Психологічна робота в політиці (В.Й.Бочелюк)

В. И. Бочелюк В. В. Зарицька ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ. Навчальний посібник. — К., 2007

Прикладні дослідження і практична робота у сфері політики мають великий досвід у світовій психології. В Росії уже в ХІХ ст. проводились серйозні політико-психологічні дослідження, які випереджували досвід європейських вчених. Це визнавали світові авторитети в галузі психології з Німеччини Г.Спенсер і В.Вундт, які жалкували, що не знають російської мови, щоб познайомити­ся з результатами досліджень російських вчених, наприклад, до­слідженням Д.Д.Бессонова про поведінку солдат під час розгону натовпу і демонстацій, дослідженнями В.Х.Кандинського, А.А.Токарського та ін. Про самогубство тощо.

Теоретичні основи знань з політичної психології формуються на початку ХХ ст. У 1908 р. Т.Уоллес видав роботу «Человечес- кая природа в политике» [87, 564]. У 1905 р. вийшла книга К. Го- ловіна «Вне партий. Опьіт политической психологии», в якій до­сить глибоко показано вплив національно-історичних і етнопсихологічних особистостей народів Франції, Німеччини на розвиток державності і політичного життя у цих країнах. Основи політичної психології закладені у працях таких відомих психоло­гів як Вундт, Фрейд, Адлер, Скіннер, Левін Маслоу, Еріксон, Г.Лассеоуелл та ін.

Наприклад, Г.Лассеоуелл досліджував матеріали медичних карт політиків, за допомогою яких шукав окремі неусвідомлені мотиви вчинків політичних діячів і знаходив їх в особливостях дитячого розвитку, у тих конфліктах, які залишили в душі майбу­тнього політика психологічні травми, і зробив висновок про те, що саме влада є тим засобом, який компенсує виявлені з дитинс­тва психологічні травми. У цьому напрямку плідно працювали відомі американські психологи — К. Левін, Г. Мюррей, Л. Фес- тингер та ін. У 40-х рр. ХХ ст. стали проводитись перші соціаль­но-психологічні дослідження поведінки виборців. У 1942 р. на замовлення уряду США було проведено перше практично орієн­товане дослідження особистості політичного діяча Гітлера, яке здійснив психіатр У.Ландер і опублікував 1972 р. У цей період почала проводитись велика робота з розробки психологічних ме­то дів розв’язання політичних конфліктів. Знаменитим став 1968 рік, коли була створена перша кафедра політичної психології у Бєльському університеті, і цей рік вважають роком народження політичної психології як самостійної наукової дисципліни. В на­ступні рр. ця галузь науки набула нового розвитку. Тепер існує досить великий досвід роботи у цій галузі. Видається міжнарод­ний журнал «Політична психологія», фундаментальні твори зарубіжних вчених, таких як М.Херман, І.Джаніс, В.Стоун, П.Шиффер та ін.

У нашій країні з 1980 р. словосполучення «політична психоло­гія» вперше з’явилося у спеціальних наукових виданнях. З тих пір в Інституті психології Російської академії наук було проведено ряд досліджень з проблем політичного соціалізації, політичної пропа­ганди, політико-психологіної типології суспільства [85, 561.

Перша кафедра політичної психології в Радянському Союзі була створена у І990 р. у Петербурзькому університеті. Із вітчиз­няних вчених відомі Є.Б.Шестопал, А.І.Юр’єв, А.М.Зімічев, Г.Г.Ділігенський, Л.Я.Гофман і т.ін.

Політична психологія сучасного періоду — це наука, яка ви­вчає психологічні умови ефективності політичної діяльності. До­ведено, що політичні процеси обумовлені не тільки факторами, а й емоціями, ілюзіями, стереотипами, індивідуальними особливо­стями політиків, їх міжособистісними відносинами. Психологічні фактори відіграють величезну роль у прийнятті політичних рі­шень, тому в політичній психології вивчаються психологічні фа­ктори прийняття політичних рішень, психологічні умови їх сприйняття, роль особистісних характеристик та іміджу політич­ного лідера та ін.

Вчені виділяють кілька конкретних напрямів практичного ви­вчення соціально-психологічних явищ у сфері політики.

1. Психологія політичного лідерства вивчає особливості по­літичної поведінки, стилі прийняття політичних рішень лідерами, створення іміджу політика. Розробляються психологічні типоло­гії політичних діячів, виходячи з досліджень, які дають підстави відповісти на запитання: чому деякі люди так намагаються увійти до владних структур. Найбільш розповсюджене пояснення цього явища, цієї мотивації полягає в тому, що влада стає засобом ком­пенсації особистих психологічних комплексів або невдач профе­сійної діяльності.

2. Психологія політичних конфліктів, криз і їх розв’язання, вивчення соціально-політичної напруги, політичної боротьби. За способами прояву конфлікти, наприклад, ділять на: ігри, дебати, війни. Конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивни­ми. Знання типології конфліктів та причин їх виникнення допо­магає психологам визначити психологічні механізми, які лежать в їх основі, та підібрати необхідні методи усунення конфліктів або факторів, які їх провокують. Конфлікти політичні виникають, як правило, через неправильний розподіл влади, повноважень та ін. Найкращим методом розв’язання таких конфліктів є перего­вори як метод управління конфліктом. Цей метод полягає в набо­рі тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємовигідних рішень, які враховують інтереси усіх зацікавлених сторін. Для розв’язання міжособистісних політичних конфліктів є в психоло­гії цікава типологія міжособистісних стратегій, яку пов’язують з поведінкою птахів. Вона включає «стратегію страуса», «страте­гію голуба» і «стратегію яструба» [40, 14]. «Стратегія страуса» характеризується як намагання уникнути конфлікту, «стратегія голуба» — зробити спробу закінчити конфлікт будь-якими мето­дами, навіть за рахунок односторонніх поступок, «стратегія яст­руба» полягає у намаганні розбити супротивника, отримати од­нозначно перемогу над ним.

3.Психологічне забезпечення політичної пропаганди і агі­тації, політичної реклами, формування суспільної думки, пошук шляхів впливу на установки і настрій громадян. Для такого впливу мало соціально-економічного і політичного змісту, треба ще створити «образ» політичного діяча, вибрати спосіб представлення народу відповідної інформації. Спеціалісти відмі­чають важливу роль у цьому процесі політичної реклами, яка му­сить бути мажорною, наступаючою, вносити у свідомість людей почуття впевненості. Головними каналами формування суспіль­ної думки виявляються газети і журнали, хоч деякі спеціалісти доводять, що найсильнішим способом впливу на маси є чутки.

4.Психологія прийняття політичних рішень і соціально- політична експертиза прийнятих рішень. Завдання психолога полягає в коригуванні цих рішень з точки зору психологічної грамотності.

Рішення мусить враховувати психологічний фактор з економі­чним, а не провокувати нереалістичні очікування, деструктивні дії або депресивні реакції людей. Тут дуже важливим є компетен­тність психолога у питаннях, з яких приймаються рішення. Тому для забезпечення прийняття виважених рішень створюються екс­пертні групи, до яких входять психологи, соціологи, психотера­певти та інші спеціалісти. Ці групи мусять бути стабільними, бо тимчасово організовані групи, які не володіють ситуацією в усіх деталях, можуть не дати бажаного результату. Якщо формується негативна суспільна думка щодо прийняття непопулярних рі­шень, то психологи повинні виявити дійсні причини незадово­лення людей, визначити найбільш вагомі аргументи заспокоїти людей.

5. Комплексне соціально-психологічне дослідження проблеми організації і проведення виборчих кампаній на регіональному і загальнодержавному рівнях. Попереднє вивчення соціально- політичної ситуації, створення іміджу кандидату і вплив його об­разу на виборців. Позитивний образ лідера і його політики — не­обхідна умова успіху. Як відмічає Л.Я. Гофман, роль спеціалістів з реклами в організації передвиборчої компанії досить суттєва. Психологи консультують кандидата на виборчі посади з багатьох питань, починаючи з того, яку інформацію можна давати про сім’ю, особисте, творче, професійне життя, навчити його домага­тись того, щоб на основі одержаної інформації виборці сприйма­ли його і як чесну, порядну, принципову людину. Психолог до­помагає лідеру підготуватися до зустрічі з різними категоріями людей, вибрати правильну модель поведінки, уявити, яку реак­цію викличуть його слова, вчинки.

Не дивлячись на актуальність психологічних проблем у сфері політики, професійні психологи майже ніколи, на думку Л.Я.Гозмана, не займають відповідальних посад у політичних структурах в Західній Європі [15, 136]. Крім цього, як вважає Л.Я. Гозман, робота психолога в політиці не може бути масовою, оскільки тільки політики високого рангу можуть собі дозволити власних психологів.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий