Новоутворення та криза “новонародженості” (Павелків Р.В.)

Павелків Р. В.,  Цигипало О. П. Дитяча психологія. Навчальний посібник для ВНЗ (рек. МОН України). — К., 2010.

IMG_2560[1]Під час пологів дитина фізично відокремлюється від матері, але біологічного відокремлення від неї ще не відбувається, бо в основних життєвих функціях дитина довго залишатиметься несамостійною істотою. Основні особливості їх життєдіяльності дають підстави виокремлювати новонародженість як особливий віковий етап, наділений всіма характерними ознаками критичного віку.

Кризу новонародженості не відкрили, а обґрунтували теоретично як особливий період у психічному розвитку дитини, її ознакою є втрата дитиною ваги в перші дні після народження.

Криза новонародженості — відносно короткий період у житті дитини (1-2 місяці), який характеризується психологічними змінами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілкування з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнатального розвитку тощо.

Соціальна ситуація розвитку новонародженого неповторна. Біологічно він цілком безпорадний, не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого, тому є максимально соціальною істотою. За певної залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальністю і мінімальними засобами спілкування ґрунтується їх подальший розвиток у цьому віці.

Саме у своєрідності ситуації розвитку Л. Виготський вбачав найголовнішу особливість вікового періоду. Ця ситуація створюється завдяки тому, що, відокремлюючись від матері фізично, дитина не відокремлюється від неї біологічно. Центром ситуації розвитку новонародженого є дорослий. Більшу частину часу він спить і прокидається, щоб поїсти. Новонароджений зовсім безпорадний, без опіки і піклування дорослого може загинути. Дорослий, насамперед мати, організовує його життя у всіх аспектах: годує, викликає і підтримує активність, створює передумови для нових вражень. Тому цей період вважається перехідним між внутріутробним і позаутробним життям дитини.

Період новонародженості передвіщає початок немовлячого віку і охоплює перші тижні життя дитини. Основною його особливістю є відсутність поведінки, дитина проявляє лише її інстинктивні форми — безумовні рефлекси.

Безумовні рефлекси — спадкова форма реагування на впливи зовнішнього світу або на зміни внутрішнього середовища організму.

З ростом і розвитком інстинктивні форми поведінки зникають, що відкриває можливості для формування нових (соціальних) форм поведінки.

Передумовою формування умовних рефлексів є зорове і слухове зосередження на обличчі і голосі матері, яке виникає під час годування дитини груддю. Надалі воно супроводжує всі багатогранні власне людські форми поведінки.

Центральним і основним новоутворенням періоду новонародженості є індивідуальне психічне життя. Йдеться про те, що в період новонародженості дитина існує індивідуально, відокремлено від організму матері, зливається із соціальним життям людей, які її оточують. Крім того, індивідуальне життя як перша і найпримітивніша форма соціального існування є психічним життям, бо тільки воно може бути частиною соціального життя близьких людей.

Новонародженому притаманне лише зародження психічного життя (виразність рухів, стан радості і суму, гніву і страху, здивування і роздумів; інстинктивні рухи, пов’язані з голодом, ситістю, задоволенням тощо). Ці прояви можна спостерігати відразу після народження. Психічне життя новонародженого має дуже своєрідний характер, про що свідчать: недиференційованість і нерозчленованість переживань (своєрідне поєднання потягу, афекту і переживання; невміння виокремити себе і свої переживання серед об’єктивних речей, нездатність диференціювати соціальні і фізичні об’єкти; нерозчленованість сприймання ситуації загалом).

На основі первісно аморфного сприймання ситуації загадом відбувається розрізнення дитиною більш або менш обмежених явищ, які вона сприймає як особливу якість на цьому фоні. Закон структурності (розрізнення фігури і фону) є, на думку Л. Виготського, найпримітивнішою особливістю психічного життя, вихідним пунктом подальшого розвитку свідомості. Критерієм визначення вікової межі періоду новонародженості він пропонував брати ступінь соціального розвитку дитини. Новонароджений ще не має жодних специфічних форм соціальної поведінки. Його психічне життя пов’язане переважно з підкорковими відділеннями мозку.

До кінця 1-го — початку 2-го місяця у психічному і соціальному житті дитини настає переломний момент, що проявляється в її специфічній реакції на людський голос. Суттю реакції є усмішки у відповідь на розмову дорослої людини. Наприкінці 1-го місяця крик однієї дитини може зумовити відповідний крик іншої. Така реакція є верхньою межею періоду новонародженості, який знаменує початок нового вікового етапу розвитку дитини.

Сутність ситуації розвитку у період новонародженості характеризується фізичним відокремленням від організму матері, інтелектуальними формами поведінки, які переходять у соціальні, зародженням психічного життя. Центральним новоутворенням цього періоду є поява комплексу пожвавлення — позитивної емоційно-дійової реакції новонародженого (посмішка, інтенсивні рухи ніжками та ручками, гуління) на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.

Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення кризи та періоду новонародженості, на зміну якому приходить нова стадія розвитку — стадія немовляти. Приблизно це відбувається у період від двох тижнів до двох місяців життя дитини (цей час є індивідуальним).

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий