Класифікація видів девіантної поведінки (Вольнова Л.М.)

Вольнова Л.М. Профілактика девіантної поведінки. – К. – 2009.

IMG_18271. Аномалія — це будь-яке відзначене відхилення від норми або очікувань. Дослівно — це не «норма». Термін використовується для позначення відхилень в поведінці, у відносинах і статистиці.

2. Аномальна поведінка — це система вчинків або окремі вчинки, що суперечать соціальній, статистичній, суб’єктивній і функціональній нормам.

Критерії ідентифікації аномальної поведінки:

–          Атиповість. Тобто незвичайна поведінка людини. Атиповість розглядається з погляду середньостатистичної норми. Необхідно помітити, що багато атипових форм поведінки не є аномальними (наприклад, геніальність).

–          Соціальна прийнятність. Цей критерій розглядається з погляду соціальної норми.

–          Небезпека. Тобто якщо поведінка людини може нести небезпеку суспільству (соціальним нормам) або собі самому (наприклад, аутоагрессія).

–          Психологічний дискомфорт (страждання). Потрібно відзначити, що якщо людина не випробовує психологічний дискомфорт, вона не обов’язково здорова. Цей критерій розглядається з позицій суб’єктивної і функціональної норм.

–          Адаптивність. Аномальна поведінка — така, що погано адаптується, оскільки не може привести людини до якої-небудь мети, вирішення проблем.

–          Ірраціональність. Аномальна поведінка людини не має сенсу, здається незрозумілою і непередбачуваною. Часто люди з аномальною поведінкою мають когнітивні розлади, які порушують сприйняття людиною навколишньої дійсності.

3. Патологія — це будь-яке відхилення від норми, ненормальний стан, при якому правильне функціонування стає неможливим.

Ознаками психічної патології є «чотири D»:

–          «deviance» – відхилення від норми (тобто людина надто відрізняється від інших людей, схильна до крайнощів, незвичайна, мабуть, навіть дивна);

–          «distress» – постійні душевні страждання (неприємні і гнітючі для самої людини);

–          «dysfunction» – психічна дисфункція, що заважає людині належним чином виконувати свої повсякденні обов’язки;

–          «danger» – небезпека, яку вона в собі несе.

4. Девіантна поведінка [від пізньолат. deviatio — відхилення] — це поведінка, що відхиляється від загальноприйнятих норм — етичних, а іноді й правових, включає антидисциплінарні, антисоціальні, делінквентні (протиправні) й аутоагресивні вчинки. Останні можуть бути як патологічними (різні форми патології особи й особового реагування), так і непатологічними (психологічними).

Непатологічні девіації в основному обумовлені соціально-психологічними девіаціями особи (перш за все, мікросоціально-психологічною занедбаністю) і є проявами ситуаційних характерологічних реакцій (протесту, відмови, імітації, емансипації тощо).

Група патологічних форм девіантної поведінки у дітей і підлітків в клінічному плані пов’язана в основному з патологічними ситуаційними (патохарактерологічними) реакціями, психогенними формуваннями особи, проявами психопатій у стадії їх становлення, а також з психопатоподібними станами.

Критеріями відмежування патологічних форм девіантної поведінки від непатологічних є:

–       наявність певного патохарактерологічного синдрому (наприклад, синдрому підвищеної афектної збудливості, емоційно-вольової нестійкості, істероїдних, епілептоїдних, гіпертимних рис вдачі та ін.);

–       прояв девіантної поведінки за межами основних для дитини або підлітка мікросоціальних груп: сім’ї, колективу шкільного класу, референтної групи підлітків та ін.;

–       поліморфізм девіантної поведінки, тобто поєднання в одного і того ж підлітка девіантних вчинків різного характеру — антидисциплінарних, антисоціальних, делінквентних, аутоагрессивних;

–       поєднання порушень поведінки з розладами невротичного рівня — афектними, сомато-вегетативними, руховими;

–       динаміка девіантної поведінки у напрямі фіксації стереотипів порушеної поведінки, переходу їх в аномалії характеру і патологію потягів з тенденцією до патологічної трансформації особи.

Критерії, за якими негативні прояви поведінки можна охарактеризувати як девіантні:

а)  Систематична повторюваність. Девіантна поведінка у більшості випадків – це система вчинків чи проступків. Вона не зводиться до одного вчинку, так само як і про важковиховуваність підлітка ми не можемо говорити при наявності однієї, часто й випадкової ознаки. Тож необхідно зважати на наявність:

–       систематичного порушення підлітком соціальних норм поведінки, що заважає нормальному співіснуванню людей (виявляється у вчинках, які порушують перебіг діяльності інших людей, заважають їм у побуті й відпочинку);

–       систематичного порушення підлітком дисциплінарних норм (виявляється у вчинках, які порушують виконання групою / колективом спільної діяльності);

–       систематичного порушення підлітком емоційного мікроклімату в його безпосередньому соціальному оточенні (виявляється у вчинках, які призводять до емоційного дискомфорту людей, які його оточують).

б)  Соціально-деструктивна спрямованість.

в)  Тривалість дії. До девіантної поведінки можна віднести такі вчинки підлітків, що мають тривалий характер, тобто спостерігаються зазвичай більше шести місяців.

г)  Порушення норм моралі, що прийняті на певному рівні соціального і культурного розвитку соціальної спільноти.

д)  Активність і пасивність неприйняття типових норм. Девіантна поведінка може набувати характеру не лише активного, а й пасивного неприйняття типових для суспільства норм і правил життєдіяльності.

е)  Невідповідність соціально-віковим нормам і статевій приналежності неповнолітнього.

э)  Вихід за межі індивідуальних варіацій. Особливості та прояви цієї поведінки не лише звертають на себе увагу, але й насторожують вихователів (батьків, вчителів, громадськість).

ж)  Змінність реакції, що дає підстави стверджувати про необхідність і можливість проведення результативної соціально-педагогічної профілактичної роботи. Девіантна поведінка є змінною реакцією підлітка (що підтверджує її податливість соціально-педагогічним впливам) на неприйнятні для нього соціальні ситуації, у тому числі «недостатнє» чи «надмірне виховання». Це відрізняє таку поведінку від патологічних реакцій, які в більшості випадків не залежать від соціальної ситуації.

Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціально-правовий, клінічний і психологічний.

В рамках соціально-правового підходу у свою чергу виділяються соціологічний і правовий напрями.

Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, які групуються на декількох підставах:

–          залежно від масштабу – виділяють масові й індивідуальні відхилення;

–          за значенням наслідків — негативні (зухвалі шкідливі наслідки і створюючі потенційну небезпеку) та позитивні;

–          за суб’єктом — відхилення конкретних осіб, неформальних груп (наприклад, діяльність бандитських угрупувань), офіційних структур, умовних соціальних груп (наприклад, жіночий алкоголізм);

–          за об’єктом — економічні, побутові, майнові порушення і інші;

–          за тривалістю — одноразові і тривалі;

–          за типом порушуваної норми — злочинність, пияцтво (алкоголізм), наркотизм, самогубства, аморальна поведінка, бродяжництво, проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм, расизм, геноцид, деструктивні культи.

В праві під поведінкою з відхиленнями, розуміється все, що суперечить прийнятим в даний час правовим нормам і заборонене під загрозою покарання.

Педагогічні класифікації менш диференційовані і нерідко запозичені з інших дисциплін. Крім того поняття «поведінка з відхиленнями» часто ототожнюється з поняттям «дезадаптація».

5. В психології існує два провідні підходи до проблеми класифікації аномальної поведінки— психологічний і клінічний.

Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки з відхиленнями в особи.

Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:

–       вид порушуваної норми;

–       психологічна мета поведінки і її мотивація;

–       результати даної поведінки і збиток ним заподіюваний;

–       індивідуально-стильові характеристики поведінки.

Подана нижче психологічна класифікації поведінкових відхилень заснована на таких провідних критеріях, як вид порушуваної норми і негативні наслідки поведінки [34].

Відповідно до перерахованих критеріїв виділяються три основні групи поведінки з відхиленнями:

–       антисоціальна (делінквентна) поведінка,

–       асоціальна (аморальна) поведінка,

–       аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.

Антисоціальна (делінквентна) поведінка — ця поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю навколишніх людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльності, заборонені законодавством.

У підлітків (від 13 років) переважають наступні види делінквентної поведінки: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками.

В дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна (аморальна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособових відносин.

В підлітковому віці найбільш поширені втечі з будинку, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки), граффіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів’я, брехня, крадіжка, здирство (жебрацтво).

Аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи.

Саморуйнівна поведінка в сучасному світі виступає в наступних основних формах:

–       суїцидальна поведінка,

–       харчова залежність,

–       хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами),

–       фанатична поведінка (наприклад, залучення в деструктивно-релігійний культ),

–       аутична поведінка,

–       віктимна поведінка (поведінка жертви),

–       діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).

Специфікою аутодеструктивної поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні форми аутодеструкції: наркозалежну поведінку, самопорізи, комп’ютерну залежність, харчові адикції, рідше — суїцидальну поведінку.

В дитячому віці мають місце паління і токсикоманія, але в цілому для даного вікового періоду аутодеструкція малохарактерна.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

3 комментария

Комментарии закрыты.