Професійна діяльність практичного психолога у медичній сфері (В.Й.Бочелюк)

В. И. Бочелюк В. В. Зарицька ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ. Навчальний посібник. — К., 2007

Актуальність медичної психології обумовлена, в пер­шу чергу, тим, що лікувати треба не тільки хворобу, а й загаль­ний психологічний стан хворої людини. Зв’язки психології і ме­дицини настільки тісні, що психолог, який працює з медичним персоналом і хворим, повинен бути добре обізнаним з медични­ми знаннями, а медичні працівники все більше усвідомлюють не­обхідність психологічних знань для успішної професійної діяль­ності.

Тому можна вважати, що медична психологія — це галузь знань, яка в рівній мірі належить як медицині, так і психології. Для розробки проблем медичної психології поєднуються зусилля психологів, фізіологів і лікарів.

Значення психології у медицині людьми усвідомлено досить давно. Ще у XVIII ст. великий реформатор в галузі психіатричної допомоги людям у Франції Пінель [40] у своєму «Трактаті про душевні хвороби» писав, що психіатричною лікарнею повинні керувати лікар, адміністратор і психолог. Причому він вважав, найбільш доцільним є випадок, коли лікар має високий рівень компетентності у психології. З XVIII ст. відомі дослідження авс­трійських лікарів Франца Галля і Франца Месмера [40], які дове­ли наявність у мозку особливих магнітних флюїдів, тобто психо­логічних факторів, дія яких призводить до зцілення людей. їх наукові висновки були покладені в основу розробки методів гіп­нозу в медицині, які широко стали використовуватися у медичній практиці [85, 605—606].

В XIX ст. безперервно зростав інтерес вчених до психіки здо­рової людини, а також соматично і психічно хворих. Неврологіч­на і психіатрична практика потребувала допомоги від психолога для аналізу складних порушень психіки людини. В середині XIX ст. з’являється книга «Медична психологія» Лотце, а в дру­гій половині XIX ст. Д.Х.Тьюк опублікував книгу «Психологічна медицина», хоч вони і відображали в більшій мірі питання психі­атрії того часу.

Медична психологія як галузь прикладної психології виділи­лась в самостійну науку тільки у XX ст. З’являється ряд моно­графій, які висвітлювали предмет медичної психології. Важливий внесок у розвиток медичної психології зробили зарубіжні вчені Ж. Піаже, М. Принс, З. Фрейд, Е. Кречмер та російські вчені В.М. Бехтєрєв, С.С. Корсаков, П.Б. Ганнушкін та інші, які вважалися медичними психологами.

Практична робота психологів у медицині була спрямована на розробку і застосування методів психодіагностики (з метою ме- дико-психологічної експертизи), а також методів психотерапії.

Головними методами медико-психологічного вивчення хво­рих були клінічна бесіда і експериментально-психологічне дослі­дження душевнохворих. А основними методами психотерапії бу­ли сугестивні методи (методи впливу під гіпнозом), психоаналі­тичні, психагогічні (тобто методи, пов’язані з вихованням, впра­вами, трудотерапією).

На початку ХХ ст. сформувався новий напрямок у психотерапії, створений 3. Фрейдом, — психоаналіз. Цей метод виник з досвіду лікування істеричних станів і стосувався клініки неврозів, психоло­гічного аналізу невротичних проявів та їх психотерапії. Серед учнів і послідовників 3. Фрейда були відомі психотерапевти і медичні психологи, які пізніше відійшли від теорії Фрейда і створили власні напрямки роботи. Найбільш відомі серед них К.Г.Юнг і А.Адлер. Карл Густав Юнг працював у Швейцарії і організував у Базелі пер­шу в світі кафедру медичної психології. Німецький вчений Ернст Кречмер опублікував один з перших підручників з медичної психо­логії, який у 1926 р. був перекладений на російську мову і став зраз­ком систематизації медико-психологічних знань в єдності теорії і практики. Він детально розробив психологічні методи дослідження і описав основні методи психотерапії.

Систематизація знань з медичної психології почалася на поча­тку ХХ ст. Цією роботою займався Н.А.Бернштейн, Ф.Г.Рибаков, В.М.Бехтєрєв та ін. Пізніше були створені спеціальні дослідни­цькі лабораторії в Москві С.С.Корсаковим, в Казані В.М.Бехтєрє- вим, В Києві І.А. Сікорським, В.Н.Мясіщевим в Ленінграді та ін. До 40-х рр. ХХ ст. в Радянському Союзі, куди входила і Україна, був накопичений багатий досвід в галузі медичної психології. Виходить цілий ряд важливих праць з експериментального дослі­дження мовлення, мислення, пам’яті, емоційно-вольової сфери впливу на працездатність, ставлення до праці нервово-психічних хворих (Л.С.Виготський, А.Г.Іванов-Смоленський, М.С.Лебе- динський, А.Р.Лурія, В.Н. Мясіщев та ін. [57].

Велика практична психологічна робота проводилась радянсь­кими психологами в медичних закладах під час війни 1941— 1945 рр. та після війни. Вони брали участь у відновленні функцій мозку у людей, які отримали поранення в голову, допомагали більш раціонально вирішувати проблеми їх працездатності і психологічної реабілітації. 3 1960-х рр. у вищих навчальних закладах СРСР вводиться спеціалізація з медичної психології. Почалась активна співпраця вчених СРСР з чеськими, польсь­кими, німецькими психотерапевтами. У багатьох республіках Радянського Союзу були створені спеціальні наукові центри, школи медичної психології. В Києві на основі теорії установки, розробленої Д.Н.Узнадзе, була створена наукова школа, яка займалась проблемами патопсихологічної діагностики.

У другій половині XX ст. розширилась сфера застосування психологічних знань у медицині. Практична психологія стала ви­діляться організаційно в окрему галузь медичної психології.

Нині у всіх країнах відкриті інститути практичної психології або факультети при університетах і створені спеціальні психоло­гічні служби. Практичні психологи як спеціалісти одержують професійну освіту у вищих навчальних закладах.

В.Н.Карандашев [40, 129] на основі аналізу багатьох робіт з медичної психології виділяє такі головні завдання медичної пси­хології як прикладної науки:

1. Вивчення психічних факторів, які впливають на розвиток хвороб, їх профілактику і лікування.

2. Вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку.

3. Вивчення різних проявів психіки у їх динаміці.

4. Вивчення порушень розвитку психіки.

5.Вивчення характеру ставлення хворої людини до медичного персоналу і оточуючого середовища.

6.Розробка принципів і методів психологічного дослідження у клініці.

7. Створення і вивчення психологічних методів впливу на психіку людини з лікувальною і профілактичною метою.

Ці загальні завдання доповнюються більш конкретними в за­лежності від характеру захворювання, причин виникнення захво­рювання, терміну протікання його і реакцій людини на свій стан у період хвороби. Тому в медичній психології виділяють такі ос­новні її напрямки: патопсихологія, нейропсихологія, соматопси- хологія, психофармакологія.

Патопсихологія займається діагностикою і вивченням психіч­них порушень у хворих людей. Тому, на думку Б.В. Зейгарник [33, 4], відомого російського спеціаліста в галузі медичної психології, патопсихолог повинен перш за все бути психологом і разом з тим добре розумітися в теоретичних основах і практичних питаннях психіатричної клініки. Оскільки в патопсихології вивчаються по­рушення свідомості, сприйняття, пам’яті, мислення, то в завдання патопсихолога входить виявлення ступеня інтелектуального дефек­ту і визначення його лікувальних заходів та оцінки їх ефективності.

Найбільш відомі російські спеціалісти в галузі патопсихології В.М. Блейхер і І.В. Крук [40, 130] виділяють такі конкретні за­вдання патопсихології, як:

1. Одержання даних діагностики.

2. Дослідження динаміки психічних порушень і оцінка ефек­тивності лікувального процесу.

3. Участь у експертній роботі.

4. Участь у реабілітаційній роботі.

5.Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань, їх структури та методів лікування.

6. Участь у психотерапії.

Нейропсихологія вивчає механізми мозку вищих психічних функцій, зміни психіки при локальних ушкодженнях головного мозку в результаті травм мозку. Тоді психолог бере участь в до­слідженнях порушень сприйняття (агнозія), порушень цілеспря­мованих рухів і дій (апраксія), розладу різних форм мовленнєвої діяльності (афазія), порушень пам’яті (амнезія), порушення ува­ги, мислення, емоцій та ін.

Соматопсихологія вивчає зміни психічного стану людей, пов’язані з соматичними захворюваннями (бронхіальна астма, кишкові захворювання, серцево-судинні захворювання). Відомо, що стресові стани, хвилювання можуть спричинити вищеозначе- ні захворювання. Цей зв’язок психічного фактора з виникненням і розвитком соматичних і нервово-психічних захворювань одер­жав назву у науковій літературі як психогенні захворювання. I, навпаки, виникнення захворювань може спричинити зміни в пси­хічному стані людини. Встановлено, що серцево-судинні захво­рювання супроводжуються страхом, підвищеною тривожністю, особливо в другій половині дня або ближче до ночі, тому що са­ме в цей період людина гірше себе почуває, ніж вранці або в се­редині дня; при туберкульозі характерним у хворих є періодичні прояви ейфорії (непомірна радість, байдужість, підвищений весе­лий настрій та ін.); при кишкових захворюваннях пацієнти у бі­льшості роздратовані, пригнічені, проявляють іпохондрію (під­вищену тривогу за здоров’я) та ін.

Все це накладає на медичного психолога додаткові зо­бов’язання, виконання специфічних завдань.

Психофармакологія вивчає вплив лікарських препаратів на психіку людини, вивчення психічних змін у людини під впливом вживання ліків. У цьому випадку спостережень за хворими мало, треба проводити детальну експериментальну роботу, яка має ду­же велике практичне значення.

Робота психолога в медичній сфері завжди розпочинається з психодіагностики, мета якої полягає в тому, щоб за допомогою різноманітних методів обстеження встановити достатньо повну картину психологічних особливостей людини, вивчити зміни психічних процесів у людей з різними порушеннями. В процесі діагностики виявляються причини конкретного порушення, які дозволяють надати своєчасну і ефективну допомогу. Важливими завданнями діагностики є вивчення особливостей інтелекту, емо­ційно-вольової сфери особистості пацієнта. У психології напра­цьовано багато методів діагностування, тому професійний пси­холог виявляється дуже корисним в медицині при складанні історії хвороби (анамнез), проведенні медико-психологічної екс­пертизи, медико-психологічного консультування.

Бесіда як діагностичний метод дозволяє одержати інформацію про внутрішні процеси, суб’єктивні переживання і особливості поведінки людини, які можуть бути виявлені з допомогою об’єктивних методів. Бесіда є методом встановлення особистих контактів з клієнтом і часто використовується не тільки як діаг­ностичний метод, а і як психотерапевтичний прийом.

Встановлення позитивних особистісних стосунків між учас­никами бесіди вимагає спеціальної технології її проведення, яка включає місце проведення, вміння створити довірливу атмосфе­ру, проявити щиру зацікавленість проблемою співрозмовника. Результативність бесіди залежить від рівня професіоналізму практичного психолога, наявності комунікативних здібностей, спрямованості на іншу особу, спостережливості, здатності аналі­зувати ситуацію. Все це дозволяє визначити оптимальний варіант розв’язання проблеми чи оптимальну тактику взаємодії.

Метод спостереження — один із основних в клінічній діагно­стиці, який включає систему спеціальних прийомів, що забезпе­чують найбільшу інформативність і точність спостереження. Як приклад можна навести карту спостережень Д.Скотта яка вико­ристовується в роботі практичного психолога.

Для більш точного уявлення про індивідуальні особливості людини використовують відомості про життя людини — анам­нез. Цей метод ще називають біографічним. Біографічний метод допомагає встановленню багатьох причин тих чи інших психіч­них змін у поведінці людини.

Тестування як метод використовується часто на початку хво­роби і після лікування з метою встановлення психічних змін у людини за рахунок лікування. Повторне тестування дає можли­вість визначити індекс покращання чи індекс погіршення психіч­ного стану людини. За результатами таких тестувань можна дати виважені рекомендації пацієнтам.

Можливість активної участі медичних психологів у лікуваль­ному процесі у вітчизняній медицині, як правило, обмежена. Це вважається професійною діяльністю лікарів-психіатрів. Медичні психологи не мають права приписувати хворому психотропні препарати. I у нашій країні, і в зарубіжних країнах людина без медичної освіти не має права займатися будь-яким видом лікува­льної діяльності. В той же час одним із важливих напрямків ліку­вальної роботи є психотерапія — використання методів психо­логічного впливу для лікування хворого, для покращання його психологічного стану. Протягом багатьох рр. проходять дискусії про можливість використання психотерапевтичних засобів меди­чними психологами. Цей вид діяльності ще називають психоко­рекцією. Але в науковій літературі, як зазначає В.Н. Карандашев [40, 136], якщо психологічний вплив на людину здійснює лікар, то це називається психотерапією, а якщо психолог, то ця робота називається психокорекцією.

Термін «психотерапія» — міжнародний і в більшості країн світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, які здійснюють професійні психологи [55, 6].

Б.Д.Карвасарський [41, 448], посилаючись на висновки бага­тьох спеціалістів, називає три особливості психотерапії, які відрі­зняють її від інших методів лікування, а саме:

1. Використовуються психологічні засоби зміни особистості, засновані на застосуванні основ психології (на відміну від засо­бів, які використовуються у медицині, фармакології, педагогіці, юриспруденції).

2.Застосовуються ці засоби і методи професійно, тобто підго­товленими спеціалістами і персоналом, які діють усвідомлено і цілеспрямовано, які вміють науково обґрунтовувати свої дії, від­творювати їх в процесі психотерапії з різними пацієнтами і оці­нювати їх результативність.

3. За допомогою психотерапії лікують осіб, які мають пору­шення психіки.

Далі говориться що про можливість використання психотерапії в роботі психологів, про це свідчить і зміст Декларації з психотерапії, яка була прийнята Європейською асоціацією психотерапії 21 жовт­ня 1990 р. у Страсбурзі. У цій Декларації говориться, що:

1.Психотерапія є особливою дисципліною у галузі гуманітар­них наук, заняття якою є вільною і незалежною професією.

2. Психотерапевтична освіта вимагає високого рівня теорети­чної і клінічної підготовки.

3. Гарантованою є різноманітність психотерапевтичних методів.

4. Освіта в галузі одного з психотерапевтичних методів пови­нна здійснюватись інтегрально, воно включає теорію, особистий терапевтичний досвід і практику під керівництвом супервізора, одночасно набуваються знання про інші методи.

5. Доступ до такої освіти можливий за умови широкої попере­дньої підготовки, зокрема в галузі гуманітарних і суспільних наук.

Таким чином, психотерапевтом може вважатись і лікар, і пси­холог, які у своїй професійній діяльності використовують методи психотерапії. Психотерапія як спеціальність визнана у всіх краї­нах світу. Психолог може працювати в медичних і в немедичних закладах. Для роботи в медичних закладах психолог мусить пройти спеціальні курси, щоб одержати диплом або сертифікат і отримати право працювати психотерапевтом.

Існує багато методів психотерапії. Традиційні психотерапев­тичні методи ділять на раціональну і сугестивну терапію.

Раціональна психотерапія заснована на раціональному, тоб­то усвідомленому розуміння пацієнтом причин і характеру проті­кання своєї хвороби. Цей метод був заснований П. Дюбуа у 1913 р. Він проводиться у формі бесіди з пацієнтом і побудова­ний на логічній аргументації у запевнюючих впливах. Хворому у доступній формі повідомляється про причини захворювання і з допомогою запевнень змінюється його неправильне ставлення до свого хворобливого стану на більш оптимістичне. У процесі пси­хотерапевтичної бесіди пацієнту задаються прямі або непрямі за­питання, обговорюються зв’язки його станів з різними життєви­ми ситуаціями, особливостями стосунків з іншими людьми. Такі бесіди проводяться індивідуально і з групою пацієнтів. Проблеми обговорюються і виносяться варіанти рішень. Головна мета психо­терапії: логічно обґрунтувати проблему, роз’яснити, заспокоїти.

Бесіди мають свої різновиди з включенням пацієнтів у певні дії. Тоді психотерапія може називатись: психодрама, ігрова тера­пія, арттерапія, музикотерапія та ін.

Сугестивна психотерапія — це метод, який полягає у впливі на переживання пацієнта шляхом словесного переконання під час сну у стані повного розслаблення організму. Пацієнт повинен ма­ти позитивний настрій і слухати тільки психотерапевта. Серед усіх методів сугестивної психотерапії найбільш відомий метод, який увійшов широко у науковий і практичний обіг, — гіпноте­рапія. Термін «гіпноз» в перекладі з грецької — сон, він був за­пропонований англійським хірургом Джеймсом Бредом у 1841 р. Таким чином, стан гіпнозу визначається як подібний до сну стан. Пізніше почали вивчати вплив гіпнозу на хворих істерією та нер­вово-психічними захворюваннями. Спеціалісти доводять, що лю­дина краще піддається переконанню в стані гіпнозу, тому що під час сну свідомість в значній мірі виключена. При цьому важливо, щоб пацієнт не протидіяв гіпнозу, був пасивним, схильним до переконання. В.Н.Карандашев [40, 140] стверджує, що в стані гі­пнозу переконання найбільш дієві і зберігаються протягом довго­го часу. Сила переконання в стані гіпнозу досить значуща, тому його можуть проводити тільки спеціально підготовлені лікарі або клінічні психологи і з великою обережністю.

До сугестивних методів відносять також релаксацію і аутот­ренінг.

Релаксація — досягнення людиною повного розслаблення м’язової і нервової системи, що сприяє зниженню нервово- психічної напруги чи тривоги. Медичні психологи навчають лю­дей релаксації для того, щоб вони могли більш успішно самі до­лати надмірну напругу.

Аутотренінг — це використання людиною прийомів самопе- реконання при повному м’язовому розслабленні. Цей метод ви­користовується для зняття нервово-психічної напруги, емоційної саморегуляції, психологічного настрою на певні думки і стани.

Особливим методом психотерапії є психоаналіз. Цей метод був запропонований австрійським лікарем і психологом Зігмун- дом Фрейдом. Психоаналізом називаються як теорія психічного життя, так і метод зцілення душі, розроблений ним. У процесі лі­кування психоаналітик допомагає пацієнту звільнитись від непо­трібних сумнівів, самозвинувачень, нерозумних поривів, неви­правданого почуття провини та ін. Повний курс лікування, як правило, тривалий (не менше р.) при систематичних зустрічах з психоаналітиком. Використовується цей метод для лікування не­врозів або життєвих проблем здорових людей.

Психоаналіз на сучасному етапі розвитку медичної психології визнаний суспільством Західної Європи і Америки, існують ін­ститути і факультети в університетах, які готують професійних психоаналітиків. Особливим авторитетом психоаналітики корис­туються в США і Німеччині.

Реально ситуація з психотерапевтичною роботою в системі охорони здоров’я складається таким чином: хвора людина звер­тається до лікаря за допомогою, а вибір терапії залежить не від діагнозу чи інших об’єктивних характеристик стану пацієнта, а від того, до якої школи (наукової) зараховує себе лікар. А це не завжди доречно. Тому в реальній практичній роботі психотера­певт мусить володіти різними методами психотерапевтичного впливу на людину, вміти компонувати їх або вибирати окремі з них самостійно.

Психопрофілактична діяльність медичного психолога — це система заходів, спрямованих на зниження нервово-психічних за­хворювань, на попередження виникнення психічних захворювань. Вона включає в себе розробку і впровадження законодавчих захо­дів, спрямованих на охорону психічного здоров’я людей, покра­щання виробничих і побутових умов життя. Важливим засобом психологічної профілактики є пропаганда психогігієнічних знань і здорового способу життя. З цією метою створюються психдиспан- сери, які займаються виявленням, обліком і лікуванням захворю­вань. У їх діяльності беруть участь і медичні психологи.

Одним із важливих напрямків медичної психології є психоло­гічна і соціальна реабілітація хворих. Реабілітація полягає в про­веденні комплексу медичних, педагогічних, професійних, психо­логічних заходів, спрямованих на відновлення працездатності, особистого і соціального статусу людей, які перенесли захворю­вання. Головним в такому випадку є відновлення у людини втра­ченої активності здатності до активного життя, допомога у пра­вильній оцінці можливостей. Це випадки, коли людина довго перебувала в лікарні і втратила здатність до попереднього виду діяльності, за рахунок чого з’являється підвищена тривожність, психологічна напруга. В якості психопрофілактичного і реабілі­таційного засобу може бути використане санаторно-курортне лі­кування, де застосовуються не тільки фактори природи — сприя­тливий клімат, мінеральні води, лікувальні грязі, а й фізіотерапія, лікувальна фізкультура, масаж та ін.

Реабілітаційна робота медичного психолога необхідна в ро­боті з інвалідами дитинства, які стали такими в результаті травм і тяжких захворювань. Ця категорія людей потребує од­ночасно психологічної і соціальної реабілітації та адаптації до умов життя в тому середовищі, де вони проживають. Психоло­гічні наслідки, які пов’язані з одержанням інвалідності, про­блеми соціально-психологічної їх адаптації вивчені ще дуже мало, як зазначається у психологічному довіднику кінця XX ст. [85, 617—618].

В останні рр. медичні психологи все частіше залучаються до участі у наукових і практичних дослідженнях із посттравматич­ними стресами. Сюди відносяться стресові стани людей через зе­млетруси, пожежі, аварії, насильства, загрози життю, військові конфлікти. У цих випадках психологічна допомога відіграє вирі­шальну роль, тому що посттравматичним стресом називають емоційні, особистісні, поведінкові зміни, які з’являються у люди­ни після виходу із травматичної ситуації. Психологічна допомога необхідна, тому що у свідомості людини певний період весь час відтворюються образи і хвилювання, пов’язані з травмою, підви­щується фізіологічна і психологічна збудженість, яку треба зни­зити або довести до норми.

Найбільш приорітетними сферами діяльності медичного пси­холога, за висновками Є.В.Щедріної [98, 177—179], в останні рр. визнані такі:

1. Робота в галузі охорони материнства і дитинства.

2. Галузь експериментальної медицини (допомога людям, які потрапили у стихійні катастрофи та ін.).

3. Служби, пов’язані з наданням медичної допомоги в лікар­нях людям з соматичними захворюваннями.

4.Робота медичних психологів в онкологічних, психоневроло­гічних диспансерах.

Найбільш актуальними і перспективними завданнями розвит­ку медичної психології і медичної психологічної служби В.В.Гульдан і Ю.В.Назаренко [19] називають такі:

1. Створення дитячої і підліткової медико-психологічної слу­жби, бо медичні психологи беруть участь у диспансеризації дітей і підлітків для своєчасного виявлення і корекції затримок і пору­шень психічного розвитку.

2. Розвиток позалікарняної медико-психологічної допомоги, завданням якої є виявлення і психологічна корекція психосома­тичної і соматопсихологічної патології, нервово-психічних роз­ладів, передхворобливих станів, які вимагають медико-психоло- гічної допомоги.

3. Створення служби медико-психологічної реабілітації хво­рих з соматичною, неврологічною і нервово-психічною патологі­єю. В цих службах медичні психологи розв’язують такі завдання: нейропсихологічна і патопсихологічна діагностика порушених психічних і мозкових функцій, втрачених певних особистісних якостей та їх відновлення; діагностика охоронних сторін особис­тості з метою їх активізації в процесі відновлювального лікуван­ня; діагностика і психокорекція функціональних розладів, участь у розв’язанні завдань трудової експертизи.

4.Створення служб екстреної медико-психологічної допомоги для надання термінової професійної допомоги людям, які пост­раждали в технологічних катастрофах, аваріях на транспорті або на виробництві, при спробі самогубства, від кримінальних пося­гань або стали жертвами соціальних конфліктів. Експрес- діагностика реактивних станів у потерпілих — найперше завдан­ня медичного психолога, пов’язане з попередженням паніки у людей, які потребують термінової медико-психологічної і психіа­тричної допомоги.

Питання для самоконтролю:

1. Що вивчає медична психологія?

2. Які вчені і практики зробили вагомий внесок у первинний розвиток медичної психології?

3. У чому полягає завдання медичної психології як приклад­ної науки?

4. Які основні розділи клінічної психології?

5. Що таке раціональна психотерапія?

6. У чому полягає сутність психоаналізу як методу психо­терапії?

7. В яких закладах можуть працювати медичні психологи?

8. Які напрямки розвитку психологічної служби на даний час є найбільш актуальними і перспективними?

Завдання для самопідготовки

1. Охарактеризуйте етапи виділення медичної психології як галузі прикладної психології у самостійну науку.

2. Охарактеризуйте основні методи клінічної психодіагно­стики.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий