури, неможливістю усамітнитися і багатьма іншими зовнішніми та внутрішніми труднощами. Така кардинальна зміна умов життя є для багатьох ув’язнених екзистенціальною кризою – ситуацією, яка ставить їх віч-на-віч із питаннями власного буття. Водночас криза в даному випадку може стати простором, в якому у людини з’являється можливість змінити щось у собі та в своєму житті, навчитися чомусь новому, переосмислити, а іноді й уперше усвідомити свій життєвий шлях, власну мету, цінності, ставлення до себе і до інших людей.

КРИЗА СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ УВ’ЯЗНЕНИХ ЖІНОК. Проблема соціальної адаптації ув’язнених була і залишається гострою й актуальною. Адже, як зауважує О. Беца, від того, наскільки вдало відбуватиметься процес пристосування в’язня до нових соціальних умов, наскільки швидко він засвоюватиме нові цінності, норми, правила поведінки життя, залежить не лише його подальша доля, але й доля інших індивідів, у більш широкому соціальному вимірі — соціальна безпека [[1], с.65].


[1] Беца О. Соціально-психологічні аспекти роботи з жінками, яких притягнено до кримінальної відповідальності / О. Беца //Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – №1 (ч.1). – С. 64-72.

_________________________________________________________

Слід підкреслити, що засуджені негативно сприймають сам факт ізоляції від суспільства. На багатьох із них негативно впливають, зокрема, такі чинники, як порушення зв’язків із родиною і, як наслідок, — розлучення, втрата кваліфікації, прописки тощо. Особливої уваги потребує спосіб життя, до якого жінка звикає і якого їй важко позбутися. Загалом середній термін позбавлення волі у жінок довший, аніж у чоловіків. Однак деяким людям потрібні місяці, щоб перейти від одного стилю життя до іншого. А деяким для цього не вистачить і року, впродовж якого вони переживуть стрес і напруження, особливо жінки. Саме тому типовим станом у місцях позбавлення волі є туга за домом, свободою, любими людьми, що зовні виражається у відчуженості та заціпенінні. Під впливом туги у жінки може розвиватися дратівливість і підвищена збудливість [[1]].

В адаптаційний період перебування в установах виконання покарання для жінок характерний стан апатії, байдужості, фрустрації, приреченості; їм властива нестійкість характеру, чутливість до негативного впливу близького оточення, підвищена подразливість, сльозливість. Жінкам, винним у кримінальних злочинах, властива слабка адаптованість, відчуженість, імпульсивність, агресія більшою мірою, ніж законослухняним громадянам. Вони часом не можуть об’єктивно оцінити свій негативний досвід, погано рефлексують та емоційно домінантні. «Те, що я тут, – це безглуздість, це випадковість», – стверджують вони [[2], с.93].

Ю. В. Чуфаровський вказує, що особливості психології засуджених, у тому числі й жінок, проявляються в певному комплексі психічних станів, які розвиваються в місцях позбавлення волі. До найтиповіших із них можна віднести: стан очікування змін (перегляду справи, звільнення); стан нетерпіння [[3], с.176]. Ці та інші стани можуть характеризуватися підвищеною напруженістю, що часто призводить до різких зривів у поведінці. Може розвиватися і стан безнадійності, приреченості, що спричиняє за собою апатію, пасивність у всіх діях, проявах.

А. М. Бандурка зазначає, що в цілому основній масі жінок-злочинниць у порівнянні зі злочинцями-чоловіками у меншій мірі властиві асоціальні установки, у них немає стійких злочинних переконань [[4]]. Разом із тим він доводить, що жіночій психології властива демонстративність, яка у злочинниць визначає головним чином агресивні дії, виконуючи функцію самоутвердження. Жінок-насильниць характеризує ригідність (стійкість до психотравмуючих переживань, які нерідко досягають афективного рівня), а також висока імпульсивність, нездатність адекватно сприймати й оцінювати життєві труднощі, що виникають. Ці якості спонукають їх у ситуації фрустрації до необдуманої, дезорганізованої, часто злочинної поведінки.


[1] Победа М. Мотивация молодежной преступности и проблемы социальной реабилитации осужденных женщин / Н. Победа, В. Подшивалкина / Одесская государственная юридическая академия. Юридический вестник. – 1997. – №3. –С. 87-96.

[2] Хвостов А.А. Моральное сознание преступников и законопослушных граждан в сравнительном измерении / А. А. Хвостов // Развитие личности. – 2002. – № 3. – С. 91-102.

[3] Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология : учебное пособие / Юрий Валентинович Чуфаровский. – М. : Право и Закон, 1997. – 320 с.

[4] Психологические особенности отдельных категорий преступников // Юридическая психология : учебник / А. М. Бандурка, С. П. Бочарова, Е. В. Землянская. – Харьков : Нац. ун-т внутр. дел, 2002.

_____________________________________________________________

Проведені у низці країн дослідження показали, що випадки психічної неповноцінності серед жінок-ув’язнених поширені частіше, ніж серед ув’язнених-чоловіків [[1], с.10]. Серед засуджених жінок багато таких, хто має невротичні порушення, характерні для них і тривожно-депресивні стани. Більше 35% звільнених із місць позбавлення волі, потребують спеціального психологічного або психіатричного втручання для відновлення пристосувальних механізмів, які ослаблені чи зруйновані. Також жінки частіше за чоловіків схильні заподіювати самі собі шкоду або робити спроби самогубства, що свідчить про необхідність надання їм відповідної психосоціальної допомоги з урахуванням ґендерної специфіки жінок-правопорушниць. Через відсутність такої допомоги вони поповнюють когорту осіб без певного місця проживання та роботи і в результаті отримують «постійну прописку» в колоніях.

Позбавлення волі часто посилює пригноблений стан у тих випадках, коли він був і раніше. Цей стан є наслідком повної невіри в свої сили, у можливість знову знайти нормальне життя [[2], с.178]. Такі засуджені не порушують режиму, проте постійна пригніченість не сприяє створенню повноцінної особистості та обов’язково повинна бути знята.

Не сприяють процесу ресоціалізації й умови групового життя в колонії. В. В. Проскурою встановлено, що групи засуджених жінок характеризуються складністю міжособистісних стосунків, нестійкістю групових настроїв, значною стереотипізацією суспільної думки [[3]]. Психічне здоров’я жінки в період перебування в ув’язненні може бути підірване унаслідок переповненості виправних установ, відсутності належної диференціації ув’язнених і спеціальних програм їх зайнятості (а наявні програми можуть не враховувати особливих потреб жінок). Якщо жінка не відчуває себе захищеною, якщо вона знаходиться під наглядом персоналу чоловічої статі та вважає, що є ризик насильства, в таких випадках несприятлива дія на її психічне здоров’я поглиблюється.


[1] Руководство для администрации учреждений исполнения наказаний и других должностных лиц. Женщины в местах заключения. Серия справочников по уголовному правосудию. – Нью-Йорк : ООН, 2008. – 128 с.

[2] Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология : учебное пособие / Юрий Валентинович Чуфаровский. – М. : Право и Закон, 1997. – 320 с.

[3] Проскура В. В. Соціально-адаптаційна робота з особами, які повертаються з місць позбавлення волі в Україні (за матеріалами соціологічного дослідження) / В. В. Проскура // Соціологічні дослідження : зб. наук. праць. – Луганськ, 2005. – № 5 – С. 119–132.

____________________________________________________________

Жінки переживають депривацію, викликану поганими умовами побуту, проблемами гігієни, скупченістю. Скупченість породжує стани тривоги, напруженості та агресію. Часом від неможливості залишитися наодинці жінки страждають настільки, що спеціально скоюють порушення, щоб потрапити в одиночну камеру і там відпочити [[1]]. Саме тому, В. В. Проскура констатує, що перебуваючи в умовах, не пристосованих до психологічних і фізіологічних особливостей, жінки швидше дезадаптуються, втрачають соціальні зв’язки, психологічно деформуються; відірваність від суспільства і втрата родинних зв’язків призводить до їх значної морально-психологічної деградації [[2]].

Якщо в ув’язненої є дитина, що перебуває не разом із нею, жінка часто дуже важко переживає розлуку, вона не знає, чи побачить дитину знову, турбується, чи піклуються про неї. Якщо дітей декілька і вони знаходяться під опікою різних людей або організацій, це додає причин для турботи [[3], с.20]. Одна із найскладніших проблем, що стосуються перебування жінок в ув’язненні, – як найкращим чином організувати проживання жінок разом із маленькими дітьми в місцях позбавлення волі. Розлучення їх надовго травмує матерів і їх дітей. Для багатьох ув’язнених діти є значенням життя, а розлука з дитиною – найважче покарання для матері.

З іншого боку, виправна установа – невідповідне місце для дитини, тому матерям часто не дозволяють проводити достатньо часу зі своїми дітьми. Крім того, у цієї категорії жінок нерідко виникає прагнення відмовитися від своїх дітей, при цьому вони часто відчужені та достатньо агресивні [[4]]. Останнє пов’язане і з тим, що зазвичай породіллі в жіночих колоніях є особами, котрі почали


[1] Проблема материнства и ментальности женщин в местах лишения свободы [Электронный ресурс] // Развитие личности. Электронный журнал. – Режим доступа к ресурсу : http://rl-online.ru/info/authors/61.html

[2] Проскура В. В. Соціальна робота з особами, які повернулися з місць позбавлення волі / В. В. Проскура // Соціальна політика і соціальна робота. – 2005. – № 1 (29). – С. 20-30.

[3] Руководство для администрации учреждений исполнения наказаний и других должностных лиц. Женщины в местах заключения. Серия справочников по уголовному правосудию. – Нью-Йорк : ООН, 2008. – 128 с.

[4] Факторы ресоциализации женщин, отбывающих наказание в местах лишения свободы. Материалы семинара 17-19 января 2001, г. Орел. М., 2002. – 120 с.

____________________________________________________________

відбувати покарання. В цей період вони переживають особливий стан шоку, який лише поступово переходить у період адаптації. В цих умовах багато жінок відчувають стан гострої деперсоналізації – «Я знаю, що я народила цю дитину, але не відчуваю, що вона моя», «Мені так погано, а тут ще ця дитина!» та ін. Надалі відчужені матері можуть і чітко формулювати своє незадоволення материнськими обов’язками, про які їм постійно нагадують. Як результат, паніка перед необхідністю жити в колонії та відповідати за розвиток і самопочуття дитини поступається місцем апатії, байдужості, іноді – відходу в аутизм, афективну «тупість», емоційну слабкість [[1]].

Всі ті, хто працює з жінками, які виходять із місць позбавлення, мають також знати й враховувати в своїй діяльності особливості характеру та поведінки таких жінок [[2]]. Хоча вони можуть бути зовсім різними за своїм характером, соціальним статусом, силою духу та бажанням змінитися, але є те, що їх об’єднує: всі вони є соціально незрілими особами. Звичайною проблемою цих жінок є емоційна незрілість та невміння контактувати з оточенням, страх або агресія появляються там, де має бути звичайна спокійна поведінка. Якщо враховувати, що в Україні останнім часом відбулись кардинальні зміни в суспільстві та побуті, стає зрозуміло, що це ще додатково ускладнює адаптацію цих жінок. Тому вони часто не можуть розв’язати найпростіші життєві питання, бояться звернутися до людей.

О. Беца [[3]] також наголошує на явищі стигматизації, що існує в суспільстві щодо жінок, які виходять із місць позбавлення волі. Дослідник указує, що зневажлива наліпка «зечка» підтримує в них негативні думки щодо себе та свого майбутнього. Постійне самозвинувачення перетворюють їхню поведінку на ризиковану й небезпечну стосовно зловживання наркотиками та алкоголем. Ризик алкоголізму та наркоманії можливий навіть тоді, коли жінка не мала цих залежностей до ув’язнення. Потрібно також враховувати, що серед цих жінок є професійні шахрайки, наркоманки, які здатні маніпулювати, брехати, вимагати особливого ставлення.


[1] Проблема материнства и ментальности женщин в местах лишения свободы [Электронный ресурс] // Развитие личности. Электронный журнал. – Режим доступа к ресурсу : http://rl-online.ru/info/authors/61.html

[2] Чернышева А. В. Ресоциализация осужденных женщин, освобожденных из исправительно-трудовых колоний : правовые и организационные вопросы : дисс. … канд. юрид. наук. : 12.00.08 / Чернышева Анна Викторовна. – М., 1990. – 263 с.

[3] Беца О. Соціальна адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі / О. Беца // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – №2 (ч.1). – С. 5-14.

_______________________________________________________

Враховуючи вище означене беззаперечною є необхідність соціальної реабілітації таких жінок, тобто надання їм соціальної допомоги, спеціальних знань, спрямованих на зміну стереотипу життя, звикання жити в інших умовах. А для цього потрібно впроваджувати спеціальні психосоціальні технології роботи з жінками, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, для  подальшої адаптації їх у суспільстві.

ЗАВДАННЯ ТА ЕТАПИ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ УВ’ЯЗНЕНИМ ЖІНКАМ. Враховуючи специфіку ув’язнених жінок, В. В. Проскура виокремлює низку завдань психосоціальної допомоги: збільшити їхню самостійність – здатність контролювати своє життя та діяти ефективніше й безпечніше для себе та оточення; навчити бути активними – розв’язувати проблеми, які виникають у душі та близькому оточенні, а не пасувати перед ними; розвивати в них почуття власної гідності, навчити виявляти повагу до себе; навчити почувати й проявляти повагу до оточення; протидіяти розвиткові патологічних рис характеру; сприяти поверненню до психічної рівноваги; формувати здатність до законослухняного життя в суспільстві [[1]].

Все це можна здійснювати за допомогою методів та форм роботи із  жінками, які потрапили до місць позбавлення волі чи виходять із них. Зазвичай при цьому фахівцями різних служб та організацій надаються індивідуальні консультації або читаються лекції (для групи). Хоча доведено, що лекції мають досить низький коефіцієнт корисної дії; індивідуальна допомога часто спричиняє споживацьку, залежну позицію жінки. Водночас найголовнішим завданням фахівців різних секторів є передусім позитивні зміни особистості жінки, спрямовані на законослухняність і соціальну адаптацію.

Р. Ф. Безпальча наголошує, що цьому сприяють такі нові форми роботи, як навчальні та психотерапевтичні тренінги, інтерактивні дискусії та бесіди; групи самодопомоги, різні форми психотерапевтичних занять (арттерапія, психотерапевтичний театр та інші) [[2]]. Крім того, дослідниця окреслює етапи психосоціальної допомоги жінкам у колоніях:


[1] Проскура В. В. Соціальна робота з особами, які повернулися з місць позбавлення волі / В. В. Проскура // Соціальна політика і соціальна робота. – 2005. – № 1 (29). – С.20-30.

[2] Безпальча Р. Ф. Технології роботи з ув’язненими : збірник / Р. Ф. Безпальча. – Київ : Главник, 2007. – 112 с.

_______________________________________________________

Перший етап: адаптаційні заняття, спрямовані на пристосування жінки до життя в колонії, на роз’яснення її прав та можливостей, на розуміння та виконання всіх вимог персоналу колонії, роз’яснення умов дострокового звільнення.

Другий етап: діагностика особистості ув’язненої жінки; різноманітні навчальні та просвітницькі заняття; допомога у здобутті освіти та професії; стимуляція до дій, які ведуть до дострокового звільнення.

На цьому етапі індивідуально-психологічне консультування засуджених дає можливість психолого-педагогічного впливу на особистість жінки: надання психологічної допомоги для розв’язання поточних проблем та проведення реабілітаційної та відновлювальної роботи. Реабілітаційна групова робота повинна спрямовуватися на: формування інтересу до себе та розвиток самооцінки; розвиток навчальної та трудової мотивації, комунікативних навичок (спілкування), здатності до емпатійного спілкування, волі; розвиток і закріплення почуття відповідальності за свої вчинки. Також доцільно проводити психотерапевтичні бесіди про основні життєві цінності, духовні засади життя людини та зіставлення свого внутрішнього світу з нормами зовнішнього світу.

Третій етап: спеціальні підготовчі заняття та конкретна соціальна допомога при виході жінки з колонії (про них зазначено далі).

ЗМІСТ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ЗАСУДЖЕНИМ ЖІНКАМ. О. М. Александрова вказує, що адаптація до в’язниці та ресоціалізація ув’язненої – це два основні напрями, в яких психологу доведеться діяти постійно, протягом усього терміну ізоляції засудженої [[1], с.315]. Перший напрям включає роботу з емоційним станом жінки, котра знаходиться під слідством або вже після виголошення вироку. Тим більше, що в слідчих ізоляторах умови утримання набагато важчі, ніж у колоніях загального і навіть строго режимів, наближаючись за своєю тяжкістю до в’язниць і колоній посиленого та особливого режимів. На жаль, ще будучи формально невинною, ув’язнена починає нести покарання, що деколи перевищує міру відповідальності за вчинений нею злочин.


[1] Психология социальной работы : учеб. для вузов / О. Н. Александрова, О. Н. Боголюбова, Н. Л. Васильева и [др.] ; под ред. Марины Анатольевны Гулиной. – СПб. : Питер, 2002. – 350 с. – (Серия: Учебник нового века).

___________________________________________________________

Інша важлива задача, на думку О. М. Александрової, це профілактика конфліктів у співтоваристві. Якщо узяти за основу класифікацію стратегій поведінки людини в конфлікті, запропоновану К. Томасом, то в місцях позбавлення волі використовуються, як правило, два – суперництво та пристосування.

Третій важливий момент роботи психолога з ув’язненими – це формування у них адекватного сприйняття влади. Людина, за рішенням влади позбавлена свободи, природно, сприйматиме цю владу як ворожу. При цьому вона прагнутиме зменшити значення свого злочину, його наслідки або ж показати себе в ролі Робіна Гуда, що захищав нещасних, скривджених цією владою. Таке сприйняття влади істотно обмежує можливості самої ув’язненої, особливо в плані полегшення умов утримання, зміцнення зв’язків із сім’єю, дострокового звільнення, а також адаптації в нормальному суспільстві після звільнення. Власне, першим і найважливішим етапом ресоціалізації ув’язненої повинно стати визнання нею своєї відповідальності за нинішній стан речей.

При всьому різноманітті роботи психолога із засудженими її можна звести до двох основних форм: психологічна діагностика та психологічна корекція (або психотерапія). Цікавими в означеному плані можна вважати соціально-психологічні аспекти ресоціалізації засуджених у пенітенціарних установах Німеччини [[1]]. Розглянемо їх як можливі варіанти оптимізації вітчизняної психосоціальної роботи з ув’язненими.

Щодо психологічної діагностики, то вона повинна проводитися з кожною засудженою жінкою упродовж усього терміну перебування в пенітенціарних установах. На її основі в подальшому будується програма роботи фахівців-психологів, соціальних працівників, педагогів, фахівців із професійної підготовки.

До основних психодіагностичних завдань вивчення засуджених відносяться: первинне вивчення особистості засудженої з метою розробки програми її ресоціалізації; уточнення діагнозу та орієнтування засудженої на виправлення; вивчення засудженої у процесі відбування покарання і проведення терапевтичних заходів; обстеження засудженої у зв’язку зі зміною умов утримання або майбутнім звільненням.


[1] Ресоциализация осужденных в пенитенциарных учреждениях ФРГ (социально-психологический аспект) : учеб. пособие. – М. : Права человека, 2001. – 182 с.

______________________________________________________________

У процесі психодіагностичної діяльності психологу доцільно використовувати різні методи, серед яких: вивчення особової справи, матеріалів кримінальної справи; проведення психологічного тестування; інтерн’ювання; спостереження за поведінкою в групі та ін.

Тестовий інструментарій може включати тести інтелекту (тест структури інтелекту Амтхауера, тест невербального інтелекту «Матриці Равена», тест невербального інтелекту Кеттелла чи ін.); особистісні опитувальники (Мінесотський особистісний багатофакторний опитувальник (MMPI), 16-факторний особистісний опитувальник Кеттелла (16-PF), особистісний опитувальник Айзенка (EPI) та ін.); спеціалізовані тести (Хайнський тест на прогноз небезпеки сексуальної поведінки, MSI на заперечення злочину і мотивації до змін, SRID-2 – клінічний опитувальник, побудований по термінах міжнародної класифікації хвороб та ін.). Один зі спеціалізованих тестів – «Опитувальник на виявлення порушень особистості засудженого» – поданий нами у Додатку Е.1.

Мета психологічної корекції особистості та поведінки засудженої визначається відповідно до результатів психологічної діагностики в індивідуальному порядку для кожного конкретного випадку. В ході психокорекційних заходів розв’язуються такі завдання: сприяння засудженій у психологічному аналізі її проблеми; опрацьовування ірраціональних і антисоціальних установок; проведення сексуально-педагогічних заходів; розвиток комунікативних здібностей; збільшення соціальної компетентності та створення передумов для самоутвердження; розвиток здібності до встановлення адекватних відносин з оточуючими; тренування самоконтролю відносно проблемних сексуальних реакцій у поведінці; розвиток почуття  обов’язку та відповідальності; тренування самоконтролю щодо агресивної поведінки; розвиток співчуття до потерпілого (жертви); навчання методам саморегуляції (поведінка в стресі); підвищення рівня самосвідомості та самооцінки; спонукання до адекватної поведінки у вільний час; терапія страхів і фіксації на певних ролях у поведінці; розвиток розуміння та врахування інтересів інших людей; заохочення і закріплення навичок успішної поведінки; розширення стратегій вирішення проблем; розробка реальних життєвих планів; аналіз мотивів і причин здійснення злочину; поліпшення рольової рухливості [[1]].


[1] Ресоциализация осужденных в пенитенциарных учреждениях ФРГ (социально-психологический аспект) : учеб. пособие. – М. : Права человека, 2001. – 182 с.

___________________________________________________________

Різновидом психокорекційної роботи психолога повинна стати «кризова інтервенція», тобто оперативне втручання в ситуацію, коли засуджена переживає різні кризи, у тому числі із суїцидальними думками та поведінкою. Щодня психолог одержує своєрідне замовлення на свою роботу. Така інтервенція може здійснюватися як за запитом начальника загону, соціальних працівників, інших співробітників в’язниці звернути увагу на засуджену, а також на прохання самих засуджених про зустріч із психологом, про проведення психологічних консультацій, про отримання допомоги.

Зважаючи на психологічні особливості жінок у виправних установах, найбільш успішними є такі форми та методи психокорекційної роботи, як аутотренінг, психотерапевтичні групи та психотерапевтичний театр.

На зустрічах у психотерапевтичних групах обговорюється життєвий шлях кожної учасниці групи, аналізуються джерела протиправної поведінки, формується установка на законослухняний спосіб життя. Особливістю роботи групи є те, що вона сама визначає теми дискусій. При роботі з ув’язненими може бути ефективною організація роботи за типом сайнанон-груп [[1]]. У них за допомогою конфронтації, акцентування уваги на вираженні негативних емоцій, гніву, агресії відбувається виявлення потенційних можливостей учасників, надається допомога у пошуку альтернативних шляхів виходу зі стресу, тривоги, аніж вживання алкоголю, наркотиків і ведення протиправного способу життя. Разом із тим організацію роботи в групі повинен взяти на себе досвідчений учасник, який використовуючи подібні процедури, сприятиме подоланню емоційних блокувань ув’язнених і зміни життєвого стилю, який має саморуйнуючий характер.


[1] Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика / К. Рудестам. – СПб. : Питер, 2000. – 384 с. – (Серия «Мастера психологии»).

_____________________________________________________________

Психотерапевтичний театр найбільше розвиває особистість ув’язнених жінок. Займаючись творчою діяльністю, засуджені жінки мають можливість вільно висловити свої почуття та емоції через написання життєвих сюжетів та їхнього програвання. Внаслідок цього в них пробуджуються емоції, що не були реалізовані в повсякденному житті, відбувається переоцінка внутрішніх цінностей та корекція кримінальної поведінки. У такий спосіб жінки розвиваються, переосмислюючи свій життєвий шлях та стаючи на шлях виправлення. Однак для цього, звичайно, потрібно хорошого ініціативного організатора. Найкращий варіант, коли сама ідея йде від фахівця (соціального працівника чи психолога), однак підтримується та реалізується зацікавленою групою самих жінок, які стають своєрідним ядром, активом театру [[1]].

ТРЕНІНГ ЯК ФОРМА ПІДГОТОВКИ ЖІНКИ ДО ВИХОДУ НА ВОЛЮ. Як уже зазначалося, тривала ізоляція жінок від реальності ускладнює їхню адаптацію до життя на волі. Для цього потрібні програми підготовки жінок до звільнення, які мають охоплювати індивідуальні та групові заняття, спрямовані на адаптацію до життя на волі, включаючи створення реального чіткого плану життя на волі та отримання необхідних адрес відповідних громадських та державних організацій, що надають підтримку звільненим жінкам.

Тут передусім необхідні тренінги, що мають корегувальний характер і є профілактикою негативних станів. Такі тренінги мають на меті: планування свого подальшого життя на волі; ситуацій, які виникатимуть на волі (скажімо, при працевлаштуванні); поліпшення навичок комунікації з людьми та засвоєння засад ненасильницької поведінки; зняття страхів щодо змін і нового життя на волі; підвищення самооцінки та спрямування на активність, самостійність у подоланні проблем. Ці заняття повинні змінювати особистість жінки, формуючи адекватну самооцінку, навички на законослухняний спосіб життя після звільнення тощо. Однак слід пам’ятати, що заняття у вигляді тренінгів допоможуть передусім тим жінкам, які налаштовані на отримання певного результату.

Розглянемо етапи таких тренінгових занять, запропоновані Р. Ф. Безпальчою [[2]] та В. В. Проскурою [[3]]. Так, у вступній частині можна використати вправу «Наші сподівання від заняття», яка має на меті допомогти учасницям у постановці власної навчальної мети, визначенні та зміцненні мотивації. Необхідно обговорити з жінками, які запитання в них є, що їх найбільше цікавить, про що вони хочуть поговорити в рамках ви­значеної теми заняття, а також поговорити про те, наскільки корисно й необхідно мати певні знання та вміння, які можуть їх зробити успішнішими на волі, допоможуть подолати проблеми. Якщо група збирається вперше, можна допомогти жінкам про­говорити свої відчуття від того, що вони зібралися, висловити й зняти напругу та всі побоювання учасниць.


[1] Интерактивный психологический театр: метод профилактики негативных явлений в среде молодежи : учеб. пособие / И. М. Сергиенко. – Черкассы : ЧНУ, 2009. – 100 с.

[2] Безпальча Р. Ф. Технології роботи з ув’язненими : збірник / Р. Ф. Безпальча. – Київ : Главник, 2007. – 112 с.

[3] Проскура В. В. Соціально-адаптаційна робота з особами, які повертаються з місць позбавлення волі в Україні (за матеріалами соціологічного дослідження) / В. В. Проскура // Соціологічні дослідження : зб. наук. праць. – Луганськ, 2005. – № 5 – С. 119–132.

_______________________________________________________

Після вступу іде блок надання інформації та її закріплення (ігрові моменти). Вправи цього блоку є різними, в залежності від мети тренінгового заняття, використовуються методики: «Мозковий штурм», робота в малих групах та в парах, «Коло», вправи зі зворотним зв’язком, кероване обговорення, міні-лекції, кейси, рольові ігри, рухливі ігри, ресурсні вправи.

Дуже важливо використовувати рольові ігри, які дозволяють учасницям засвоїти моделі нової поведінки, засади ненасильницького світогляду. Варто також ширше включати до занять ресурсні вправи. Маються на увазі вправи, які надають учасницям необхідні сили – ресурси для виконання психологічно складних завдань, навчають основам самозахисту від неприємних спогадів і переживань. Ресурсні вправи включають у себе вправи-криголами, вправи на підвищення самооцінки, на збільшення позитивізму в групі, на релаксацію, почуття взаємної підтримки тощо.

Приклади ресурсних вправ та вправ на зняття напруги

1.  «Гарні новини». Запропонуйте групі по колу розповісти про гарну новину, яка сталася останнім часом.

2.  «Чарівне крісло». У центрі кола поставте крісло і запропонуйте комусь із групи добровільно сісти на нього. Потім оголосіть це крісло чарівним, а це означає, що жінка, яка сидить на ньому, є найкраща та найчарівніша. Запропонуйте групі висловити «компліменти» жінці на «чарівному» кріслі. Хтось починає першим говорити гарні слова, далі продовжують по колу. Стежте, щоб прозвучала подяка після кожного «компліменту». Дякуйте щоразу самі. По закінченні обговоріть з групою: «Для чого ми це зробили?». Попросіть жінку, що сиділа на кріслі, поділитись своїми враженнями: «Як Вам було? Чи комфортно?». Розкажіть групі, як важливо хвалити людину й дякувати їй, а не ображати та кричати. Якщо є час, на крісло можна посадити інших бажаючих.

3.  «Добрий камінь». Запропонуйте групі, передаючи по колу камінець, розповісти про веселий чи добрий спогад життя, який навіяв цей камінь.

4.  «Найкращий спогад мого дитинства». По колу учасниці передають іграшку і розповідають про найкращий спогад свого дитинства.

5.  «Метафора». Це ігрова ресурсна вправа, де можна використати знайомство-метафору (тобто, коли до імені учасниця долучає асоціацію свого самовідчуття з будь-яким об’єктом живої чи неживої природи). Ведуча називає своє ім’я та свою метафору, а потім  ім’я та метафору тієї учасниці, якій кидає м’яч. Та стає ведучою і так далі.

Необхідно звертати увагу на закінчення тренінгу. Заключна вправа має і підбивати підсумки, і надавати емоційну підтримку та наснажувати групу. Тому заключні вправи потрібно проводити у вигляді певних ритуалів прощання, спрямованих на згуртування групи. Наприклад:

1. Передаючи одна одній по колу свічку, учасниці розповідають, «що корисного я почула на цьому занятті, що я хочу передати тобі».

2. «Коло підтримки та любові»: учасниці по черзі кажуть одна одній слова підтримки і любові, бажають здійснення мрій. При цьому перша кладе руку на плече наступній і не знімає її, аж доки коло замкнеться.

3. «Дерево наших побажань»: на великому аркуші паперу малюється ялинка (взимку), яблунька-грушка-вишенька (влітку та восени) чи великий букет (без голівок квітів), а до них із кольорового паперу робляться, відповідно, різноманітні іграшки, плоди чи квіти, що роздаються учасницям. Жінки по черзі проговорюють свої побажання групі та з допомогою тренера прикріплюють свою вирізану до відповідного місця на малюнку.

Приклад тренінгу нами наведено у дод.  Е.2.

ІНШІ ФОРМИ РОБОТИ З УВ’ЯЗНЕНИМИ ЖІНКАМИ. О. Беца наголошує, що психологічне консультування у місцях позбавлення волі проводиться для вирішення подальших проблем соціального функціонування жінок, коли вони мають труднощі у спілкуванні з оточенням, девіантну поведінку, виявляють агресивність, переживають почуття самотності, кризову ситуацію тощо [[1]].

В. В. Проскура аналізує і таку допомогу жінкам, які повернулись із місць позбавлення волі, як створення та роботу груп взаємопідтримки та взаємодопомоги [[2]]. Група допомагає зробити пасивну жінку активною. При цьому завданням груп взаємодопомоги є: допомогти жінкам подивитися на своє життя зі сторони та знайти відповіді на запитання щодо того, чому вони обрали злочинний шлях; показати, що їхні злочинні дії часто є наслідком стереотипних вчинків, допомогти зрозуміти ці стереотипи і звільнитися від них; підвищити самооцінку та активізувати волю; допомогти жінці зрозуміти, що вона не сама, що вона зможе знайти вихід зі складної ситуації, якщо звертатиметься за підтримкою; допомогти жінці розробити успішну стратегію свого життя й підтримати її перші кроки; допомогти жінці почути та використати позитивний досвід інших.


[1] Беца О. Соціально-психологічні аспекти роботи з жінками, яких притягнено до кримінальної відповідальності / О. Беца //Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – №1 (ч.1). – С. 64-72.

[2] Проскура В. В. Соціально-адаптаційна робота з особами, які повертаються з місць позбавлення волі в Україні (за матеріалами соціологічного дослідження) / В. В. Проскура // Соціологічні дослідження : зб. наук. праць. – Луганськ, 2005. – № 5 – С. 119–132.

_________________________________________________________

Перші заняття проходять як знайомство учасниць групи і скеровані на створення атмосфери довіри та комфорту. А потім складається план занять, в якому враховують побажання жінок. Плануються тільки загальні теми, а конкретніша модель сесії проходить залежно від складу групи та побажань учасниць. Жінки також самі визначають, над чим у собі вони хочуть працювати. Обговорюються різні теми: працевлаштування, конфлікти на роботі та з оточенням, можливе насильство, сімейні стосунки, діти тощо.

Кожна учасниця має можливість детально розповісти свою історію,  проаналізувати свої вчинки та вчинки інших, обговорити власні почуття, думки і плани, конкретну ситуацію та разом шукати вихід із неї. Найважливішою є не сама історія, а емоції, які у зв’язку з нею почувала / почуває жінка і які вона намагається висловити. Детально обговорюються такі почуття жінок, як: провина, гнів, стрес тощо. Враховуючи, що тривале пригнічення емоцій та почуття провини здатні призвести до депресії, у такий спосіб здійснюється реабілітація жінки, збільшується можливість її повернення до нормального життя. Часто жінки «забули» про надто травматичну подію свого життя чи насильство (особливо в дитинстві), яке вони пережили і яке продовжує здійснювати вплив на їхнє життя. Проговорюючи свої страхи та почуття провини, жінка може вийти на приховані за ними насильство та гноблення, яких вона зазнала.

Якщо стан її значно погіршується, бажані консультації та допомога психотерапевта. Крім того, бажано також працювати в тісному зв’язку з різними релігійними конфесіями задля того, щоб віруючі жінки чи ті, які бажають стати на шлях до Бога, мали можливість підтримки з боку церкви. Необхідні заняття, на яких потрібно вчити жінок любити власне тіло й пишатися ним, а також цінувати себе як особистість, точніше, розуміти, чого вони насправді прагнуть, і впевнено досягати своєї мети. Таке навчання підвищує самоконтроль жінки, змінює її ставлення до себе, а отже, сприяє зміні ризикованої поведінки, профілактиці алкоголізму, наркоманії та проституції. Особливістю роботи з цієї групою жінок є навчання, спрямоване на зниження агресії проти інших і самоагресії, формування навичок поваги до життя та майна інших. Уже після кількох занять варто проводити постійні проговорювання відповідей на запитання: «Які зміни ви у собі помітили?».

Можна створювати групи взаємодопомоги та взаємопідтримки відповідно до різних потреб жінок. Скажімо, ті жінки, які мають дітей, зазвичай мають проблеми при спілкуванні та у виховному процесі. Тоді заняття мають допомогти жінкам налагодити з дітьми тісні стосунки, допомогти їм спілкуватися одне з одним без конфліктів, допомогти розв’язати проблеми дітей.

О. Беца також зазначає, що учасниць груп взаємодопомоги та взаємопідтримки потрібно активно залучати до участі в тренінгах, до волонтерства в соціальних службах, до участі в акціях [[1]].

Важливою й ефективною формою роботи з ув’язненими жінками є арттерапія – заняття образотворчим мистецтвом: малюванням, ліпкою тощо. Її доцільно проводити для всіх ув’язнених жінок та тих, кому потрібно зрозуміти причини своєї соціальної небезпечної поведінки, логіку своїх раніше неусвідомлених вчинків [[2]].


[1] Беца О. Соціально-психологічні аспекти роботи з жінками, яких притягнено до кримінальної відповідальності / О. Беца //Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – №1 (ч.1). – С. 64-72.

[2] Безпальча Р. Ф. Технології роботи з ув’язненими : збірник / Р. Ф. Безпальча. – Київ : Главник, 2007. – 112 с.

___________________________________________________________

ВИСНОВОК. Жінкам, унаслідок їх статевої приналежності, особливо важко знаходитися в місцях позбавлення волі. Не дивлячись на те, що в різних країнах існують значні відмінності у статусі жінок у виправних установах, різні причини і ступінь їх вразливості, а також потреби жінок-ув’язнених, багато в чому тут все ж таки є подібними. Саме тому спільна робота з психологом у таких випадках здатна створити умови для знаходження та актуалізації внутрішніх ресурсів, які допоможуть ув’язненим жінкам у зміні кримінальної свідомості, у виборі подальшого життєвого шляху, в професійному самовизначенні, а також у їх духовних пошуках.

 Питання для самоконтролю

Що таке «криза соціальної адаптації» та яка специфіка її переживання ув’язненою жінкою?

Які етапи психосоціальної підтримки повинні реалізуватися щодо ув’язненої жінки, щоб попередити виникнення у неї кризових станів?\

Яким чином ситуація перебування жінки в ув’язненні визначає специфіку вибору змісту, форм і методів кризової допомоги?

Якими засобами можна попередити виникнення труднощів в адаптації жінок, які відбули покарання, до життя на волі?

Яким чином і з якою метою необхідно урізноманітнювати форми і методи психосоціальної допомоги ув’язненим жінкам?

 Література для поглибленого вивчення питання

Абдюкова Н. В. Жіноча злочинність як психологічна проблема / Н. В. Абдюкова // Зб. наук. праць : філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ 2008. – Вип. 13, ч. 2. – С. 77-83.

Антонян Ю. М. Преступность среди женщин / Ю. М. Антонян. – М., 1992. Росс. право, 1992. – 256 с.

Блага А. Б. Кримінологічні особливості жіночої злочинності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальна право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. Б. Блага. – Харків, 2000. – 16 с.

Головко Т .М. Гендерні аспекти покарання у вигляді позбавлення волі / Т. М. Головко // Право. Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). – 2009. – № 3(46). – С. 250-255.

Кириллова И. А. Женщины, отбывающие наказание в ИТК / И. А. Кириллова. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1973. – Вып. 3. – 52 с.

Меркулова В. О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності / В. О. Меркулова. – Одеса : НДРВВ ОЮІ НУВС, 2002. – 250 с.

Надира В. А. Правові основи виправлення та ресоціалізації жінок, засуджених до позбавлення волі : монографія / В. А. Надира, Т. А. Денисова. – Запоріжжя, 2009. – 168 с.

Победа Н. Мотивация молодежной преступности и проблемы социальной реабилитации осужденных женщин / Н. Победа, В. Подшивалкина // Одесская государственная юридическая академия. Юридический вестник. – 1997. – № 3. –С. 87-96.

Социальная работа с осужденными / Под ред. М. А. Галагузовой, В. И. Жукова. – М. : МГСУ, 2002. – 256 с.

Федусик В. В. Жіноча злочинність в Україні (кримінально-правові та кримінологічні проблеми) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. В. Федусик. – Одеса, 2001. – 17 с.


Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс



Комментирование закрыто.

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫЙ САЙТ
Освітній психологічний сайт містить корисну інформацію (статті, методички, тести) для всіх, хто навчається та цікавиться психологією
Любое использование материалов сайта разрешено только с указанием активной ссылки на источник http://psichology.com.ua

Архивы

Счетчик

Статистика сайта