Еріксон Е. Життєвий цикл: епігенез ідентичності

Еріксон Е. Життєвий цикл: епігенез ідентичності//Кутішенко В.П., Ставицька С.О. Психологія розвитку та вікова психологія. К., 2009., С.78-81.

Життєвий цикл: епігенез ідентичності

Однією з основних координат ідентичності є життєвий цикл, оскільки ми виходимо з припущення про те, що не тільки до підліткового віку індивід розвиває передумови свого психологічного росту, розумового дозрівання і соціальної відповідальності для того, щоб пережити «кризу ідентичності», пройти через неї. Фактично ми можемо говорити про «кризу ідентичності» як про психологічний аспект отроцтва. Ця стадія не може бути пройдена без сформованої особливої форми ідентичності, яка буде вирішальним чином визначати подальше життя.

Давайте ще раз зупинимося на відкритті З. Фрейда, яке полягає у тому, що за змістом невротичний конфлікт не надто відрізняється від «нормативних» конфліктів, через які повинна пройти кожна дитина і наслідки яких кожен дорослий несе потім у своїй особистості. Щоб зберегти психічне здоров’я, людина знову і знову вирішує ці конфлікти подібно до того, як її тіло постійно бореться зі шкідливими фізичними впливами. Оскільки я не можу прийняти положення, що бути живим чи не бути хворим — це і означає бути здоровим, або, як би я хотів сказати стосовно особистості, вітальним, я повинен звернутися до кількох понять, які не входять в офіційну термінологію моєї дослідницької сфери. Я подам картину розвитку людини з позиції конфліктів, внутрішніх і зовнішніх, які переживає вітальна особистість, виходячи з кожної кризи з відчуттям внутрішньої єдності, з розвиненими здібностями до здорових суджень, до «хороших дій» відповідно до своїх власних стандартів і стандартів авторитетних для неї людей. Використання слів «хороші дії» звичайно піднімає питання про культурну відносність. Значущі для особистості люди можуть думати, що вона робить добре, коли вона «робить щось хороше» або коли вона «робить добре», тобто оволодіває чимось; коли вона «добре робить», здобуваючи нові знання і вміння, чи просто має успіх, і коли вона вчиться конформно відповідати оточенню або, навпаки, бунтувати, повставати; коли вона вільна від невротичних симптомів або може утримувати в своїй вітальності всілякі глибинні конфлікти.

Є багато формулювань для опису «здорової»» особистості дорослої людини. Але якщо ми візьмемо тільки одне з них, відповідно до якого здорова особистість активно будує своє оточення, характеризується певною єдністю особистості і може адекватно сприймати світ і саму себе, то стане ясно, що всі ці критерії належать до когнітивного та соціального розвитку дитини.

Намагаючись зрозуміти, що таке розвиток, корисно згадати епігенетичний принцип, який випливає з розуміння розвитку організму дитини в утробі матері. У генералізованому вигляді цей принцип полягає в такому: усе, що розвивається, має вихідний план розвитку, відповідно до якого з’являються окремі частини (кожна має свій час домінування) і становлять здатне до функціонування ціле. Це справедливо для ембріонального розвитку, коли кожна частина організму має свій критичний час домінування і небезпеку зазнати ушкодження. З’являючись на світ, дитина змінює хімічний обмін в утробі матері на систему соціального обміну в суспільстві, де її здібності, які поступово розвиваються, зіштовхуються з культурними можливостями, які сприяють цьому розвитку або лімітують його. Як розгортається подальший розвиток організму, який йде не шляхом появи нових органів, а через запропоновану послідовність формування рухових, сенсорних і соціальних здібностей, описано в літературі, присвяченій розвитку дитини. Вище було показано, що психоаналітики дали нам розуміння ідеосинкразичного досвіду, особливо внутрішніх конфліктів, які фіксують спосіб, за допомогою якого індивід стає певною особистістю. Тут важливо чітко розуміти, що в послідовності набуття найбільш значущого особистісного досвіду здорова дитина, яка одержала певне виховання, буде підкорятися внутрішнім законам розвитку, які задають порядок розгортання потенцій для взаємодії з тими людьми, які піклуються про неї, несуть за неї відповідальність, і тими соціальними інститутами, які на неї очікують. Оскільки ця взаємодія варіюється в різних культурах, вона обов’язково повинна залишатися в рамках «відповідного темпу і відповідної послідовності», які визначають весь епігенез. Особистість розвивається відповідно до етапів, предетермінованих в готовності людського організму спонукатися постійно зростаючим колом значущих індивідів і соціальних інститутів, усвідомлювати їх і взаємодіяти з ними. …

Кожний з елементів вітальної особистості системно пов’язаний з усіма іншими і усі вони залежать від розвитку і послідовності появи кожного елемента; кожен елемент існує в певній формі до настання «його» критичного, визначального часу.

Людина розвивається, переживає кризи і знаходить їхнє вирішення, послідовно проходячи від початку до кінця певні стадії. Наприклад, дитина може із самого початку демонструвати щось типу «автономії», коли намагається визволити свої туго перепеленані ручки. Однак у звичайних умовах лише на другому році життя дитина вперше може відчути необхідність вибору між тим, чи бути їй істотою автономною, чи залежною, і не раніше, ніж у цей час, вона виявляється готовою до специфічно нових стосунків зі своїм оточенням. Це оточення, своєю чергою відчуває себе зобов’язаним постачати дитині ідеї і концепції щодо автономії в тих формах, які виразно можуть вплинути на її характер, уміння і силу вітальності.

Таку ситуацію разом з кризою, яка її завершує, треба досліджувати відносно кожної стадії. Будь-яка стадія стає кризою, оскільки ріст, який починається, і усвідомлення в якійсь новій частині функціонування відбуваються разом зі змінами енергії інстинктів і, таким чином, також зумовлюють специфічну вразливість. Тож найскладніше питання, яке необхідно вирішити, — чи слабка ця дитина на такій стадії розвитку. Можливо, було б краще сказати, що вона завжди вразлива стосовно якихось одних аспектів і абсолютно байдужа і несенситивна стосовно інших, але що в той самий час вона неймовірно стійка в тих же аспектах, де і вразлива. Причому слабкість дитини дає їй владу; виходячи з цієї залежності і слабкості вона подає сигнали, до яких її оточення вкрай сенситивне, незалежно від того, керується воно «інстинктивними» чи традиційними моделями виховання. Присутність дитини створює постійну і стійку домінанту в зовнішньому і внутрішньому житті кожного члена домашнього оточення, тому що всі вони повинні переорієнтуватися для того, щоб пристосуватися до неї, вирости і як окремі індивіди, і як група. Справедливо буде сказати, що дитина точно так само контролює і виховує свою родину, як і родина її. Родина може виховати дитину тільки у тому випадку, якщо сама буде вихована дитиною. Розвиток дитини складається із серії викликів, які вона кидає своєму оточенню для того, щоб воно забезпечило розвиток її нових потенцій, пов’язаних із соціальною взаємодією.

Кожна наступна стадія, таким чином, є потенційною кризою внаслідок радикальної зміни перспективи. Слово «криза» тут вживаємо в контексті уявлень про розвиток для того, щоб виділити не загрозу катастрофи, а момент зміни, критичний період підвищеної вразливості й потенцій, що зросли і, внаслідок цього, онтогенетичне джерело можливого формування хорошої чи поганої пристосованості. Найбільш радикальні зміни, починаючи від глибин внутрішнього життя і закінчуючи зовнішніми її проявами, відбуваються на самому початку життя. Але і в постнатальному існуванні такі в перспективі важливі здібності, як вміння спокійно лежати, твердо сидіти чи швидко бігати, мають сформуватися кожне у свій, найкращий для цього час. Разом з ними радикально змінюється й інтерперсональна перспектива, яка виявляється, скажімо, у швидкій зміні таких протилежних бажань, як «не випускати маму з поля зору» і «хотіти бути незалежним». Отож, різні здібності використовують різні можливості для того, щоб перетворитися в повноцінні компоненти завжди нової конфігурації — особистості, яка розвивається.

Еріксон Е. Життєвий цикл: епігенез ідентичності//Заброцький М.М., Савченко О.М., Тичина І.М. Психологія особистості: Навчальний посібник. – Житомир, 2005. – С.68-70.

Запитання та завдання:

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий