Последнее обновление: 01.01.2017 в 20:10
Подпишись на RSS
rss Подпишитесь на RSS, чтобы всегда быть в курсе событий.

Комментарии

Присоединяйтесь к обсуждению
  • благоустроитель: За статью премного благодарен, все по делу, достаточно много кто это использует
  • бобр: Было бы интересно узнать поподробнее
  • Интерны 2014: когда-нибудь увижу нечто подобное и на своем блоге
  • стилист: Спасибо за статью оказалась очень полезной.
  • необычный: полностью поддерживаю, такие же мысли были.

Павелків Р. В.,  Цигипало О. П. Дитяча психологія. Навчальний посібник для ВНЗ (рек. МОН України). — К., 2010. Поделиться в соц. сетях Нравится

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

21 Март 2013 · Різне

Ранній (переддошкільний) період – етап онтогенетичного розвитку людини, частина епохи дитинства, що триває від 1-го до 3-ох років. Поделиться в соц. сетях Нравится

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

14 Июнь 2013

Психосоціальна допомога дитині, котра переживає ситуацію розлучення батьків (Валентина Суліма)

Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний посібник / наук. ред. та керівник проблем. групи – Л. М. Вольнова. – К. , 2012. – 275 с.                                                                                        IMG_1829Розлучаються батьки – страждають діти. У них – як наслідок розлучення – виникають різні симптоми. Це сьогодні зрозуміло всім.

Гельмут Фігдор

ВСТУП. Сім’я – найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. Яку б сторону розвитку дитини ми не узяли, завжди виявиться, що вирішальну роль в його ефективності на тому або іншому віковому етапі грає сім’я. Сім’я є основним, вирішальним ступенем у формуванні особистості. Однак сучасні сім’ї розвиваються в умовах якісно нової та суперечливої суспільної ситуації. Можливо, саме тому сьогодні розлучення – це явище не нове, воно стало мовби буденністю, його вже не сприймають як щось катастрофічне. За статистикою, кожний другий шлюб в Україні приречений на крах. Але проблема у тому, що від цього в 70 випадках зі 100 страждають у першу чергу діти [[1]]. І з кожним роком число дітлахів, які живуть у неповних сім’ях, зазвичай, без батька або з вітчимом, неухильно зростає. А це говорить про необхідність посиленої уваги до проблем таких дітей.

РОЗЛУЧЕННЯ ЯК ПСИХОСОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА. Що ж таке розлучення і як саме воно впливає на дитину? Розірванням шлюбу (розлученням) вважається припинення шлюбу при житті чоловіка та дружини [[2], с.144].

На думку психологів (О. І. Артамонова, О. В. Єкжанова, О. В. Зирянова), основні умови, які спричиняють розлучення, – це урбанізація способу життя, міграція населення, індустріалізація країни, емансипація жінок [[3], с.49]. Ці чинники знижують рівень соціального контролю, роблять життя людей значною мірою анонімним, у них атрофуються почуття відповідальності, стійкої прихильності, взаємної турботи один про одного. Але це лише фон: кожне розлучення має власні основні та супутні причини і мотиви.


[1] Тимощук О. Приречені жертви розлучення (стаття)/ Олександра Тимощук // Дзеркало тижня. – № 16. – 26 квітня, 2008.

[2] Андреева Т. В. Семейная психология : учеб. пособие / Г. В. Андреева. – СПб. : Речь, 2004. – 244 с.

[3] Психология семейных отношений с основами семейного консультирования : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Е. В. Зырянова и [др.] ; под ред. Е. Г. Силяевой. – М. : Академия, 2002. –192 с.

____________________________________________________________

Найчастіше окреслюють такі мотиви розлучень: відсутність спільних поглядів та інтересів (у тому числі й релігійні розбіжності), невідповідність (несумісність) характерів, порушення подружньої вірності, відсутність або втрата почуття любові, любов до іншого, легковажне ставлення до подружніх обов’язків, погані відносини з батьками (втручання батьків та інших родичів), пияцтво (алкоголізм) дружини, відсутність нормальних житлових умов, статева незадоволеність [[1], с.146].

З психологічної точки зору, розлучення є зміною балансу сил, які підтримують чи руйнують шлюб. До підтримуючих факторів можна віднести морально-психологічну і частково економічну зацікавленість один в одному, задоволеність шлюбно-сімейними відносинами, а також соціальні норми, цінності, санкції. До факторів, які руйнують шлюб, – прояви взаємного невдоволення і неприязні, антипатію, роздратування, ненависть. Зовнішні чинники також стимулюють розвиток і загострення внутрішньосімейних конфліктів (неприємності на роботі, суперечності з родичами та сусідами, зв’язки адюльтерного характеру) [[2], с.52].

Однак, з якого боку ми не будемо розглядати розлучення – це завжди криза, яка зачіпає всю сімейну систему і важко переживається не тільки подружжям, але і дітьми.

ПЕРЕЖИВАННЯ ДИТИНОЮ РОЗЛУЧЕННЯ БАТЬКІВ. На думку більшості зарубіжних і вітчизняних психологів, формування емоційно здорової дитини залежить від взаємного спілкування дитини з обома батьками. Однак, за даними американських дослідників Д. Добсон та А. Ніколі, 50% батьків припиняють відвідувати своїх дітей через три роки після розлучення. Можливо тому на питання, коли вони себе відчували більш нещасними – 5 років після розлучення або через 1,5 року – 37% дітей відповідали: через 5 років [[3], с.151].


[1] Андреева Т. В. Семейная психология : учеб. пособие / Г. В. Андреева. – СПб. : Речь, 2004. – 244 с.

[2] Психология семейных отношений с основами семейного консультирования : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Е. В. Зырянова и [др.] ; под ред. Е. Г. Силяевой. – М. : Академия, 2002. –192 с.

[3] Андреева Т. В. Семейная психология : учеб. пособие / Г. В. Андреева. – СПб. : Речь, 2004. – 244 с.

________________________________________________________

Травматичність розлучення батьків зростає ще й у зв’язку із тим, що руйнування сім’ї не є наслідком вибору самої дитини. Вона змушена просто змиритися з батьківським рішенням, хоча досить часто руйнування сім’ї може бути для неї тотожним краху всього її світу. 90% дітей батьків, які розлучаються, дізнавшись про розірвання шлюбу, відчували короткочасний шок з почуттям болю і підсвідомим страхом. Близько половини дітей почувають себе відкинутими і занедбаними.

Відомо, що позбавлені в дитинстві достатнього спілкування з батьком, хлопчики або засвоюють «жіночий» тип поведінки, або засвоюють спотворене уявлення про чоловічу поведінку як антагоністично протилежну жіночій і не сприймають всього того, що намагається їм прищепити мати [[1], с.152]. Виховані без батьків хлопчики виявляються менш зрілі й цілеспрямовані, не відчувають себе в достатній безпеці, менш ініціативні й урівноважені, у них важче розвивається здатність співчувати, керувати своєю поведінкою. Їм у майбутньому набагато важче виконувати свої батьківські обов’язки.

Дівчатка, виховані без батьків, менш успішно формують уявлення про мужність, надалі у них менше шансів правильно розуміти своїх чоловіків і синів, виконувати роль дружини і матері. Любов батька до доньки дуже важлива для розвитку її самосвідомості, впевненості в собі, формування свого образу жіночності.

У книзі «Діти розлучених батьків» Г. Фігдор аналізує низку реакцій, що можуть проявлятися в дитини на ситуацію розлучення [[2]]. Наприклад, дитина може почувати лють щодо обох батьків, якщо їй здається, що вони думають лише про себе, але зовсім не враховують її інтересів (переїзд, зміна школи тощо). Лють тільки до одного з батьків виникає, коли дитина вважає маму або тата персонально винуватим. Хоча такі ситуації не є взаємовиключними.


[1] Андреева Т. В. Семейная психология : учеб. пособие / Г. В. Андреева. – СПб. : Речь, 2004. – 244 с.

[2] Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой (психоаналитическое исследование) / Гельмут Фигдор ; перев. Диана Видра. – М. : Наука, 1995. – 376 с.

__________________________________________________________

Крім того, Г. Фігдор наводить дані Валлерштейн і Келлі (1980), котрі вважають, що в 30-50% випадків є швидше правилом, аніж виключенням розвиток у дитини почуття вини за розлучення батьків. Якщо в дитині достатньо сильне це переконання, то вона розуміє розлучення як провал своїх власних відносин із одним із батьків – тим, який покинув сім’ю, – і сприймає себе любовним партнером, який потерпів невдачу. У неї виникають питання: «Можливо, я дуже мало йому (їй) дала (дав)?», «Що я зробила (зробив) не так?», «Може бути я недостатньо приваблива (привабливий)?», «Я його (її) розчарувала (розчарував)?» І так далі. Подібне почуття вини пояснює також втрату почуття власної повноцінності, яке супроводиться почуттям покинутості, що можна спостерігати майже у всіх дітей після розлучення батьків. Ці фантазії вини у багатьох випадках посилюються спогадом про те, що значна частина сварок між батьками піднімала питання виховання, а значить, оберталася навколо дитини. Так дитина починає сприймати себе як реальну причину конфлікту. Почуття вини породжує страх.

Г. Фігдор також наголошує, що навіть ті діти, які не вважають себе винними у розлученні, переживають значну тривогу. Адже дитина відчуває, що вона не має анінайменшого впливу на обставини, що насуваються. До того ж з’являються питання: «Чи буду я тата (маму) ще бачити?», «Де ми житимемо і де він?», «Як я зможу знайти тата (маму), якщо я ще не можу один їздити на трамваї?», «Хто зароблятиме гроші, щоб ми могли купити їжу?», «Що буде з моїми друзями, якщо ми повинні буде переїхати в інший район або в інше місто?», «Хто поклопочеться про мого хом’яка, чи можна мені бути узяти його з собою?», «Що я скажу в дитячому саду, якщо тато (мама) не буде мене більше забирати?» Це ті важкі проблеми, які можуть забрати у дитини спокій і сон.

До таких глибоких страхів відноситься і страх переважної більшості всіх дітей після розлучення втратити також і маму (або навпаки). Іноді діти бувають настільки безпосередньо травмовані цим, що відчувають себе беззахисними і безпорадними, демонструючи регресивну поведінку – постійний плач, страх відійти від батьків хоча б на крок, іти в садок чи самим залишатися вдома тощо.

Г. Фігдор також указує, що, якщо не враховувати важких патологічних випадків, то існує дві групи дітей, котрі пережили розлучення батьків: одні виявляють зовні свою збентеженість, розгубленість і страждання; інші теж страждають, але не показують цього [[1]]. Для цього є різні причини. По-перше, нам взагалі важко визнати в собі біль розлуки, любовні переживання і розчарування.


[1] Фигдор Г. Между иллюзией «развода» и ответственностью за вину (психоаналитически педагогическая консультация для родителей) / Г. Фигдор // Психол. журнал. – 1998. – № 5. – С. 91.

________________________________________________________

Тому й дитині набагато легше сказати собі: «Це нічого!» І, по-друге, багато дітей володіють небачено чутливими «антенами», вловлюють невисловлене, і вони щадять своїх батьків, коли ті так бояться їх реакцій на повідомлення про розлучення.

Г. Фігдор також зауважує, що раптове зникнення реакцій на розлучення, в більшості випадків (звичайно, не у всіх), ще нічого не говорить про відновлення  душевної рівноваги дитини [[1]]. Набагато частіше припинення або зникнення безпосередніх реакцій на розлучення пов’язано з відомим у психоаналізі процесом витіснення неспокійних почуттів, афектів і фантазій. І навіть більше того, поява зовнішнього спокою в сімейної ситуації, у тому числі й у поведінці дітей, дуже часто говорить саме про те, що зараз і починається невротичний розвиток дитини (у вузькому сенсі). Це означає виникнення небезпеки для всього майбутнього її розвитку.

Фахівцям слід пам’ятати і говорити про це батькам, що у ситуації розлучення початок неврозу у дітей характерний не до, а після розлучення, у хлопчиків – в середньому через 2 роки, у дівчаток – приблизно через рік [[2]]. Виникнення неврозу у хлопчиків, таким чином, більш, ніж у дівчаток, відсунуто за часом від моменту розриву відносин між батьками. Відповідно, невроз у хлопчиків більшою мірою обумовлений конфліктною ситуацією у взаємостосунках з матір’ю, що з’явилася вже після розлучення. Якщо не враховувати означений факт, дитині не буде надана належна підтримка саме у період, який для неї найбільш складний, коли, по-суті, відбувається остаточне усвідомлення незворотності розлучення батьків та його наслідків. При цьому віддалені наслідки розлучення можуть бути пов’язані з прогресуючим розвитком почуття неповноцінності, невротичними та фобічними синдромами; небажанням (нездатністю, невірою у можливість) створити повноцінну сім’ю, а тому нестійкими взаєминами з особами протилежної статі; нетривалими стосунками з улюбленими людьми, щоб не виникла глибша прихильність, а отже сильніші переживання при можливому розриві; конфліктними стосунками на роботі як тільки виявляється ситуація близька до ситуації емоційного відкидання при переживанні розлучення та ін.


[1] Фигдор Г. Между иллюзией «развода» и ответственностью за вину (психоаналитически педагогическая консультация для родителей) / Г. Фигдор // Психол. журнал. – 1998. – № 5. – С. 91.

[2] Морозова И. М. Развод как кризис в жизни ребёнка [Электронный ресурс] / Ирина Михайловна Морозова // Детский психологический центр. Сайт. – Режим доступа : http://psychologist.dp.ua/5_9.html

__________________________________________________________

ШЛЯХИ ПОМ’ЯКШЕННЯ ВПЛИВУ НА ДИТИНУ СИТУАЦІЇ РОЗЛУЧЕННЯ. Повідомлення дитині рішення про розлучення – один із найбільш драматичних моментів у житті сім’ї. Навіть якщо згодом батьки переглянуть свої сімейні плани, то ця розмова не забудеться дитиною ніколи. Саме тому автори книги «Діти в круговерті розлучення» [[1]] дають низку порад, як краще поводитися з дитиною у такій ситуації.

По-перше, обов’язково потрібно говорити з дитиною про розлучення, адже постійні недомовки можуть привести до страхів та інших небажаних ефектів, тим більше що дитина все одно рано чи пізно про це дізнається. Наприклад, мама сказала, що тато поїхав у відрядження, і син чекає, фантазує, як вони зустрінуться, але з часом розуміє, що відбувається щось не те – батько не повертається. Отже, йому сказали неправду… Значить тата немає, а мамі довіряти тепер теж не можна.

Дитині можна сказати про розлучення приблизно з 3 років. Якщо дитина зовсім мала, то краще почати розмову тоді, коли у неї виникнуть питання про батька. Дошкільнику достатньо сказати, що тато більше не буде жити з сім’єю, але дитині можна буде їздити до бабусі, а татові приходити до неї. Підліток може здогадатися про те, що відбувається ще до розмови, і краще не відкладати її надовго, щоб не втратити довіри. Йому можна сказати більше, проте не вдаватися в подробиці («розлюбив», «зрадив», «виявився негідником»). Цілком можливо, що питання «Чому?» не постане зовсім, оскільки діти схильні приймати обставини такими як вони є. Однак не слід відмовлятеся відповідати на питання дитини, якщо вони у неї виникнуть. Крім того, ця тема може виникатиме й у подальшому житті.

Повідомляти дитину про розлучення варто лише тоді, коли подія вже відбулася або принаймні ухвалено беззастережне рішення, а не передувати розлученню розмовами про нього з дітьми. Найкраще, щоб це зробила мама, оскільки, як правило, дитини залишається з нею. Головне, на чому варто зосередитися, це зміна способу життя. При цьому дитина повинна переконатися, що все буде добре – це зніме страх невизначеності майбутнього. Варто пам’ятати, що у дитини може виникнути гостра реакція – сльози, гнів. Потрібно бути готовим до цього. Когось краще приголубити, спробувати відволікти чим-небудь, а комусь дати спокій, але все-таки бути неподалік.


[1] Дети в карусели развода. Психология благополучного развода в семье с детьми / С. К. Нартова-Бочавер, М. И. Несмеянова, Н. В. Малярова, Е. А. Мухортова. – М. : ТОО «ТП», В. Секачев, 1998. – 222 с.

__________________________________________________________

Г. Фігдор наголошує також на тому, що кризові переживання у дитини пройдуть швидше, якщо батьки:

–  не дивлячись на розрив шлюбу, спробують і в подальшому зберегти безперервні відносини з дитиною;

–  докладуть усіх зусиль, щоб дитина відчула, що її любов до обох батьків продовжується. Не слід створювати коаліцій: дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити їх обох;

–  зроблять усе можливе, щоб допомогти дітям пережити весь біль і тяжкість розлуки. Перш за все діти повинні бути вчасно і детально проінформовані про майбутні події, їм потрібно дозволити проявляти тривогу та емоції [[1], с.124, 127].

А. Фром, відповідаючи на питання: «Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій сім’ї?», радить батькам:

1.  Пояснити дитині, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не звинувачуючи. Завірити, що батько любить її. Сказати, що так буває з багатьма людьми і тому хай буде краще так, як є.

2.  Дитину можна уберегти від зайвих хвилювань, коли розділення сім’ї відбувається для неї так само остаточно, як і для батьків. Візити батька, особливо якщо вони з часом стають все рідші, кожного разу знов і знов викликають у малюка почуття, що його відкинули. Чим менша дитина у момент розділення сім’ї або розлучення, тим простіше батькові розлучитися з нею. Хоча це і нелегко, варто мати подібну обставину на увазі. Малюка неодмінно потрібно підготувати до відходу батька.

3.  Намагатися не змінювати місце проживання частіше, ніж це необхідно. Дитина тепер більше, ніж коли-небудь, потребує збереження старих дружніх зв’язків.

4.  Не забирати дитини зі школи зразу ж після розділення сім’ї або розлучення. Вона і так відчуває себе покинутою одним із батьків.

5.  Допомагати дитині дорослішати і ставати самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і хвороблива залежність від одного з батьків.

6.  Спробувати якомога простіше вирішувати можливі розбіжності зі своїми батьками з приводу виховання дитини. Можливо, вони запропонують свою допомогу і її можна приймати, але не частіше, ніж це потрібно. Кожний конфлікт з ними піде на шкоду дитині, породжуватиме у неї невпевненість.


[1] Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой (психоаналитическое исследование) / Гельмут Фигдор ; перев. Диана Видра. – М. : Наука, 1995. – 376 с.

________________________________________________________

7.  Якщо дитина вже не маленька, їй слід створити можливість зустрічатися з однолітками і якимись іншими чоловіками. Школи, спортивні табори і, в тій мірі, в якій дозволяють засоби, допомога психолога можуть бути дуже корисними [[1], с.237-238].

Як ми вже зазначали вище, діти по-різному переживають ситуацію розлучення. Однак, якщо батьки не надають «першої допомоги», діти залишаються один на один зі своїми страхами. Такі дослідники, як С. К. Нартова-Бочавер, М. І. Несмєянова, Н. В. Малярова та О. О. Мухортова, до «першої допомоги», особливо якщо дитина ще дошкільник, рекомендують використовувати психологічні вправи-казки, наприклад, «Пташенята», «Поїздка», «Новина», «Сон» та ін. (дод. К.2). Вони дозволять, з одного боку виявити, емоційний стан дитини, а з іншого – визначити, якої допомоги вона потребує, через що переживає.

Корисними для дітей можуть стати також є поради Ліббі Різ – маленької жительки міста Рінгвуд у графстві Гемпшир, яка після розлучення батьків склала список речей, що допомогли їй осмислити цю подію [[2]].

1.  Спробуй відпочити. Знайди час для того, щоб побути на самоті. Подивися свій улюблений фільм або почитай книжку. Це відволікатиме тебе від твоїх хвилювань і допоможе розслабитися.

2.  Пригадай смішні фрази. Подумай про те, що зазвичай тебе смішить. Пригадай про це у важку хвилину – і це тебе підбадьорить.

3.  Мисли позитивно. Прокинувшись уранці, насамперед, подивися в дзеркало і голосно скажи п’ять разів: «Щодня я почуваюся дедалі краще!»

4.  Досягай поставленої мети. Знайди щось, чого ти боїшся, і спробуй це подолати. Ці досягнення заохотять тебе до нових успіхів.

5.  Влаштовуй собі «особливий вечір». В один із найбільш вдалих для тебе днів тижня влаштовуй собі «особливий вечір», під час якого подякуй Богу за все хороше, що Він тобі приніс. Такий «особливий вечір» допоможе тобі прожити від тижня до тижня.

6.  Оцінюй минулий тиждень. Пригадай минулий тиждень і виріши, що хорошого тобі вдалося зробити, а також те, які проблеми він тобі приніс. Подумай, як ти можеш змінити ситуацію на краще.


[1] Фромм А. Азбука для родителей / Алан Фромм. – Л. : Лениздат, 1984. – 320 с.

[2] Маман С. Як пережити розлучення батьків / Соломія Маман // Українське слово. – № 19(391). – 5 травня, 2011.

__________________________________________________________

7.  Дай волю своїм почуттям. Знайди місце, де ти можеш побути один, і дай волю своїм почуттям: репетуй, кричи, тупай ногами.

8.  Стань членом якогось клубу за інтересами, щоб забути про свої проблеми.

9.  Почни якийсь новий проект. Наприклад, пов’язаний із тими предметами, які ти вивчаєш у школі.

10.  У здоровому тілі – здоровий дух. Якщо ти займаєшся фізичними вправами, у твоєму організмі більшає ендоморфінів, що допомагають мозку впоратися з усіма труднощами.

ЗАХОДИ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ РОЗВИТКУ КРИЗИ У ДИТИНИ У ПОСТРОЗЛУЧНИЙ ПЕРІОД. Складні умови до, під час і після розлучення, які супроводжуються дестабілізацією емоційних відносин між подружжям, призводять до різноманітних симптоматичних реакцій у дітей, спричиняють появу невротичних хвороб. Тому перед фахівцями постає проблема дослідження життєдіяльності дітей, які пережили розлучення батьків, та, відповідно, розробки шляхів, які сприятимуть зменшенню негативних наслідків розлучення на становлення їх особистості.

Робота фахівця (психолога, соціального педагога, а в деяких випадках і психотерапевта), як правило повинна починатися із бесіди з дитиною. При цьому Г. Фігдор [[1]] радить у процесі контакту: з’ясування, що було сказане дитині, чому вона тут (одна людина хоче з нею познайомитися, бо цей чоловік/жінка цікавиться дітьми і піклується про те, щоб їм було добре; або просто він/вона дуже хоче з нею познайомитися); поставити декілька запитань про життєву ситуацію дитини. Після короткого знайомства з дитиною може бути проведений один із тестів, зокрема, «Дерево-тест», «Зачарована сім’я», «Тест сімейних відносин», «Сценотест», які  дозволять фахівцю скласти уявлення при сприйняття дитиною ситуації в сім’ї та розуміння свого місця у цій ситуації. Тест Роршаха або тест дитячого сприйняття (САТ) можна застосувати, якщо дитина дещо закрита або не може (не хоче, чи не знає як) виразити свої почуття і труднощі після розлучення батьків. Ще більш повно дасть інформацію про те, як дитина пережила (переживає) розлучення спеціальний тест «Розлучення», який наведено нами у дод. К.1. Після тестів Г. Фігдор радить провести тривалу вільну бесіду з дитиною, що дозволить йому побачити і зрозуміти центр проблеми, і якщо це скоюється завчасно, то дана обставина може вплинути на результати тесту.


[1] Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой (психоаналитическое исследование) / Гельмут Фигдор ; перев. Диана Видра. – М. : Наука, 1995. – 376 с.

___________________________________________________________

За результатами діагностики планується і реалізовується відповідна психокорекційна робота з дітьми індивідуального чи групового характеру. При цьому можуть бути застосовані загальноприйняті психокорекційні методи та методики, з урахуванням, безперечно, специфіки постррозлучного синдрому. Зокрема, І. Руденко підкреслює важливість процесу малювання при корекційній роботі з психотравматичними переживаннями молодших школярів, які пережили розлучення [[1]]. Вона виходить із того, що усвідомлення оточуючої дійсності відбувається у дітей швидше, ніж накопичення слів та асоціацій, тому малювання надає можливість найбільш легко в образній формі виражати те, що вони бачать, знають та переживають, не дивлячись на нестачу слів. Крім того, процес малювання, особливо при зображенні значущих для дитини ситуацій, володіє психотерапевтичною дією. У малюнку дитина вивільняється від внутрішньої напруги, програє можливі варіанти вирішення ситуації; дитина дає вихід своїм почуттям і переживанням, перебудовує свої стосунки в різних ситуаціях і безболісно стикається з деякими лякаючими, неприємними та травмуючими образами.

Важливе місце при роботі з дітьми, які пережили розлучення, повинна зайняти тренінгова психокорекційна робота з психологом з метою зменшення негативних переживань та мобілізації психічних ресурсів дитини. Індивідуальні заняття повинні бути спрямовані на роботу з індивідуальними переживаннями дітей, а групові – на забезпечення умов для навчання в оволодінні новими формами поведінки у соціумі.

І. Руденко радить реалізовувати у психокорекційній програмі когнітивно-поведінковий підхід із застосуванням елементів арттерапії, казкотерапії, ігротерапії, психодрами, психогімнастики, що сприяє корекції особистості дітей на рівні свідомості та поведінки [[2]]. Зокрема, це можна зробити за допомогою:


[1] Руденко І. Теоретичне обґрунтування та процесуальні аспекти психокорекційної програми надання психологічної допомоги дітям, які пережили розлучення батьків / Ілона Руденко // Вісник Інституту розвитку дитини. – 2010. – № 12. – С. 22-25.

[2] Руденко І.М. Психологічна допомога дітям молодшого шкільного віку, які пережили розлучення батьків / І.М.Руденко // Становлення особистості фахівця: соціально-психологічні проблеми. Коломінські читання: матеріали ІІ-го Міжнар. наук. форуму (19 лютого 2008 р.) / М-во освіти і науки України, МАУП. – К. : ДП «Вид. дім «Персонал»», 2009. – С. 335-342.

_________________________________________________________

–  методик розвитку усвідомленості («4 важливі моменти у житті», «Камінці у сердечку», «Портрет мами», «Моє щасливе майбутнє»,  «Я пишаюся тим, що…», «Я хочу з тобою товаришувати, тому що…», «Я давно хотів тобі побажати…», «Я досягну, я зможу» тощо) [[1]];

–  методик поведінкової корекції («Впевнена і невпевнена поведінка», «Агресія», «Способи звільнення від роздратування, злості, гніву», «Злюка», «Добрі вчинки», «Як я боровся зі своєю злістю») [[2]];

–  методик прихованого підкріплення («Розлучення», «Самодопомога», «Маленьке кошеня», «Я щасливий кожного дня», «Мій дім під назвою «Щастя»», «Сон героя»);

–  методик самовираження («Квіточки досягнень», «Я – Сонечко», «Я – казковий герой», «Ім’я») [[3]];

–  методик роботи з проекцією («Неіснуюча тварина», «Дитячий апперцептивний тест», «Листочок-звільнення», «Черв’ячок», «Пробачення тата»);

–  релаксаційних методик («Сонечко» тощо).

–  елементів арттерапії за допомогою методик «Розлучення», «Люди, яких я люблю», «Портрет мами», «Моя злість» тощо [[4]];

–  елементів казкотерапії – «Вигадай казку», «Розлучення», «Пластилінова казкотерапія», «Моя сім’я у вигляді тварин» тощо [[5]];

–  елементів психогімнастики – «Сонечко і квіти», «Етюд на вираз радості», «Друзям посміхаємося», «Гвинт», «Повітряна кулька», «Штанга», «Подарунок», «Нетрадиційні привітання» тощо [[6]];

–  елементів ігротерапії – «12 кімнат», «Листочок-звільнення», «Розплющ злість», «Дзеркало» [[7]];

–  елементів психодрами – «Камінці у сердечку», «Пробачення тата».


[1] Эллис А. Психотренинг по методу А. Эллиса / Альберт Эллис. – СПб. : Питер, 1999. – 222 с.

[2] Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: активне соціально-психологічне навчання / Тамара Семенівна Яценко. – К. : Вища школа, 2004. – 679 с.

[3] Лютова Е. К. Шпаргалка для взрослых: психокорекционная работа с гиперактивными, агрессивними, тревожными и аутичными детьми / Е. К. Лютова, Г. Б. Монина. – М. : Генезис, 2000. – 191 с.

[4] Остер Дж. Рисунок в психотерапии / Дж. Остер, П. Гоулд. – М. : Маркетинг, 2004. – 184 с. – (Техники психотерапии).

[5] Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Практикум по креативной терапии / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева, Т. М. Грабенко. – СПб. : Речь, 2003. – 400 с. – (Психологический практикум).

[6] Чистякова М. И. Психогимнастика / Маргарита Ивановна Чистякова. – М. : Просвещение, 1990. – 128 с.

[7] Захаров А. И. Как преодолеть страхи у детей / Александр Иванович Захаров. – М. : Педагогика, 1986. – 11 с. – (Педагогика – родителям).

________________________________________________________________

Не менш важливе місце для забезпечення нормального психоемоційного стану дитини після розлучення займає просвітницька робота зі значущими рідними з метою підвищення психологічної компетентності дорослих у питанні розуміння емоційного стану дітей [[1]]. Просвіта може здійснюватися шляхом надання практичних рекомендацій значущим рідним, укладання за взаємною згодою сторін контракту «Щастя моєї дитини», проведення індивідуальних консультативних бесід та лекцій.

Головна увага в процесі індивідуальної роботи з батьками повинна бути спрямована на розуміння дорослими переживань дитини після розлучення, розширення їх обізнаності у побудові оптимального спілкування між членами неповної родини, у подоланні негативних явищ у життєдіяльності школяра.


[1] Руденко І. Теоретичне обґрунтування та процесуальні аспекти психокорекційної програми надання психологічної допомоги дітям, які пережили розлучення батьків / Ілона Руденко // Вісник Інституту розвитку дитини. – 2010. – № 12. – С. 22-25.

____________________________________________________________

ВИСНОВОК. Розлучення – це подвійна психотравматична подія у житті дитини, що зумовлює динаміку негативних явищ: напружену психологічну атмосферу в сім’ї внаслідок дестабілізації емоційних стосунків між подружжям та дисгармонійні батьківсько-дитячі взаємини після розлучення. Така ситуація надзвичайно сильно впливає на психічний стан дитини, а тому потребує дій щодо зменшення цього удару та допомоги дітям повноцінно та гармонійно розвиватися. Саме тому головне завдання батьків, що розлучаються, – мінімізувати страждання всіх сторін, що беруть участь. Досить часто кращим способом мінімізувати моральні й емоційні страждання – це звернення (навіть з профілактичною метою) до фахівця, який допоможе дитині справитися зі своїми почуттями, деколи такими, якими вона соромиться поділитися навіть з найближчими.

 Питання для самоконтролю

В чому сутність розлучення як психосоціальної проблеми?

Чому розлучення може викликати кризу значущих відносин у дитини?

Які основні прояви виникнення кризи у дітей у ситуації розлучення?

Яким чином можна попередити виникнення кризового стану у дитини в ситуації розлучення?

Які заходи може здійснювати соціальний педагог з метою попередження розвитку кризи в дитини у построзлучний період?

Література для поглибленого вивчення питання

Аронс К. Развод: крах или новая жизнь? / К. Аронс ; [пер. с англ. И. Новицкий]. – М. : Мирт, 1995. – 447 с.

Бондаровська В. В. Психологічна допомога сім’ї / В. В. Бондаровська. – К., 2005. – 127 с.

Видра Д. Помощь разведенным родителям и их детям / Д. Видра. – М., 2000. – 224 с.

Воспитание детей в неполной семье / Перевод с чешского ; общая ред. Н. М. Ершовой. – М. : Прогресс, 1980. – 206 с.

Докторович М. О. Роль соціального педагога в роботі з підлітками з неповних сімей / Марина Олександрівна Докторович // Педагогічні науки. Наукові праці. – Том 42. – Вип. 29. – С. 44-48.

Особливості виховання дітей із розлучених сімей : навч.-метод. посіб. / О. М. Максимович, В. Г. Постовий. – К. : Держсоцслужба, 2005. – 139 с.

Психологія сім’ї : навч. посіб. / В. М. Поліщук, Н. М. Ільїна, С. А. Поліщук та [ін.]. – [2-ге вид., доповн.]. – Суми : Унів. кн., 2009. – 281 с.

Руденко І. М. Емоційний стан дітей молодшого шкільного віку у построзлучний період / І. М. Руденко // Вісник Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Психологія, Вип. 29. – Харків : ХНПУ, 2009. – С. 167-178.

Соціальний супровід сімей, які спинилися в складних життєвих обставинах : методичний посібник / І. Д. Звєрєва та [ін.]. – К. : Держсоцслужба, 2006. – 104 с.

Фигдор Г. Беды развода и пути их преодоления. В помощь родителям и консультантам по вопросам воспитания / Г. Фигдор ; Перевод с нем. Дианы Видра. – М. : МПСП, 2006. – 372 с.

Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : курс лекций / Л. Б. Шнейдер. – М., 2000. – 512 с.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс



К записи "Психосоціальна допомога дитині, котра переживає ситуацію розлучення батьків (Валентина Суліма)" 3 комментария

Да… Мне на самом деле близка обсуждаемая тема! Даже грустно как-то

полностью поддерживаю, такие же мысли были.

Спасибо за статью оказалась очень полезной.

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫЙ САЙТ
Освітній психологічний сайт містить корисну інформацію (статті, методички, тести) для всіх, хто навчається та цікавиться психологією
Любое использование материалов сайта разрешено только с указанием активной ссылки на источник http://psichology.com.ua

Архивы

Счетчик

Статистика сайта