Психосоціальна допомога дітям, які пережили насильство в сім’ї (Альона Горай)

Дисципліна і порядок у сім’ї … мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості та виключають приниження честі та гідності дитини.

ЗУ «Про охорону дитинства», ст.10

 ВСТУП. Сьогодні дуже часто ми говоримо про те, що насильства в сім’ї не повинно бути. Проте майже так само часто чуємо про випадки вчинення насильства чоловіка над жінкою, батьків над дітьми. Найстрашніше те, що рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки щодо своїх однолітків. Жорстоке ставлення до дітей визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості.

ЩО ТАКЕ СІМЕЙНЕ НАСИЛЬСТВО? Ідеальна сім’я уявляється ледь не раєм, в якому можна сховатися від небезпек незнайомого світу. Проте для багатьох сімей реальністю є постійні випадки насильства, а рідний дім стає більш небезпечним, аніж вулиця. Як зауважує А. В. Мірошниченко, вірогідність отримати травму від близької людини іноді набагато вища, ніж від незнайомця. Адже дуже багато людей стикаються з тим, що удома, за закритими дверима, їх чекає приниження, ізоляція від друзів і родичів, реальні фізичні ушкодження або загроза їх отримання, сексуальне примушення [[1]]. Все описане вище – це приклади домашнього насильства, яке включає також подружні фізичні та сексуальні образи, побиття, психологічний тиск, жорстоке ставлення до дітей.


[1] Мірошниченко А. В. Насильство в сім’ї [Електронний ресурс] / А. В. Мірошниченко  // Правова освіта. Сайт Головного управління юстиції у Кіровоградській області. – Режим доступу : http://pravovaosvita.ucoz.ua/publ/nasilstvo_v_sim_39_ji/1-1-0-13

__________________________________________________________

Таким чином, сімейне насильство це ситуації, що постійно повторюються, коли один із членів сім’ї контролює або намагається повністю підпорядкувати іншого, що веде до спричинення психологічного, соціального, економічного, сексуального або фізичного збитку одному або декільком членам сім’ї [[1]].

О. Науменко звертає увагу на низку закономірностей, які описують проблему сімейного насильства, що зустрічається в соціальних групах різного рівня доходів, освіти, релігійних поглядів. Зокрема: присутність у стосунках одного виду насильства підвищує вірогідність прояву інших форм сімейного насильства; сімейне насильство в усіх його формах включає елементи контролю і придушення з боку того, хто його здійснює; сімейне насильство є дуже сильним психотравмуючим чинником і веде до значних змін поведінки і психічного стану потерпілих [[2], с.4].

У той же час, сімейне насильство неоднорідне і може бути розподілено на низку специфічних категорій: жорстоке ставлення до дітей з боку батьків, бабусь і дідусів, інших родичів, вітчима або мачухи, а також партнерів одного з батьків (тобто вони не вступали в шлюб, але можуть проживати разом).

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РИЗИКУ БАТЬКІВСЬКОГО НАСИЛЬСТВА. Дослідниками виявлено деякі типові риси «агресорів». Зокрема, О. Науменко [[3]] наводить дані, що це люди, які, як правило, і самі піддавалися насильству в дитинстві, вони володіють низькою самооцінкою, звинувачують інших у діях, які здійснюють самі (наприклад, невірні чоловіки приписують дружині постійні зради – або навпаки). Часто вони не усвідомлюють, що їхні агресивні дії мають для жертви серйозні наслідки, проте добре розуміють, що до кого можна і до кого не можна проявляти агресію. «Домашні ґвалтівники», як правило, у суспільстві або на хорошому рахунку, або, як кажуть, «ніколи не притягувалися», якщо це чоловік – він традиційний у поглядах на сім’ю і домінуючу роль у ній чоловіка (як і в усьому суспільстві).

Згідно із дослідженнями Н. К. Асанової, батьки, котрі б’ють своїх дітей, характеризуються як імпульсивні, незрілі, ригідні, залежні та нарцистичні, відгороджені від сім’ї, друзів, часто відчувають подружні труднощі [[4]].


[1] Коваль Л. Г. Соціальна педагогіка. Соціальна робота : навч. посібник / Л. Г. Коваль, І. Д. Зверєва, С. Р. Хлєбік. – К., 1997. – 392 с.

[2] Науменко О. Про насильство в сім’ї / О. Науменко // Психологічна газета. – 2010. – № 9. – С. 3-8.

[3] Науменко О. Про насильство в сім’ї / О. Науменко // Психологічна газета. – 2010. – № 9. – С. 3-8.

[4] Руководство по предупреждению насилия над детьми / под ред. Н. К. Асановой. – М., 1999. – 347 с.

________________________________________________________

В. Стіл підкреслює, що більшість батьків, які жорстоко поводяться з дітьми, часто переживали фізичне жорстоке ставлення, відкидання, депривацію і зневагу з боку батьків у період свого дитинства [[1]]. Простежується також значний зв’язок між фізичним насильством і алкоголізмом, наркоманією. Так, інцест спостерігається в сім’ях, серед яких було 35% алкоголіків.

О. С. Мартинова наголошує, що у випадках інцесту у батьків-насильників спостерігалися глибокі психо-сексуальні порушення, садизм, фетишизм, незвичайні форми статевого акту, епізоди гомосексуалізму і трансвестизм [[2]]. Відсутність бажаного задоволення від цих форм сексуальної активності штовхала їх на здійснення інцесту.

Т. М. Журавльова, Т. Я. Сафонова, Є. І. Цимбал виокремлюють також низку особливостей поведінки дорослих, які дозволяють запідозрити психічне насильство щодо дитини: небажання втішити дитину, яка цього потребує; образа, лайка, звинувачення або публічне приниження дитини; постійне надкритичне ставлення до неї; негативна характеристика дитини; ототожнення дитини з ненависним або нелюбим родичем; перекладання на неї відповідальності за свої невдачі; відкрите висловлення нелюбові та ненависті до дитини [[3]].

Н. К. Асанова описує особливості поведінки дорослих, які дозволяють запідозрити фізичне насильство: нез’ясовне відстрочення звернення батьків дитини по допомогу до лікувальної установи у зв’язку з пошкодженням; в історії, що повідомляється, є суперечності; отримані фізичні пошкодження не відповідають історії, розказаній дитиною або особою, котра доглядає за нею; має місце історія повторних підозрілих пошкоджень; батько пояснює, що дитина сама заподіяла собі пошкодження; дитина багато разів поміщалася до різних педіатричних установ для лікування пошкоджень; дитина звинувачує батьків або опікунів у спричиненні їй ушкодження; у батьків мали місце ушкодження в дитинстві; батьки демонструють нереалістичні чи передчасні надії щодо своєї дитини [[4]].


[1] Рутман А. Оказание медико-психологической и правовой помощи детям и подросткам, пострадавшим от насилия. Методические рекомендации / Александр Рутман. – Ярославль, 1996. – 138 с.

[2] Мартынова О. С. Психологическая помощь детям – жертвам сексуального насилия [Электронный ресурс] / Ольга Сергеевна Мартынова // Международный проект PsyOnline. Проект «Доверие» – Режим доступа : http://www.psyonline.ru/article/violence/69096/

[3] Журавлева Т. М. Помощь детям – жертвам насилия / Т. М. Журавлева, Т. Я. Сафонова, Е. И. Цымбал. – М. : 2006. – 112 с.

[4] Руководство по предупреждению насилия над детьми / под ред. Н. К. Асановой. – М., 1999. – 347 с.

________________________________________________________

Т. В. Гончарова також підкреслює, що ризик насильства щодо дитини зростає, якщо агресор (хтось із батьків) і жертва (дитина) мають певні фізичні, психологічні чи поведінкові особливості і здатності налагоджувати комунікацію з дитиною [[1], с.48].

РІЗНОВИДИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ ТА ЇХ ОЗНАКИ. Як зазначає О. М. Александрова, існування феномена насильства щодо дітей, а особливо сімейного насильства над дітьми, в більшості країн було визнане тільки у другій половині XX ст. [[2]]. Так, у США тільки в середині 1960-х рр. були затверджені закони, що передбачають юридичну відповідальність батьків за насильство над дітьми і зневагу батьківськими обов’язками; вслід за цим з’явилися перші психологічні дослідження наслідків биття дітей. Таке пізнє звернення психології до цієї теми обумовлено культурно-історично. Зокрема, аж до початку XX ст. в суспільстві була поширена думка, що діти – всього лише вид власності дорослих. До дітей відносилися як до мініатюрних, неповноцінних людей упродовж усієї історії людства. Філософи, за виключенням, мабуть, Ж.-Ж. Руссо, не торкалися питань дитячого мислення. Ця точка зору стала поступово відмирати тільки починаючи з епохи Відродження, коли батьки позбавилися права на життя і смерть своєї дитини, але в основному аж до початку XX ст. внутрішній світ дитини та її проблеми не були предметом окремого вивчення.

Слід зазначити, що поняття «жорстоке ставлення щодо дитини» включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативне звернення, що може мати на увазі, наприклад, ігнорування дитини або залучення до насильства між батьками чи іншими членами сім’ї. У цьому ж переліку знаходиться ситуація, коли дитина постійно спостерігає за насильницькими відносинами між батьками, хоча сама не є безпосередньою жертвою [[3]].


[1] Гончарова Т. В. Насильство дітей у сім’ї: умови, причини й фактори виникнення / Т. В. Гончарова // Соціальна педагогіка: теорія та практика.  – 2010. – № 4. – С. 47-53.

[2] Психология социальной работы : учеб. для вузов / О. Н. Александрова, О. Н. Боголюбова, Н. Л. Васильева и [др.] ; под ред. Марины Анатольевны Гулиной. – СПб. : Питер, 2002. – 350 с. – (Серия: Учебник нового века).

[3] Мірошниченко А. В. Насильство в сім’ї [Електронний ресурс] / А. В. Мірошниченко  // Правова освіта. Сайт Головного управління юстиції у Кіровоградській області. – Режим доступу : http://pravovaosvita.ucoz.ua/publ/nasilstvo_v_sim_39_ji/1-1-0-13

__________________________________________________________

Жорстоке ставлення до дитини і нехтування її інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті. Найбільше розповсюдження отримала класифікація насильства, яка висловлена в керівництві щодо попередження насильства над дітьми під редакцією Н. К. Асанової [[1]]. Дослідниця, виокремлює чотири основні типи насильства: фізичне, сексуальне, психологічне насильство та зневага дитиною.

Щодо фізичного насильства, то під ним розуміють нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, які завдають збиток здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства [[2]].

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, які викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини. У деяких родинах, як дисциплінарну міру, використовують різні види фізичного покарання – від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство – це фізичний напад (катування), хоча воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокуса – це використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди [[3]]. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Психологічне насильство щодо дитини О. М. Александрова [[4]] поділяє на психологічну зневагу і психологічне жорстоке ставлення.


[1] Руководство по предупреждению насилия над детьми / под ред. Н. К. Асановой. – М., 1999. – 347 с.

[2] Мірошниченко А. В. Насильство в сім’ї [Електронний ресурс] / А. В. Мірошниченко  // Правова освіта. Сайт Головного управління юстиції у Кіровоградській області. – Режим доступу : http://pravovaosvita.ucoz.ua/publ/nasilstvo_v_sim_39_ji/1-1-0-13

[3] Науменко О. Про насильство в сім’ї / О. Науменко // Психологічна газета. – 2010. – № 9. – С. 3-8.

[4] Психология социальной работы : учеб. для вузов / О. Н. Александрова, О. Н. Боголюбова, Н. Л. Васильева и [др.] ; под ред. Марины Анатольевны Гулиной. – СПб. : Питер, 2002. – 350 с. – (Серия: Учебник нового века).

_________________________________________________________

Психологічна зневага – це послідовна нездатність батьків або особи, яка здійснює догляд, забезпечити дитині необхідні емоційну підтримку, увагу, почуття надійної прихильності.

Психологічне жорстоке ставлення – це постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людської гідності, обвинувачення її в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини [[1]]. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство) передбачає відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких [[2]]. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків.

Слід наголосити на тому, що зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням із боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).


[1] Коваль Л. Г. Соціальна педагогіка. Соціальна робота : навч. посібник / Л. Г. Коваль, І. Д. Зверєва, С. Р. Хлєбік. – К., 1997. – 392 с.

[2] Мірошниченко А. В. Насильство в сім’ї [Електронний ресурс] / А. В. Мірошниченко // Правова освіта. Сайт Головного управління юстиції у Кіровоградській області. – Режим доступу : http://pravovaosvita.ucoz.ua/publ/nasilstvo_v_sim_39_ji/1-1-0-13

__________________________________________________________

Одним із проявів жорстокого ставлення до дітей є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. Її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше у порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню вагу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються [[1]].

Насильство над дітьми можна класифікувати і за такими ознаками:

–  у залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

–  за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

–  за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

–  за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – з боку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих [[2]].

Будь-який вид жорстокого ставлення до дітей веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини чи небезпека для її життя.

ПСИХІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД НАСИЛЬСТВА. Важливо помітити, що не існує стандартного опису дитини – жертви жорстокого ставлення. Діти, котрі пережили його, демонструють широкий спектр проблем і варіантів розвитку. Такі автори, як С. Буров, Ю. Онишко, Л. Смислова розглядають деякі психічні особливості дітей, які постраждали від насильства [[3]]. Вони стверджують, що практично всі діти, котрі постраждали від жорстокого і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.


[1] Стромило А. П. Насильство  над  дітьми  та  його  наслідки / А. П. Стромило, С. А. Мукомел // Вісник Черкаського університету. Науковий журнал. – 2010. – № 121. – С. 140-143.

[2] Запобігання та протидія насильству в сім’ї : методичні рекомендації для соціальних працівників. – К. : ДЦССМ, 2004. – 192 с.

[3] Методичні матеріали для працівників освіти, спрямовані на покращення алгоритму виявлення випадків насильства щодо дітей / [Авт.-упор. : Буров С., Онишко Ю., Смислова Л., Ясиновська М.]. – К., 2007. – 56 с.

__________________________________________________________

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки [[1], с.142].

Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого ставлення до дітей (дод.  Ж.1-Ж.2). Дані анкети дають змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті.

Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку знання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, але постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.

Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що спричиняє збереження і закріплення психологічних порушень, пов’язаних із насильством [[2], с. 53-74]. Особистість із низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірший за всіх». Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнене. Серед цих дітей спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самотності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства.


[1] Стромило А. П. Насильство  над  дітьми  та  його  наслідки / А. П. Стромило, С. А. Мукомел // Вісник Черкаського університету. Науковий журнал. – 2010. – № 121. – С. 140-143.

[2] Лебединский В. В. Нарушения психического развития у детей / В. В. Лебединский. – М. : Медицина, 1985. – 167 с.

_________________________________________________________

П о ч у в а ю ч и    с е б е    н е щ а с л и в и м и,    з н е д о л е н и м и,    п р и с т о с о в у ю ч и с ь    д о    н е н о р м а л ь н и х    у м о в    і с н у в а н н я,    н а м а г а ю ч и с ь    з н а й т и    в и х і д    і з    с и т у а ц і ї,    щ о    с к л а л а с я,   в о н и    і   с а м і    м о ж у т ь    с т а т и    ш а н т а ж и с т а м и.   Ц е,   з о к р е м а,   с т о с у є т ь с я    с е к с у а л ь н о г о    н а с и л ь с т в а ,    к о л и    в    о б м і н    н а    о б і ц я н к у    з б е р і г а т и    т а є м н и ц ю    і    н е    л а м а т и    з в и ч н о г о    с і м е й н о г о    ж и т т я,   д і т и    в и м а г а ю т ь    у    д о р о с л и х    ґ в а л т і в н и к і в     г р о ш і,   с о л о д о щ і,    п о д а р у н к и [[1]].

НАСЛІДКИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ У СІМ’Ї. Дитина, яка піддалася насильству, потрапляє в психотравмуючу ситуацію, що завжди пов’язано з наявністю сильного переляку. Це зумовлено тим, що, по-перше, насильство завжди раптове, по-друге, це пов’язано із загрозою життя, яку дитина у цей момент може відчувати вперше, по-третє, ситуація неконтрольована дитиною, оскільки вона не має відповідного досвіду. Ці три чинники приводять до сильного переляку. Останній, як наслідок, викликає посттравматичний стрес [[2]]. У дітей можуть спостерігатися ігри, що повторюються, в яких відображаються елементи травматичного досвіду (на характер цих ігор варто звертати увагу при проведенні ігрової терапії). Можуть спостерігатися нічні кошмари, що повторюються, інтенсивні негативні переживання супроводжувані фізіологічними реакціями при зіткненні зі стимулами, які чимось нагадують (символізують) пережиту травму. Дитина, котра пережила травму, може почати уникати всього, що якимсь чином може нагадати про неї, і навіть може не бути здатна повною мірою відновити в пам’яті те, що з нею відбулося.

Л. Трутаєва, дитячий психолог, також зауважує, що посттравматичний розлад, якщо травма не опрацьовується своєчасно, буде сильним і може стати хронічним (його наслідки супроводжуватимуть людину все життя) [[3]]. Перше, що проявляється найбільш яскраво – порушення комунікативних здібностей. Підлітки переживають відторгнення, «йдуть від світу». Потім після травми з’являється підозрілість, пильність. Вони починають бачити небезпеку там, де її немає. І дуже часто буває, що на фоні депресії розвивається депресивно-маніакальний синдром. Ще пізніше може з’явитися психосоматика, причому дуже важка, це може бути і виразка шлунку, це можуть бути і певні соматичні стани, коли діагностично ніщо не підтверджується, але при цьому людина дійсно проявляє ознаки хвороби. З роками негативний досвід дитина може перенести і в доросле життя. Наприклад, якщо насильству піддалася дівчинка-підліток, вона може знайти собі чоловіка, який весь час піддаватиме її насильству. Підліток-хлопчик теж може реагувати неадекватно: або весь час «нариватися» на те, щоб його побили, або навпаки, буде сам завдавати удару, принижувати оточуючих його побоями, або словесно. Тобто він постійно підніматиме свою самооцінку за рахунок оточуючих.

 


[1] Виявлення, попередження і розгляд насильства та жорстокого поводження з дітьми. Методичні матеріали. – К. : КАЛИТА, 2007. – 56 с.

[2] Психология социальной работы : учеб. для вузов / О. Н. Александрова, О. Н. Боголюбова, Н. Л. Васильева и [др.] ; под ред. Марины Анатольевны Гулиной. – СПб. : Питер, 2002. – 350 с. – (Серия: Учебник нового века).

[3] Трутаева Л. Помощь жертвам насилия: дети [Электронный ресурс] / Лариса Трутаева // Ветка ивы. Психологическая помощь. – Режим доступа : http://www.vetkaivi.ru/main/help_kid?id=183

__________________________________________________________

Враховуючи означене, А. В. Мірошниченко вказує, що наслідки жорстокого і неуважного ставлення до дітей можна розрізняти за часом [[1]]. До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі та сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з’являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної вразливості, неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого ставлення до дітей виокремлюються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.


[1] Мірошниченко А. В. Насильство в сім’ї [Електронний ресурс] / А. В. Мірошниченко // Правова освіта. Сайт Головного управління юстиції у Кіровоградській області. – Режим доступу : http://pravovaosvita.ucoz.ua/publ/nasilstvo_v_sim_39_ji/1-1-0-13

_______________________________________________________

Дослідниця Н. Ярославцева виокремлює наслідки жорстокого ставлення до дітей за видом насильства:

–  фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);

–  сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);

–  психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка й аутоагресія);

–  інші наслідки для здоров’я (синдром подразненого кишечнику, хвороби печінки, ішемічна хвороба серця, безпліддя тощо) [[1], с. 42].

Деякі автори вказують на те, що психологічні наслідки насильства є різними залежно від віку дитини. Зокрема, Н. К. Асановою [[2]] наводиться така класифікація:

У дошкільників, що пережили сексуальне насильство, загальними симптомами є тривога, нічні кошмари, загальний посттравматичний стресовий розлад, «уникаюча поведінка», депресія, боязкість, агресія, антисоціальна і неконтрольована поведінка, невідповідна віку сексуальна поведінка.

Для дітей шкільного віку характерні такі реакції, як страх, невротичні розлади, агресія, нічні кошмари, ускладнення в школі, гіперактивність (знаходячись у постійній напрузі удома, дитина не може стримуватися в школі, де немає людей, агресію з боку яких вона боїться) і регресивна поведінка.

У підлітків частіше спостерігалися депресії, суїцидальна та самоушкоджуюча поведінка, соматичні скарги, протиправні дії, втечі з дому і зловживання наркотичними речовинами.

Слід також наголосити на тому, що хоча насильство щодо дитини і є значним чинником ризику виникнення несприятливих наслідків для її розвитку, однак не спричиняє їх за собою зі стовідсотковою вірогідністю. Достатньо великий відсоток дітей, що пережили насильство, надалі добре адаптуються в житті і не демонструють серйозних відхилень. Такий сприятливий результат може мати місце через дію компенсаторних чинників, одним з яких є своєчасне надання кваліфікованої психосоціальної допомоги.


[1] Гайдаренко Н. В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н. В. Гайдаренко, Н. Д. Ярославцева // Актуальные проблемы современного детства : сб. науч. тр. – М., 1994. – Вып. 3. – С. 42-45.

[2] Асанова Н. К. Жестокое обращение с детьми: основные методологические вопросы, практические и правовые аспекты / Н. К. Асанова // Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н. К. Асановой. – М. : ВЛАДОС, 1997. – С. 16-45.

________________________________________________________

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї. Методологією соціально-педагогічної роботи в аспекті протидії жорстокому ставленню до дітей є концепція «допомоги для самодопомоги», яка змінює свідомість і поведінки дорослих і дітей. Ця концепція розглядає людину як суб’єкт, а не об’єкт соціальної роботи, що означає формування в неї відповідальності за своє життя, свій вибір, уміння свідомо користуватися своїми правами на основі знання про них. У «допомозі для самодопомоги» це означає:

1.  Виявлення особливостей і проблем молоді, дітей, жінок, насильників в аспекті запобігання насильству в сім’ї.

2.  Формування позитивної мотивації в людей до сприйняття соціальних послуг та стимулювання молоді до засвоєння інформації щодо проти дії насильства в сім’ї.

3.  Встановлення контакту з молоддю і членами їх сімей і надання їм соціальної допомоги, тобто такого комплексу соціальних послуг, який сприяє не тільки відмові від насильства, але й підвищенню соціального статусу молоді, її особистому розвитку на основі оволодіння знаннями про свої права, навчання вмінню ними користуватися та їх відстоювати, створення умов для їх реалізації, використовуючи при необхідності соціальну опіку і підтримку, соціальний менеджмент. Наслідком такої допомоги можуть бути: знання, що запобігають насильству в сім’ї, вміння і навички щодо критичної оцінки, прийняття рішення й управління собою в ситуаціях, які можуть призвести до насильства, негативне ставлення до насильства.

4.  Спрямування молоді до самодопомоги в напрямку запобігання насильству через надання інформаційних послуг про установи та організації, які вирішують такі проблеми [[1]].

Соціальна профілактика, згідно Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» – це робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей і молоді та запобігання такому впливу [[2]]. Завдання соціальної профілактики реалізується у світлі «допомоги для самодопомоги» в таких напрямках психосоціальної роботи з дітьми, молоддю та жінками: соціальні дослідження з проблеми; інформаційно пропагандистська робота; соціальне навчання молоді; соціальна реклама послуг суб’єктів соціальної роботи; правова освіта дітей та молоді і членів їх сімей з проблем насильства в сім’ї; допомога дітям та молоді у виробі професії, працевлаштуванні; організації волонтерського руху; організація сімейного дозвілля та відпочинку.


[1] Попередження, виявлення і подолання випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми : методичний посібник для освітян / [Авт. : Журавель Т. В., Кочемировська О. О., Ясеновська М. Е.] / [За заг. ред. Безпалько О. В.] – К. : ТОВ «К.І.С.», 2010. – 242 с.

[2] Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 серпня 2001 року №2558-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua

___________________________________________________________

Змістом первинної соціальної профілактики насильства в сім’ї є: надання інформації про насильство в сім’ї батькам, дітям, молоді, вчителям; вивчення правових норм стосовно поведінки в реальних життєвих ситуаціях, які можуть призвести до насильства; показ зразків застосування життєвих умінь та навичок щодо спілкування, знайомства, відпочинку, вибору життєвого шляху; підтримка творчої, інтелектуальної, громадської діяльності, організація сімейного дозвілля [[1]].

Методами первинної соціальної профілактики насильства в сім’ї є: інформування, приклад, переконання, навіювання, робота в громаді, мікросередовищі, сім’ї. У первинній соціальній профілактиці доцільно використовувати технологію «рівний – рівному», критичного мислення.

Вторинна соціальна профілактика застосовується до тих сімей, де зафіксовано чи спостерігається жорстоке ставлення до дітей, членів родини, домашніх тварин. Це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поведінки з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке ставлення до дитини [[2]]. Вона передбачає своєчасне виявлення таких осіб і надання їм психосоціальної підтримки і допомоги у напрямках: формування знань, життєвих умінь і навичок, необхідних для самозахисту від насильників; формування поняття про установи та організації, які допомагають потерпілим від насильства; зміна ставлення молодої особи до себе, свого місці у суспільстві, усвідомлення нею цінності свого життя і своєї ролі в ньому, а батьків – до дитини як суб’єкта власного життя.


[1] Запобігання та протидія насильству в сім’ї : методичні рекомендації для соціальних працівників. – К. : ДЦССМ, 2004. – 192 с.

[2] Свистунова С. Насилие в семье [Электронный ресурс] / С. Свистунова. – Режим доступа : http://mayak.rfn.ru/schedules/112/9458.html

___________________________________________________________

Основними методами в третинній профілактиці насильства в сім’ї є: робота в конкретному випадку, рефлексія ситуації та індивідуального розвитку, переключення і перенавчання, створення виховних ситуацій, показ перспективи, реконструкція характеру, заохочення, інформування, переконання, включення в різноманітні види діяльності і позитивно соціалізуюче середовище. У вторинній профілактиці доцільно використовувати технології особистісно-орієнтованого соціального навчання, педагогічної підтримки, педагогіки суспільства, «зміцнення сім’ї» [[1]].

Третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого ставлення, з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таку поведінку – як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо) [[2]].

Соціально-профілактична робота з батьками щодо жорстокого ставлення до дітей складається з: батьківської просвіти (права та потреби дітей, права та обов’язки батьків щодо дітей, особливості розвитку дітей, родинного виховання, жорстоке ставлення до дітей і насильство в сім’ї – його сутність, наслідки, відповідальність); формування толерантності, життєвих сімейних умінь і навичок (комунікативних, прийняття рішень, прогнозування, управління собою) [[3]].

Під час цієї роботи соціальні педагоги повинні здійснювати емоційний супровід: підбадьорювати, мотивувати, наполягати, цікавитися станом справ дитини і батьків, підкреслювати віру в існування ресурсів сім’ї, повагу до членів сім’ї; надавати поради для поточної підтримки дитини в мікросередовищі, виявлення змін у її стані.


[1] Запобігання та протидія насильству в сім’ї : методичні рекомендації для соціальних працівників. – К. : ДЦССМ, 2004. – 192 с.

[2] Свистунова С. Насилие в семье [Электронный ресурс] / С. Свистунова. – Режим доступа : http://mayak.rfn.ru/schedules/112/9458.html

[3] Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року №2789-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua

__________________________________________________________

Зміст соціально-профілактичної роботи з педагогами загальних навчальних закладів в аспекті протидії жорстокому ставленню до дітей передбачає:

–  учительську просвіту про: права та потреби дітей, відповідальність вчителів за дітей; взаємодію вчителя з сім’єю учня; права, обов’язки і відповідальність батьків за дітей; сутність жорстокого ставлення до дітей, насильства щодо дітей в сім’ї та школі, відповідальність за них; професійну педагогічну етику, суб’єкт-суб’єктне спілкування, взаємодію суб’єктів захисту прав дітей;

–  формування у вчителів умінь і навичок розпізнавати і виявляти жорстоке ставлення до дітей і насильство, толерантного ставлення до дітей з різних сімей, комунікативних умінь суб’єкт-суб’єктного спілкування, майстерності управління собою і ситуацією, розв’язання конфліктів раціональним способом (тренінги, семінари, рольові та ділові ігри);

–  усунення феномену професійного вигорання (навчання та організація правильного режиму роботи, сприяння професійного зростання, психотерапевтичні сеанси, консультації психолога, покращення психологічного клімату в колективі, створення кімнати емоційного розвантаження) [[1], c.203].

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДИТИНІ, ЩО ПЕРЕЖИЛА НАСИЛЬСТВО. Як вже було сказане вище, не існує єдиного, універсального опису дитини – жертви насильства, а отже, немає і готового рецепту для надання цим дітям психологічної допомоги. Водночас можна говорити про основні принципи роботи з дітьми, що пережили насильство. Дж. Пірс узагальнив ці принципи таким чином [[2], с.194]:

1.  Втручання повинне бути усестороннім: психолог повинен бути здатний працювати із широким спектром проблемної поведінки. Більше того, при роботі з дітьми, котрі пережили насильство, психолог може бути вимушений втручатися в умови середовища і оточення, щоб надати дитині всеосяжну допомогу. Дитину не можна розглядати в ізоляції від сім’ї. Не можна не брати до уваги соціальну ситуацію, в якій у даний момент знаходиться дитина.

2.  Втручання повинне бути орієнтоване на розвиток дитини.

3.  Втручання повинне бути спрямоване на наслідки, що виявляються в розвитку. Оскільки жорстоке ставлення може порушити здатність дитини справлятися з етапними задачами розвитку та ускладнювати досягнення і освоєння подальших етапів, психолог повинен уміти оцінювати рівень розвитку дитини.

4.  Втручання повинне відповідати етапу розвитку. Як було наголошено вище, залежно від стадії розвитку, на якій мало місце жорстоке ставлення, його психологічні наслідки можуть носити різний характер. По-друге, відомі випадки, коли дитина, що пережила насильство і отримала допомогу психолога, відчувала потребу у відновленні психотерапії в більш пізньому віці.

 


[1] Максимова Н. Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми насильства / Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна. – К. : Комітет сприяння захисту прав дітей, 2003. – 344 с.

[2] Психология социальной работы : учеб. для вузов / О. Н. Александрова, О. Н. Боголюбова, Н. Л. Васильева и [др.] ; под ред. Марины Анатольевны Гулиной. – СПб. : Питер, 2002. – 350 с. – (Серия: Учебник нового века).

_____________________________________________________________

5.  Втручання повинне враховувати рівень розвитку: стратегія кризового втручання повинна відповідати стадії розвитку дитини. Наприклад, використовування виключно мовного підходу може бути украй фруструючим для дитини молодшого віку або дитини, яка страждає затримкою розвитку. У такому разі ігрова терапія може служити добрим прикладом підходу з урахуванням розвитку дитини. Використовування того ж методу в роботі з підлітком може виявитися далеко не таким ефективним.

О. С. Мартинова наголошує, що організація психосоціальної допомоги дитині повинна здійснюватися групою фахівців (соціальний педагог, психолог, психоневролог, нейропсихолог, логопед) [[1]]. Водночас на етапі діагностики первинну роботу проводять, насамперед, психолог і соціальний педагог. Вона може бути спрямована на:

а)  виявлення ознак (фактів) зловживання або зневаги дітьми;

б)  діагностику наслідків насильства для розвитку дитини – діагностику пізнавальної сфери особистості, діагностику емоційно-особистісних відносин, діагностику акцентуації характеру і психічних відхилень.

З метою виявлення фактів зловживання або зневаги дітьми психолог може спиратися на ознаки, що можуть допомогти виявити такі факти (див. дод.Ж.2). Крім того, фахівець повинен, спостерігаючи за поведінкою дітей, пам’ятати, що предметом його спостереження мають бути різноманітні прояви, як позитивні, так і негативні. А отже те, що дитина із благополучної сім’ї, не повинно виключати із поля уваги фахівця сигналів про допомогу, які вона подає. Наприклад, Н. В. Тарабріна [[2]] з цього приводу зазначає, що діти можуть робити двозначні заяви, наприклад про «іншого маленького хлопчика, якого я знаю», описуючи свою власну ситуацію щодо цієї вигаданої дитини. Маленькі жертви можуть відтворювати сексуальні чи агресивні дії в іграх з однолітками. Це також є сигналом небезпеки, який повинен привернути увагу батьків і фахівців. Старші діти, намагаючись викрити насильство, роблять натяки про те, що відбувається, близьким друзям, соціальним працівникам, вчителям, сусідам. Підлітки можуть йти з дому без видимої на те причини, можливо, сподіваючись, що хто-небудь запитає про важкі переживання, які примусили їх піти на цей крок. Всі ці прояви стресу можуть бути свідоцтвами того, що дитина піддалася різного роду насильству.


[1] Мартынова О. С. Психологическая помощь детям – жертвам сексуального насилия [Электронный ресурс] / Ольга Сергеевна Мартынова // Международный проект PsyOnline. Проект «Доверие» – Режим доступа : http://www.psyonline.ru/article/violence/69096/

[2] Тарабрина Н. В. Практикум по психологии посттравматического стресса / Н. В. Тарабрина. – СПб : Питер, 2001. – 272 с. – (Серия «Практикум по психологии»).

____________________________________________________________

Діагностику наслідків насильства для розвитку дитини рекомендується починати з інтерв’ю – обговорення нейтральних тем, не пов’язаних із травматичною ситуацією. Це може бути школа, відносини з друзями, захоплення і т.д. Потім можна поговорити про почуття: «Що тебе робить щасливим? Що відбувається, коли тобі сумно?» І лише після того, як сформована атмосфера довіри і безпеки, можна переходити до питань, пов’язаних із можливим (перенесеним) насильством: «Що-небудь погане з тобою відбувалося? А чи було так, що з тобою робили щось, що тобі не подобалося?». Тут може допомогти «Анкета на виявлення випадків жорстокого ставлення до дітей» (див. дод.  Ж.1), доцільно також провести методику «Незакінчені речення» (дод.  Ж.3) та модифіковану методику Рене Жиля. Крім того, дітям пропонується малювати на теми: «У дитячому саду», «На вулиці, у дворі», «Сім’я», «Що мені сниться страшне або чого я боюся вдень», «Що було зі мною найгірше або найкраще», «Ким я хочу стати».

Результатом первинного обстеження є оцінка домінуючих проблем дитини і встановлення з нею і членами її сім’ї довірчих відносин. При цьому Н. В. Тарабріна наголошує: фахівцям, які працюють з дітьми, слід враховувати, що дитина може не усвідомлювати, що над нею скоюється насильство, через свій вік або інші причини [[1], с.69]. Крім того, надзвичайно важливо розуміти, що навіть у тому випадку, коли діти усвідомлюють значення скоюваних з ними дій, вони все одно не володіють достатнім досвідом, щоб передбачати всі наслідки таких дій для свого психічного або фізичного здоров’я. У зв’язку із цим, якщо у психолога-консультанта виникають підозри в серйозних когнітивних або афективних порушеннях, які лише за допомогою бесіди не виявити, тоді призначається тестування.


[1] Тарабрина Н. В. Практикум по психологии посттравматического стресса / Н. В. Тарабрина. – СПб : Питер, 2001. – 272 с. – (Серия «Практикум по психологии»).

_________________________________________________________

Зокрема, діагностика пізнавальної сфери дитини проводиться в ході бесіди з психологом з використанням тестів: на пам’ять – «Запам’ятовування 5-10 слів», пам’ять на числа (зорова); на увагу – вибірковість уваги, модифіковані цифрові таблиці Шульте, «Розплутування ліній», запам’ятовування предметів на столі, проба Когана на розподіл ознак; на інтелект – «Класифікація предметів», «Знайти спільне та відмінне», «Четвертий зайвий», «Піктограма», матриці Равена, значення прислів’їв і метафор, «Прості аналогії».

Особливості емоційно-особистісних відносин дитини з’ясовуються в бесіді з батьками, під час проведення різних ігрових методів і за допомогою низки тестів: «Методика діагностики самооцінки» Ч. Д. Спілберга та Ю. Л. Ханіна, тест Люшера, «Колірний тест відносин», «Неіснуюча тварина», «Методика багатофакторного дослідження особистості» Кеттела, «Будинок – дерево – людина», «Малюнок сім’ї».

Акцентуації характеру і наявність психічних відхилень у розвитку можна виявити у спілкуванні з дитиною, а також використовуючи такі тести: «Методика вимірювання рівня тривожності» Тейлора, «Методика диференційної діагностики депресивних станів» В. А. Жмурова або Зунге, MMPI (для підлітків) та ін.

На практичному етапі О. М. Александрова, О. М. Боголюбова, Н. Л. Васильєва, М. А. Гуліна , Н. О. Зінов’єва та Н. Ф. Михайлова пропонують використовувати низку методів роботи з дітьми – жертвами сімейного насильства [[1],  с.196-198; [2],  с.208-227]. Коротко розкриємо їх специфіку.


[1] Психология социальной работы : учеб. для вузов / О. Н. Александрова, О. Н. Боголюбова, Н. Л. Васильева и [др.] ; под ред. Марины Анатольевны Гулиной. – СПб. : Питер, 2002. – 350 с. – (Серия: Учебник нового века).

[2] Зиновьева Н. О. Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации / Наталья Олеговна Зиновьева, Надежда Федоровна Михайлова. – СПб. : Речь, 2003. – 248 с.

___________________________________________________________

Клієнтоцентрована ігрова терапія. В рамках цього підходу зі всіх можливих видів ігрової терапії використовується так звана вільна гра, яка допускає велику гнучкість і свободу дій, що, у свою чергу, сприяє більш активному самопізнанню дитини. Саме в грі дитина може продемонструвати за допомогою конкретних предметів, які виступають як символи, те, що вона коли-небудь прямим або непрямим чином відчувала. Як зауважує Г. Лендрет, гра є для дитини символічною мовою для самовираження і, маніпулюючи ігровими предметами, дитина може більш адекватно показати, ніж виразити в словах, як вона ставиться до себе, до значущих дорослих, до різних подій свого життя [[1]].

У гри як у засобу психологічного втручання є й інші переваги. По-перше, такий спосіб роботи знижує дискомфорт у дитини: всі діти уміють грати і рідко відмовляються робити це на прийомі у психолога. По-друге, якщо психолог дотримуватиметься виключно вербального рівня спілкування, то терапевтичні відносини можуть виявитися порушені: в даному випадку від дитини як би вимагається «піднятися» до рівня терапевта, а це нелогічно, адже саме психолог повинен володіти достатньою гнучкістю для пристосування до клієнта [[2]]. По-третє, як дорослий, так і дитина за допомогою символічної гри може виразити почуття, що не виражаються іншим способом. Це особливо вірно у випадках, коли ми маємо справу з жертвами насильства.

Іншим ефективним методом, доцільним у роботі з дітьми, котрі пережили насильство, є пісочна терапія, яку потрібно відрізняти від ігрової терапії з використанням піску. Як зауважує В. Оклендер, гра з піском надає дитині можливість позбулися психологічних травм за допомогою екстеріоризації фантазій і формування відчуття зв’язку і контролю над своїми внутрішніми спонуками [[3]]. Встановлення зв’язку з несвідомими спонуками та їх вираз у символічній формі полегшують здорове функціонування психіки.

Для проведення пісочної терапії використовують два дерев’яні підноси, наповнені піском (один для мокрого піску, інший для сухого), і колекцію фігурок, в яку повинні входити люди і казкові персонажі, тварини, будинки, рослини, транспортні засоби, каміння і черепашки, шишки, пера, мішура, свічки, кубики, дзеркала та інші «проективні предмети», значення яким будь-яка людина може привласнити довільно. Дитина вибирає якусь кількість фігурок і розміщує їх у підносі з піском так, як вважає за потрібне. Коли робота над підносом закінчена, психолог може попросити дитину розказати історію, пов’язану зі створеною композицією.


[1] Игровая терапия как способ решения проблем ребенка / Г. Лэндрет, Л. Хоумер, Д. Гловер, Д. Свини. – М., Воронеж, 2001. – 319 с.

[2] Винникотт Д. В. «Пигля» : Отчет о психоаналитическом лечении маленькой девочки / Д. В. Винникотт ; [перев. с англ. Л. Н. Боброва]. – М : Независимая фирма «Класс», 1999. – 176 с. – (Серия : Библиотека психологии и психотерапии).

[3] Оклендер В. Окна в мир ребенка. Руководство по детской психотерапии / Вайолет Оклендер. – М. : КЛАСС, 2010. – 336 с. – (Серия : Библиотека психологи и психотерапии. Вип. 30).

__________________________________________________________

В ході кожної зустрічі психолог повинен фіксувати вибрані дитиною предмети, відзначати їх розташування на підносі, записувати історію, яку дитина розповідає про побудовану картину, замальовувати і/або фотографувати піднос для подальшого аналізу та порівняння з минулими і подальшими підносами. Перший зі зроблених дитиною підносів прийнято вважати ескізом для всієї подальшої серії підносів: деякі важливі елементи виникатимуть і розвиватимуться в подальшій роботі. Таким елементам (або цілим мотивам) надається особлива увага в процесі інтерпретації.

Пісочна терапія може з успіхом застосовуватися в роботі з дітьми, котрі пережили насильство, але необхідно пам’ятати, що ця форма роботи відноситься до аналітичних методів психотерапії та може застосовуватися тільки фахівцями, які пройшли спеціальний курс навчання.

Серійне малювання є терапевтичним підходом, у рамках якого психолог регулярно зустрічається з дитиною і просить її «просто намалювати картинку». Дж. Аллан стверджує, що в процесі цих зустрічей формуються терапевтичні взаємостосунки між психологом і дитиною, проблеми знаходять символічний вираз у малюнках і в результаті виникає можливість зцілення та вирішення внутрішніх конфліктів [[1]]. Малювання, як спонтанне, так і спрямоване, може з успіхом застосовуватися в роботі з дітьми, що пережили фізичне або сексуальне насильство.

Н. О. Зінов’єва розглядає такі варіанти проведення малювання [[2]]:

—    запропонувати дитині намалювати найкраще, що з нею відбулося сьогодні або упродовж тижня; або намалювати найгірше, що з нею відбулося;

—    запропонувати дитині намалювати свою сім’ю; можна попросити представити членів сім’ї у вигляді образів тварин; намалювати свою сім’ю в якій-небудь обстановці;

—    запропонувати намалювати саму себе; саму себе через якийсь час;

—    запропонувати намалювати свого кращого друга; близького дорослого;

—    запропонувати намалювати своє бажання, свою мрію;

—    використовуючи вирізки з журналів, створити колаж про саму себе;

—    намалювати дорогу свого життя: перешкоди, бар’єри, місця для відпочинку і т.д.; показати, де на цій дорозі дитина знаходиться зараз і де хотіла б виявитися;

—    психолог малює лінію (пряму, криву, зигзаг) і просить дитину створити з цієї лінії малюнок; потім дитина малює, а психолог закінчує малюнок;


[1] Аллан Дж. Ландшафт детской души (юнгианское консультирование в школах и клиниках) / Дж. Аллан. – СПб.-Минск : Дилог-Лотаць, 1997. – 256 с.

[2] Зиновьева Н. О. Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации / Наталья Олеговна Зиновьева, Надежда Федоровна Михайлова. – СПб. : Речь, 2003. – 248 с.

____________________________________________________________

Після проведення малювання доцільно попросити дитину поділитися своїми відчуттями і переживаннями під час процесу малювання; попросити дитину розказати про вже закінчений малюнок. Слід сконцентрувати увагу дитини на якихось деталях малюнка: «Про що думає це кільце?», «А що воно збирається робити» і т.д. При необхідності можна поставити запитання: «На кого ти найбільше схожий на цьому малюнку?». Варто також запропонувати дитині провести діалог між двома частинами малюнка, наприклад, між машиною і дорогою, між щасливим чоловічком і нещасним чоловічком.Можна запропонувати дитині звернути увагу на вибрані нею кольори: «А що яскраві (або темні) кольори означають для тебе?», «Схоже на те, що для тебе було дуже важливо зафарбувати це чорним кольором. Чому?». Працювати над ідентифікацією дитини у міру опису їм малюнка: «В яких ситуаціях ти відчувала себе так?», «Що схоже було (або є) в твоєму житті на події, зображені на малюнку?».

Можливо також застосовувати техніку «Намалюй сон», коли психолог малює фігурку дитини, що лежить у ліжку, і примальовує до неї велику мильну бульбашку [[1]]. Потім психолог говорить: «Це хлопчик, якого звуть Назар, – можливо, це навіть ти, – і йому сниться поганий сон. Не міг би ти намалювати мені цей сон?» Зв’язавши малюнок, що зображає поганий сон, з реальними життєвими подіями, такими, як сварки батьків, сцени насильства, можна допомогти дитині зрозуміти значення її смутку. Таке розуміння часто приносить полегшення.


[1] Шерман Р. Структурированные техники семейной и супружеской терапии. Руководство / Роберт Шерман, Норман Фредман. – М. : Независимая фирма «Класс», 1997. – 336 с. (Серия «Библиотека психологии и психотерапии». Вып. 28).

____________________________________________________________

Крім того, психолог з відома дитини пропонує показати малюнок страшного сну батькам, оскільки це може допомогти їм зрозуміти її почуття і проблеми. При цьому аналізується взаємозв’язок малюнка із сімейними проблемами. Це обговорення може зробити істотний вплив на батьків, оскільки часто вони не усвідомлюють своєї участі у створенні труднощів у житті дитини.

При роботі з дітьми, що піддаються насильству зі сторони батьків, доцільно також використовувати рольові ігри за такими варіантами:

1.  Рольові ігри, що визначають існуючу проблему. Дітям, особливо тим, хто пережив насильство, важко описати словами, що відбулося в конкретній ситуації, тим більше якщо це пов’язано з батьками, вчителями або однолітками. Жертви насильства часто не здатні побачити, яким чином їх конкретні дії викликають небажану реакцію оточуючих. Саме програвання своєї ролі допомагає дітям усвідомити свої дії.

2.  Зміна ролей. Не варто питати дитини «А що б ти відчувала, якби була на його місці?». Діти приблизно до 8-річного віку не здатні в думках поставити себе на місце іншої людини. Використовування рольової гри, коли дитині пропонується зіграти роль іншої людини, дозволяє їй краще зрозуміти, що оточуючі бачать, чують і розуміють.

3.  Рольова гра як репетиція поведінки. Дітям легше пробувати нові дії в реальних умовах після того, як вони програють ситуацію в безпечній, комфортній обстановці і поступово навчаються новій, більш конструктивній поведінці [[1]].

При використанні елементів ігротерапії при роботі з дітьми, які пережили ситуації насильства зі сторони батьків, можна спиратися на роботи Г. Лендрета [[2][3]]. У них сформульовані діагностичні критерії, за якими можна визначити ступінь емоційного дискомфорту, соціальної неадекватності та відходу у фантазії у дитини. Автор наводить методики діагностика наслідків сексуального і фізичного насильства, а також описує використовування недирективної гри з дітьми, котрі пережили різного роду травми.


[1] Групповая психотерапевтическая работа с детьми, пережившими насилие / Дж. Г. Мэнделл и [др.] ; пер. с англ. Байгузов А. В. – М. : Генезис.1998. – 160 с.

[2] Игровая терапия как способ решения проблем ребенка / Г. Лэндрет, Л. Хоумер, Д. Гловер, Д. Свини. – М., Воронеж, 2001. – 319 с.

[3] Новые направления в игровой терапии : проблемы процесс и особые популяции / Гарри Л. Лэндрет (ред.) ; Л. Р. Мошинская (пер.с англ.). – М. : Когито-Центр, 2007. – 478 с. – (Мастер-класс).

_________________________________________________________

Важливе місце в роботі з дітьми, котрі пережили насильство, має використовування казок та історій. Це зумовлено тим, що казка може допомогти у встановленні контакту з дитиною або групою дітей. На мові казки можна почати розмову про щось складне для розуміння дитини. Д. Бретт, автор книги «Жила була дівчинка, схожа на тебе…» [[1]], вказує, що у казці герой максимально наближений до дитини, з якою належить працювати, але не ідентичний їй. Схожість повинна сприяти ідентифікації дитини з героєм, який в казці знаходить шляхи і способи розуміння та вирішення своїх труднощів і конфліктів. Кожна казка складається для конкретної дитини і спрямована на вирішення існуючих у неї проблем.

Застосування подібних історій в роботі з дітьми, що пережили жорстоке ставлення, може виявитися ефективним, оскільки дозволяє зрозуміти і виразити почуття та думки, про які важко говорити, може навчити способам захисту від насильства, допомогти встановити довірчі, безпечні відносини.

Методика роботи з казками представлена, зокрема, у роботах Т. Д. Зінкевич-Євстігнєєвої [[2];  [3]], С. А. Черняєвої [[4]].

ПОРАДИ ПЕДАГОГУ, ЯКИЙ СТИКАЄТЬСЯ З ВИПАДКАМИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ. Необхідно відзначити, що тема насильства над дітьми зі зрозумілих причин сприймається людьми, які особливо зіткнулися з нею вперше, як украй важка. В результаті багато хто відмовляється вірити в існування такої проблеми і сприймає її як надуману. Це дуже небезпечне уявлення, оскільки фактично позбавляє дитину, що пережила чи переживає насильство, можливості звернутися за допомогою і отримати її. Саме тому такі дослідники питань попередження, виявлення і подолання випадків жорстокого ставлення до дітей, як Т. В. Журавель, О. О. Кочемировська та М. Є. Ясеновська [[5]], у ситуації, якщо дитина повідомляє про насильство, рекомендують:

1.  Поставитися до дитини серйозно.

2.  Спробувати зберігати спокій.

3.  Заспокоїти та підтримати дитину словами: «Добре, що ти мені сказала. Ти правильно зробила»; «Ти в цьому не винна»; «Не ти одна потрапила в таку ситуацію, це трапляється також і з іншими дітьми»; «Мені треба сказати декому (соціальному працівникові) про те, що це трапилося. Вони захочуть задати тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти почувала себе у безпеці». Доречно пам’ятати, що дитині можна показати, що ви розумієте її почуття з цього приводу, але не варто залишати дитині вибору. Слід сказати дитині: «Бувають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано».

4.  Не думати, що дитина обов’язково ненавидить свого кривдника або гнівається на нього (він може виявитися членом родини, батьком або опікуном).

5.  Терпляче відповідати  на питання та розвіювати тривоги дитини.

6.  Стежити за тим, аби не давати обіцянок, які не можна виконати. Наприклад: «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять». Якщо дитина звернулася за допомогою у приміщенні класу, то необхідно показати, що її прохання взято до уваги, та організувати якнайшвидше розмову з дитиною на одинці. Наприклад: «Це дуже серйозно. Давай ми з тобою поговоримо про це на найближчій перерві (під час перерви на обід тощо)».


[1] Бретт Д. «Жила-была девочка, похожая на тебя…» : Психотерапевтические истории для детей / Дорис Бретт ; перевод с англ. Г. А. Павлова. – М. : Независимая фирма «Класс», 1996. – 224 с. – (Серия «Библиотека психологии и психотерапии». Вып. 14).

[2] Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Практикум по сказкотерапии / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева. – СПб : Речь, 2000. –310 с.

[3] Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Путь к волшебству. Теория и практика сказкотерапии / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева. – СПб. : Златоуст, 1998. – 352 с.

[4] Черняева С. А. Психотерапевтические сказки и игры / Светлана Анатольевна Черняева. – СПб. : Речь, 2002. – 168 с.

[5] Попередження, виявлення і подолання випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми : методичний посібник для освітян / [Авт. : Журавель Т. В., Кочемировська О. О., Ясеновська М. Е.] / [За заг. ред. Безпалько О. В.] – К. : ТОВ «К.І.С.», 2010. – 242 с.

___________________________________________________________

Процедура повідомлення про випадки жорстокого ставлення до дітей:1.  Повідомити директора про те, що дитина розповіла про насильство.

2.  Повідомити владу самим, якщо представники адміністрації відсутні.

3.  Уточнити конфесію (релігійну приналежність) дитини, якщо у районі діє більше, ніж одна організація захисту дітей (ОЗД), з якою можна зв’язатися.

4.  Простежити, щоб працівників ОЗД проінформували про те, скільки часу вони мають у своєму розпорядженні, щоб вони могли розраховувати свої дії.

5.  Зачекати з повідомленням батьків доти, доки директор і співробітники міліції або ОЗД не визначать найкращий час і спосіб, щоб це зробити.

6.  Планувати подальші дії разом зі співробітниками міліції або ОЗД. З’ясувати, чи збираються вони приїхати до школи або до дому до дитини і коли саме, чи обмежаться вони тільки консультуванням.

7.  Повідомити міліції або ОЗД всю інформацію, що стосується дитини та її родини, яка може допомогти при плануванні подальших дій.

8.  Залишатися з дитиною, поки співробітники міліції або ОЗД не приїдуть до школи, розуміючи , що дитині необхідна підтримка.

9.  Запитати дитину, чи не бажає вона, щоб разом із нею залишився хтось із дорослих для підтримки при розмові з міліцією чи ОЗД. Сказати дитині про те, з ким вона може залишитися. Поважати бажання дитини – дитина може захотіти, а може й не захотіти, щоб з нею був хто-небудь дорослий.

10.  Проконсультуватися з міліцією та ОЗД перед тим, як відпустити дитину додому на обід або після школи, якщо їх представники ще не поговорили з дитиною.

11.  Обговорити зі співробітниками ОЗД та міліцією, якою інформацією можна поділитися з дитиною та її батьками, якщо вони ще не опитали дитину.

12.  Якщо дитина повідомила, що її кривдник інший учень, уживати тих самих заходів. Спочатку проконсультуватися з міліцією або ОЗД, перш ніж поговорити з цим учнем або його батьками. Тільки міліція або ОЗД може спілкуватися з тим, кого обвинуватила дитина.

Після розкриття випадків жорстокого ставлення до дітей:

1.  Поговорити з колегою або з кимсь іншим, кому ви довіряєте, про свої відчуття. Такі випадки завжди важко пережити, а вам теж потрібна підтримка.

2.  Довідатися, чи зможете ви одержати інформацію про стан розслідування, про вжиті заходи тощо, і якщо зможете, то як.

3.  Підтримувати зв’язок з дитиною, якій необхідна постійна підтримка, наприклад, сказати їй: «Якщо захочеш поговорити, я у твоєму розпорядженні».

4.  Поважати право дитини на усамітнення, не викриваючи її іншим шкільним працівникам та учням, але не відкидати повідомлення. Слід пам’ятати: якщо є підозра, що дитина стала жертвою насильства, то кривдник відповідаєте перед законом, а тому про це необхідно сповістити владі.

Звичайно для виявлення та попередження фактів жорстокого ставлення до дітей у сім’ї працівники системи освіти (вчителі, шкільні психологи, соціальні педагоги) повинні бути готові до виконання таких функцій. З цією метою Т. В. Журавель, О. О. Кочемировською та М. Е. Ясеновською було розроблено тренінговий курс «Попередження жорстокого поводження з дітьми» [[1]], фрагмент якого нами представлено у дод.  Ж.4.


[1] Попередження, виявлення і подолання випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми : методичний посібник для освітян / [Авт. : Журавель Т. В., Кочемировська О. О., Ясеновська М. Е.] / [За заг. ред. Безпалько О. В.] – К. : ТОВ «К.І.С.», 2010. – 242 с.

__________________________________________________________

ВИСНОВОК. Наразі українське суспільство визнає існування проблеми жорстокого ставлення до дітей, а також – необхідність здійснення комплексу послідовних заходів щодо удосконалення системи попередження, виявлення та подолання цього явища. Водночас для багатьох дітей, які стають жертвами жорстокості власних батьків та піклувальників, родинний спокій є нездійсненною мрією. Саме працівники освіти переважно першими стикаються з наслідками жорстокого ставлення до дітей, отже, вони мають володіти як засобами виявлення фактів сімейного насильства, так і змогою передавати здобуті відомості до компетентних органів та служб.

 Питання для самоконтролю

Чому сімейне насильство є чинником кризових станів у дитини?

Що може обумовлювати прояв насильства щодо дітей у сім’ї?

В чому специфіка різних видів сімейного насильства та які його наслідки для психосоціального становлення дитини?

Яким чином проявляється кризовий стан у дітей, які пережили (чи й переживають) жорстоке ставлення до себе?

Про які загальні психопрофілактичні заходи повинен знати соціальний педагог для того, щоб попередити насильство щодо дитини?

Чим обумовлюється характер кризової допомоги дитині, котра пережила ситуацію насильства?

Які методи та засоби можуть посприяти відновленню душевної рівноваги дитини?

 Література для поглибленого вивчення питання

Алексеева Л. С. О насилии над детьми в семье / Л. C. Алексеева // Социологические исследования. – 2003. – № 4. – С. 24-25.

Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству / А. Бондаровська. – К. : СДМ – Студіо, 1999. – 64 с.

Дети социального риска и их воспитание : учебно-методич. пособие / [Под науч. ред. Л. М. Шипицыной]. – СПб. : Речь, 2003. – 144 с.

Мачуська І. М. Форми і методи профілактики насильства над дітьми в сім’ї / І. М. Мачуська // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Зб. наук. праць. – 2010. – Вип. 14, книга ІІ. – С. 365-372.

Мельник Ю. В. Надання допомоги дітям – жертвам насильства / Ю. В. Мельник, С. В. Шаргородський // Психологічна газета. – 2007. – № 8. – С. 9-20.

Осухова Н. Применение психодрамы в психотерапии с детьми, пережившими насилие / Наталия Осухова // Школьный психолог – Первое сентября : метод. газета для учителей. – 2000. – № 43.

Насилие в семье: особенности психологической реабилитации. – СПб. : Речь, 2004. – 153 с.

Ролінський В. І. Насильство щодо неповнолітніх: проблеми, профілактика : навч.-метод. посіб. / В. І. Ролінський. – Одеса, 2005. – 120 с.

Система захисту дітей від жорстокого поводження : навч.-метод. посібник / [За ред. : К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної]. – К. : Держсоцслужба, 2005. – 396 с.

Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю : навч. посібник / І. М. Трубавіна. – К. : ДЦССМ, 2002. – 132 с.

Шендеровський К. С. Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу / К. С. Шендеровський // Психологічна газета. – 2004. – № 12. – С. 2-31.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс