Поняття та види научіння

Необхідно розрізняти поняття “научіння”, „учіння” та „навчання” за змістом та за різної психологічною природою процесів їх перебігу як діяльності.

Научіння — це процес і результат придбання індивідуального досвіду. Научіння включає два процеси, які здійснюються несвідомо: засвоєння змісту матеріалу та його закріплення через мимовільне запам’ятання. Научіння властиве як людині, так і тваринам, але має різне значення. У людині це пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної та теоретичної діяльності. Для тварин научіння трактується як інтенсивний процес зміни природженого видового досвіду та пристосування цього досвіду до конкретних умов існування.

Научіння може здійснюватися на різних рівнях залежно від того, який його нервовий механізм і наскільки важливими і складними є психічні структури, що в ньому приймають участь.

Деякі види научіння реалізуються вже на рівні рецепторів або спиного мозку, для інших необхідна участь підкоркових структур. Деякі форми научіння здійснюються автоматично і мимовільно, інші вимагають такого програмування, на яке може бути здатний лише високо розвинутий мозок вищих ссавців і особливо людини.

Визначають три категорії (види) научіння, які розрізняються мірою участі в них організму як цілого.

I. Научіння реактивним формам поведінки, в якому організм пасивно реагує на будь-які зовнішні фактори, внаслідок чого у психіці відбуваються мимовільні зміни.

II. Научіння оперантним формам поведінки, в якому організм активно взаємодіє з оточенням, через що встановлюються нові зв’язки між різними ситуаціями, внаслідок цього організм змінює свою поведінку.

III. Когнітивні форми научіння — вироблення поведінки із застосуванням мислення (відбувається оцінка ситуації з урахуванням минулого досвіду та її можливих наслідків).

Научіння реактивним формам поведінки – процес, при якому організм пасивно реагує на будь які зовнішні фактори, внаслідок чого в організмі начебто непомітно і більш менш мимовільно виникають зміни нейронних ланцюжків і формуються нові відбитки пам’яті.

Реактивну поведінку можна визначити як реакцію організму на той чи інший подразник або ситуацію.

Форми вироблення реактивної поведінки: габітуація і сенсибілізація; імпринтінг; утворення умовних рефлексів.

Габітуація та сенсибілізація.

Це примітивні види научіння, при яких в організмі виробляється відносно стійка та постійна реакція на стимули, що повторюються. Ці дві первинні форми научіння виявляються у зміні міри активації організму даним стимулом: у випадку звикання активація зменшується, а у випадку сенсибілізації – збільшується.

Звикання настає, коли організм (внаслідок змін на рівні рецепторів або ретикулярної формації) навчається ігнорувати якийсь подразник, що постійно повторюється, але за умов, що цей подразник не має значення для тієї діяльності, яка в даний момент здійснюється.

Сенсибілізація – це процес, протилежний звиканню, коли повторення стимулу призводить до більш сильної активації організму, який стає все більше чутливим до даного стимулу. Внаслідок цього, що при одноразовому впливі не викликав ніякої реакції, при повторенні починає стимулювати ту чи іншу поведінку.

Імпринтінг

Це один з реактивних видів научіння, який характеризується генетично запрограмованим та незворотнім формуванням прихильності новонародженого малюка до першого рухомого об’єкту, який потрапляє в коло його зору на перших етапах життя.

Механізм імпринтінгу є проміжним між механізмами інстинкту та умовного рефлексу. З одного боку – це генетично запрограмована реакція на певний подразник, з іншого боку – така реакція в конкретних умовах може відбутися на зовсім сторонній випадковий подразник за умов, що він має відповідну властивість.

Так, наприклад, у новонароджених виводкових птахів імпринтінг може бути викликаний будь-яким об’єктом, що рухається (людина, будь-який неживий предмет), хоча генетично передбачено, що цим рухомим об’єктом має бути їхня мати.

Умовні рефлекси

Це форми поведінки, які виникають внаслідок формування зв’язку між специфічним стимулом, що викликає той чи інший вроджений рефлекс, та будь-яким індиферентним стимулом. Як наслідок індиферентний подразник сам собою починає викликати даний рефлекс.

На момент народження в людини вже мається ряд вроджених рефлексів (наприклад хапальний, колінний тощо). Для їх виявлення не потрібно ніякого попереднього досвіду і ніяких інших умов, окрім специфічного стимулу. Інакше кажучи, це безумовні рефлекси (інстинкти) – вони автоматично включаються у відповідь на певні подразники, які теж називаються безумовними.

Однак, коли одночасно зі специфічним подразником діє інший подразник, що не має нічого спільного з інстинктивною поведінковою реакцією. Якщо такий зв’язок між двома подразниками часто повторюється, то індиферентний подразник сам собою починає викликати цей безумовний рефлекс.

У такому випадку цей подразник називається умовним, а рефлекторна реакція на нього – умовним рефлексом.

Необхідною умовою підтримання умовного рефлексу є позитивне підкріплення, тобто підтримання безумовної реакції.

Такий механізм мають багато форм поведінки людини, що утворюються в процесі життя.

Научіння оперантним формам поведінки – це процес формування дій, для вироблення яких необхідно, щоб організм активно взаємодіяв з оточенням і таким чином встановлював зв’язки між різними ситуаціями.

У таких випадках організм змінює поведінку внаслідок взаємодії із середовищем. Саме від того, які сигнали потрапляють ззовні залежить те, яка реакція організму буде закріплюватися. Перевага тієї чи іншої реакції визначається її наслідками щодо задоволення потреб або уникнення небажаної ситуації.

Форми вироблення оперантної поведінки: научіння методом проб і помилок; формування реакцій шляхом послідовних наближень; научіння через спостереження (наслідування моделі).1.Научіння методом спроб та помилок

Полягає в тому, що зустрівшись з будь-якою перешкодою, індивід здійснює спроби її подолати і при цьому, відмовляючись від неефективних дій, врешті-решт знаходить рішення задачі.

Слід зауважити, що „попадання” на ефективне рішення є випадковим. Але по мірі збільшення кількості спроб дії суб’єкта все більш зосереджуються навколо ключової дії, а кількість помилок та час на пошуки рішення значно скорочується.

Формування поведінки через послідовні наближення

Полягає в тому весь шлях від вихідної поведінки до кінцевої реакції розбивається на декілька етапів. У подальшому послідовно і систематично підкріплюється кожний з цих етапів і організм поступово приходить до кінцевої форми поведінки.

Таким чином можна пояснити, наприклад, дуже швидке научіння дитини першим словам (але це не поширюється на оволодіння мовою в цілому).

Спочатку дитячий лепет „ме”, „мо”, „ма” викликають бурхливу емоційну реакцію дорослих, яка є позитивним підкріпленням даної форми поведінки. Потім підкріплюються лише звуки „ма”, а далі – сполучення „ма- ма”. Всі інші звуки будуть сприйматися дорослими як „дитячий лепет” у буквальному сенсі і вони поступово зникнуть.

Таким чином, внаслідок вибіркового заохочення з боку дорослих немовля відкидає ті невірні реакції, за які воно не отримає соціального підкріплення, а зберігає лише ті, які найбільше близьки до очікуваного результату.

Научіння через спостереження (наслідування моделі)

Формування нових форм поведінки індивіда на основі спостереження за іншими людьми з його близького оточення, які виступають як моделі для наслідування.

Розрізняють:

чисте наслідування, при якому індивід відтворює дії моделі, не розуміючи їх значення для неї;

вікарне научіння, при якому індивід повністю засвоює ту чи іншу форму поведінки моделі, включно також розуміння для неї наслідків цієї поведінки.

Засвоєння поведінки моделі полегшується, якщо предмет наслідування є оступним. Тобто є можливість контактувати з ним, і його поведінка зрозуміла суб’єктові.

Крім того, якщо модель за свій вчинок (навіть агресивний) отримала заохочення, то їй наслідують більш охоче, ніж у тому випадку, коли вона була покарана.

Когнітивні форми научіння зумовлюються процесами аналізу конкретної ситуації, її оцінки з урахуванням минулого досвіду та можливих наслідків. На основі такого аналізу та оцінки здійснюється свідомий вибір певного рішення або способу дій в даних обставинах.

Форми когнітивного научіння: латентне научіння; формування складних психомоторних навичок; научіння шляхом інсайту; научіння шляхом міркування

1.Латентне научіння

В процесі життя нервова система людини постійно отримує потік сигналів із оточення, які потребують певної реакції. Деякі з них сигналять чітко усвідомлюються, інші сприймаються менш чітко, а деякі, навіть не доходять до свідомості, хоча і зберігаються у пам’яті на рівні нижчих нервових центрів.

Але всі ці сигнали обробляються та перетворюються. При цьому в мозку утворюються свого роду карти оточуючого середовища, або когнітивні карти, за допомогою яких індивід визначає, які реакції будуть найбільш адекватними у будь-якій новій ситуації або при несподіваній зміні звичних обставин.

2.Формування складних психомоторних навичок

Полягає в оволодінні когнітивною стратегією, яка спрямована на вироблення чітких послідовностей рухів та їх програмування залежно від бажаного результату.

Процес формування складних психомоторних навичок складається з таких етапів (стадій):

1) когнітивна стадія, на якій вся увага зосереджена на розумінні та усвідомленні когнітивної стратегії, а рухи виконуються нечітко, повільно, з помилками і сприймаються відокремлено;

2) асоціативна стадія, на якій когнітивна стратегія вже зрозуміла, рухи усвідомлюються як єдиний акт і автоматизуються, а пізнавальна активність при цьому знижується;

3) автономна стадія, на якій рухи стають автоматичними, безпомилковими, а зосередженість на їх виконанні – все меншою, через що увага може бути зосередженою на зовнішніх умовах та обставинах.

3.Научіння шляхом інсайту

Займає проміжне положення між латентним научінням та творчістю. З латентним научінням воно подібне у тому, що при інсайті певна інформація не організована і не систематизована у пам’яті, об’єднується і використовується в новій ситуації. З творчістю інсайт подібне у тому відношенні, що задача, яка виникла в такій ситуації, вирішується оригінально, а ідея виникає спонтанно.

4.Научіння шляхом міркування

Це формування нових форм поведінки та прийняття рішень, коли будь- яка задача не може бути розв’язана звичним способом і для неї немає прийнятого типового рішення, яке можна використати відразу.

Такий процес здійснюється у два етапи:

1) спочатку розглядаються дані, що маються, та між ними встановлюються зв’язки;

2) потім висуваються гіпотези, які більш-менш систематично перевіряються подумки; гіпотези, які будує індивід пов’язані з його досвідом, і чим багатший цей досвід, тим більш різноманітні гіпотези і тим більше шансів знайти серед них вірну.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий